Юрій Зарудин

Фотографія Юрій Зарудин (photo Yuriy Zarudin)

Yuriy Zarudin

  • День народження: 25.05.1923 року
  • Вік: 93 року
  • Громадянство: Росія

Біографія

Генерал-полковник Зарудин Юрій Федорович за свої заслуги перед Вітчизною удостоєний звання Героя Радянського Союзу, нагороджений двома орденами Леніна, орденом Жовтневої Революції, трьома орденами Червоного Прапора, орденом Суворова III ступеня, орденом Вітчизняної війни I ступеня та двома орденами Вітчизняної війни II ступеня, а також двома орденами Червоної Зірки та орденом «За службу Батьківщині у Збройних Силах».

Народився 25 травня 1923 року в селі Іванівка Локтевского району Алтайського краю. Батько — Зарудин Федір Калістратович (1906 р. нар.). Мати — Віра (по батькові невідомо; померла, коли Юрко був ще маленьким). Дружина — Тамара Федорівна (1930 р. нар.). Дочки: Галина Юріївна (1949 р. нар.), — провізор; Марія Юріївна (1954 р. нар.), — викладач, кандидат педагогічних наук.

Юрій Зарудин навчався в районному центрі. Ледве закінчив 9-й клас, як грянула війна. Який шлях обрати йому, комсомольцю? Сумнівів не було: добровольцем на фронт. Але йому запропонували інший варіант: за путівкою комсомолу попрямувати в Грозненское піхотне училище. Там він і вчився з червня по грудень 1941 року.

З Грозного шлях лежав у Мелекес: там формувалася 58-я стрілецька дивізія. Тут молодший лейтенант Зарудин прийняв взвод у 885-му стрілецькому полку. Незабаром почалася Московська наступальна операція. 58-я стрілецька дивізія була введена в дію. Вона наступала в напрямку Калуги, Тули, Сухиничей, Юхнова.

Бої спочатку розвивалися успішно. Пізніше справа ускладнилося: фашисти отримали підкріплення. Взвод Зарудина вважався одним з кращих. І командира частенько похваливали. Але 22 квітня 1942 року Юрію не пощастило: отримав важке поранення. Троє солдатів виносили з поля бою в медсанбат, часом він втрачав свідомість. Хірург видалив з рани 18 осколків. А через кілька діб нависла загроза гангрени: лікарі вже готувалися ампутувати частину ноги. Але врешті-решт понадіялися на міцне здоров’я молодої людини. І не помилилися: одужав Зарудин.

Юрія Федоровича, ще прихрамывавшего, призначили командиром навчального взводу курсів політскладу Західного фронту. Спочатку вони розміщувалися в Рязані, а пізніше їх перевели в Ногинск. Одного разу на курсах виявився генерал армії Ст. Д. Соколовський. Побачивши, як легко, сноровисто діє Юрій Федорович при розбиранні та складанні станкового кулемета, він не втримався від похвали: «Відмінно, Зарудин! Ось так і вчіть діяти своїх підлеглих».

З курсів політскладу Західного фронту лейтенанта Зарудина направляють у 885-й стрілецький полк 290-ї стрілецької дивізії. Командир полку майор М. Р. Хомула — людина сувора, вольовий, розбирається в людях — хвилину-іншу потолковал з Зарудиным і твердо сказав: «Є у мене для тебе справа. Приймай роту».

Справа виявилася не з простих. Спільно з польською дивізією імені Костюшка потрібно було наступати в напрямку Леніне. Зарудин підняв свою роту першої. Слідом піднялися з окопів поляки. Ворожий вогонь, спочатку слабкий, все більше наростав. Незабаром всі залягли. Кілька разів, подаючи приклад костюшковцам, Зарудин піднімав роту в атаку. 50 — 100 метрів вперед. А куди далі? Свинцева злива тут же притискав до землі. За п’ять діб у роті Зарудина з 48 осіб у строю залишилося тільки дев’ять. Вивели з бою і наших, і костюшковцев. Поповнилися технікою, людьми. І знову наступ. Тепер вже на оршанському напрямку. Потіснити фашистів вдалося. Але знову не без втрат. Рота знову виводиться в резерв командира полку. Михайло Григорович Хомула підбадьорює підлеглих: скоро, мовляв, скоро, підемо вперед.

А вперед — це на Хандоги. На шляху був фашистський дзот. Сподівалися з ходу його здолати. Зарудин вже і схему дій прикинув: один взвод кидком безпосередньо, два взводи в обхід зліва і справа.

Тільки зруйнувалася ця задумка. Ледь піднялися по сигналу Зарудина всі три взводу, свинцевий вогонь з дзоту всіх напасників притиснув до землі. І нікому голови підняти не вдається. Міцно встигли підготуватися фашисти до оборони. «Як бути? — запитує Зарудин підлеглих. — Як знищити цей распроклятый дзот?» Всі мовчать. Тяжка тиша стоїть. Нарешті хтось вимовляє: «Штурмануть, командир, можна. Та тільки нас майже не залишиться». Зарудин запропонував зробити підкоп.

Так і вирішили. Підкоп не настільки довгий — 70 — 80 метрів, але важкуватий: не одну тонну землі витягли в свій окоп. Але яке ж було щастя, коли в 3 години ночі бійці вирвалися з-під землі, знищили охорону і всіх, хто був у дзоті! А тут ще біда: комбат вийшов з ладу. У вирішальні хвилини взяв на себе командування Зарудин. До ранку звільнили Хандоги. На полі бою залишилося лежати до ста фашистів, чотирьох взяли в полон.

Зустрів Зарудина Михайло Григорович Хомула. Посміхається ротного, каже: «Розгледів я в тобі орла. Молодець! До звання Героя Радянського Союзу представляємо».

Але до Золотої Зірки справа тоді не дійшла — десь загубилися документи. На щастя, випав інший випадок. Тепер вже на Дніпрі. Гаряча тоді була тиждень. 23 червня 1944 року рота Ю. Зарудина, не маючи своїх втрат, на висоті 192,2 знищила до взводу німецької піхоти. А коли пішли в контратаку танки супротивника, то зарудинцы разом з сусідньої ротою, люто відбиваючись, змусили їх повернути назад.

Наступного дня ще більш напружена обстановка складається в села Жевань. Рота, з ходу форсувавши річку Басю, вривається в перші траншеї німців. І тут потрапляє в оточення. Здавалося, все, рота в пастці. Але вона протягом 14 годин безперервно відбиває контратаки танків і піхоти противника. І в кінці кінців фашисти відходять.

А рота Зарудина йде далі. Вона, здобувши три човни і кілька плотів, форсує Дніпро, з ходу займає німецькі траншеї і майже безперервним рушнично-кулеметним вогнем прикриває будівництво переправи через річку. Всі ці дні рота, незважаючи на складні умови дій не мала серйозних втрат.

Юрій Федорович Зарудин за ці подвиги 7 липня 1944 року знову був представлений до звання Героя Радянського Союзу.

Було і ще чимало славних справ на рахунку Юрія Федоровича. Як і багато фронтовики, він після переможного 1945 року взявся за навчання. Закінчив Військову академію бронетанкових військ. Прослуживши на посадах заступника командира полку, командира полку і заступника командира дивізії, знову повернувся в навчальний заклад. На цей раз у Військову академію Генерального штабу Збройних Сил СРСР. Після її закінчення пішли 10 років служби на сході країни — в посадах від командира дивізії до командувача армією.

З Далекого Сходу він відправився в туманний Ленінград на посаду першого заступника командувача військами Ленінградського військового округу. Шість років командував Північною групою військ. У 1984 році нове призначення — першим заступником командувача військами Південної групи радянських військ. А на закінчення служби Ю. Ф. Зарудин з листопада 1985 до грудня 1988 року був головним військовим радником в Соціалістичній Республіці В’єтнам.

Генерал-полковник Зарудин Юрій Федорович за свої заслуги перед Вітчизною удостоєний звання Героя Радянського Союзу, нагороджений двома орденами Леніна, орденом Жовтневої Революції, трьома орденами Червоного Прапора, орденом Суворова III ступеня, орденом Вітчизняної війни I ступеня та двома орденами Вітчизняної війни II ступеня, а також двома орденами Червоної Зірки та орденом «За службу Батьківщині у Збройних Силах».

Живе в Москві.