Ульпиан

Фотографія Ульпиан (photo Domitius Ulpianus)

Domitius Ulpianus

  • Рік народження: 0170
  • Вік: 58 років
  • Рік смерті: 0228 Сторінки:
  • Оригінальне ім’я: Доміцій Ульпиан
  • Original name: Gnaeus Domitius Annius Ulpianus

Біографія

один з видатних римських юристів

Відбувався фінікійського міста Тіра, і був, як і династія Северов, за походженням финикийцем. Був асесором при praefectus praetorio(1. Командир преторіанців;2. Вища громадянська посаду в префектурі), яким тоді був знаменитий Папиниан; пізніше обіймав посади praefectus annonae (завідувача продовольчої частиною в Римі), magister scrinium (начальника імператорської канцелярії) і, нарешті, при Олександрі Півночі — praefectus praetorio(див. вище). Як гарячий прихильник Півночі і його матері Маммеи, він придбав величезний вплив на молодого імператора. Загинув під час бунту преторіанських солдатів, викликаного палацової інтригою.

Вплив

Значення Ульпіана, як юриста, було велике. У кодексі Юстиніана до його імені додаються епітети summi ingenii vir, vir prudentissimus (наприклад 1, § 59 З VI, 51, II С. IX, 41 тощо); законом 426 р. він був включений в число тих п’яти юристів (Гай, Ульпиан, Папиниан, Павло і Модестин), responsa яких були обов’язкові для суддів. До нас дійшли 29 титулів його книги «Liber singularis regularum» — підручника, написаного, мабуть, з того ж плану, як і «Інституції» Гая. У Дигестах багато фрагментів Ульпіана по найрізноманітнішим юридичних питань. Їх сукупність (2462) становить близько третини всього змісту Пандект; за кількістю виписок з його творів Ульпиан займає тут перше місце.

Правова думка

Літературна діяльність Ульпіана, як і інших римських юристів, відрізнялася, головним чином, экзегетическим характером, була спрямована на цілі supplendi, corrigendi, adjuvandi juris civilis, так як в імператорський період роль претора республіканських часів перейшла до юристів (див. Рим). У III ст. н. е. розумові інтереси римського суспільства оберталися головним чином близько різних філософських вчень, які перейшли в Рим з Греції. Філософські та етичні початку помітні і в поглядах Ульпіана на право. Слово jus (право) етимологічно він виводить із слова justitia (справедливість; est autem a justitia appellatum).

Сама справедливість (iustitia) est constans et perpetua voluntas jus suum cuique tribuendi (постійна і незмінна воля віддавати кожному своє), a право (jus) est ars boni et aequi. Визначення права, в його звичайному перекладі — «право є мистецтво доброго і справедливого» — дає пряму вказівку на те, що право повинне бути узгоджене зі своїм етичним масштабом, відповідати моральним принципам свого часу і не відставати від нього. Проф. Пунчартом запропоновано інший переклад: ars, каже він, «означає гармонію, порядок, bonum — інтерес: право є гармонія інтересів і засіб улажения їх зіткнень».

Право поділяється Ульпианом, за природою норм, його складових, на три роди: jus naturale («природне право») обіймає всі живі істоти, jus gentium («право народів») стосується лише людей, jus civile («цивільне право») відноситься лише до відомого політичного цілого. Ідея всеосяжної, вседовлеющего закону природи, норми якого лежать поза людиною, поза його волі та розсуду, становить ту основу, з якого минув поняття римських юристів про jus naturale. Praecepta juris gentium — обіймають собою норми, властиві тільки людям у їх взаємних один до одного відносинах (hoc solis hominibus inter se commune sit). Комбінацією praecepta jus naturalis і juris gentium обумовлюється теоретичний погляд Ульпіана на інститут рабства. Шанувальник стоїчної філософії, що зробила замах навіть на державне початок в ім’я космополітизму, яка називала кожної людини громадянином усього orbis terrarum, Ульпиан не міг бути переконаним прихильником рабства. Jure naturali, — каже він, — omnes liberi nascerentur (по природному законові всі народжуються вільними); в золотому столітті, що передував соціального життя, рабство не існувало. Але рабство визнавалося в Римі та в усіх інших сучасних Ульпиниану державах; це був факт, з яким треба було рахуватися.

Якщо рабство — загальнонародний інститут, хоча і contra naturam rerum («проти природи речей») існуючий, то виправдання для римського права, його допускає, очевидний: чим omnes genies utuntur, тим і Рим. Jus civile або jus proprium — це позитивне право римського народу, що виникає aut ex scripto, aut sine scripto («або по-писаному, або без писань»). В основу поділу права на приватне і публічне Ульпиниан кладе поняття інтересу (utilia); що хилиться на користь держави, представляє відомий інтерес ad statum rei Romanae (для стану римської держави), то відноситься до галузі публічного, все, що хилиться ad singulorum utilitatem (для користі окремих людей) — до сфери приватного права. Високою моральною чистотою і гуманністю дихають багато фрагменти Ульпиниана; початку чисто етичні часто підказують йому вирішення юридичних питань. Людська природа однакова у всіх людей, незалежно від їх соціального положення, вселяє Ульпиниану думка про ту природного зв’язку, яка повинна бути між всіма людьми (inter nos cognationem quandam natura constituit). Найяскравіше принципи Ульпиниана відбилися в його знаменитій формулі: juris praecepta sunt haec — honeste vivere, alterum non laedere, suum cuique tribuere («положення права такі: жити чесно, не шкодити іншому, віддавати кожному своє»). У цих словах стисло і сильно виражена вся моральна система стоїцизму. Навіть стоическая проповідь самогубства знайшла місце в працях Ульпиниана: він визнає дійсними заповіти самогубців (ut quidam philosophi in ea causa ut sunt testamenta eorum valent).

Юриспруденція, за визначенням Ульпиниана, є divinarum atque humanarum rerum notitia, justi atque injusti scientia (знання божественних і людських справ, наука про справедливе і несправедливе). У першій частині цього визначення проявляється світобачення послідовника стоїчної системи: всеохоплюючий закон природи проникає і в область права. Ульпиниан дав Риму одного знаменитого юриста, свого учня Модестіно, закінчив собою блискучу плеяду «творців права».

Видання

В 1549 р. Йоганн Тилиус вперше видав «Titulos ex corpore Ulpiani», який став предметом дослідження Куяция у 1576 р. Згодом пам’ять про цьому виданні абсолютно изгладилась, поки Савіньї не відкрив знову праці Ульпіана у ватиканській бібліотеці, в списку Χ ст. («Tiluli ex corpore Ulpiani Legi Romanae Wisigothorum adjecti»; вид. у 1855 р.). У «Collectio librorum Juris Anteiustiniani» перший випуск містить у собі фрагменти Ульпиниана, видані П. Крюгером (Б., 1878).