В’ячеслав Александров

Фотографія В'ячеслав Александров (photo Viacheslav Alexandrov)

Viacheslav Alexandrov

  • День народження: 04.01.1968 року
  • Вік: 20 років
  • Місце народження: Оренбург, Росія
  • Дата смерті: 07.01.1988 року
  • Громадянство: Росія

Біографія

Член ВЛКСМ. Жив у селі Ізобільне Сіль-Илецкого району Оренбурзької області. Закінчив 10 класів, один курс річкового технікуму в місті Куйбишеві (нині Самара), курси парашутистів школи ДТСААФ.

Александров В’ячеслав Олександрович — командир відділення 9-ї парашутно-десантної роти окремого 345-го гвардійського парашутно-десантного полку 40-ї армії Туркестанського військового округу (обмежений контингент радянських військ у Демократичній Республіці Афганістан), гвардії молодший сержант.

Народився 4 січня 1968 року в місті Оренбурзі в сім’ї студентів. Російська. Член ВЛКСМ. Жив у селі Ізобільне Сіль-Илецкого району Оренбурзької області. Закінчив 10 класів, один курс річкового технікуму в місті Куйбишеві (нині Самара), курси парашутистів школи ДТСААФ.

У Радянській Армії з квітня 1986 року. У складі 40-ї армії у Демократичній Республіці Афганістан (обмежений контингент радянських військ) з жовтня 1986 року. Брав участь у 10 бойових операціях, в тому числі — в операції «Магістраль» (деблокада округу Хост), що проходила в листопаді 1987 року — січні 1988 року.

В ході «Магістралі» завданням окремого 345-го гвардійського парашутно-десантного полку було: захопити базовий район противника Сара і заблокувати ущелину, щоб не дозволити душманам вести обстріл колон, що йдуть по дорозі з Гардеза в Хост з мирними вантажами.

Підрозділу, в якому служив В’ячеслав Александров, було доручено захопити й закріпитися на висоті 3234, що визначає найважливіший напрямок дороги «Гардез — Хост», так як місцевість звідси проглядалася на багато кілометрів.

7 січня 1988 року командир відділення 9-ї парашутно-десантної роти комсомолець гвардії молодший сержант Александров Ст. А., виконуючи бойове завдання, тричі відбивав контратаки противника — «чорних лелек» з числа кримінальників-смертників і релігійних фанатиків, перекинутих вертольотами пакистанських ВПС. Умілі і грамотні дії відважного радянського воїна-інтернаціоналіста, що завдали значної шкоди противнику, сприяли успішному виконанню бойового завдання. До кінця виконавши військовий обов’язок гвардієць-десантник Александров Ст. А. поліг смертю хоробрих в цьому бою. Похований у рідному селі Ізобільне Сіль-Илецкого району Оренбурзької області.

Указом Президії Верховної Ради від 28 червня 1988 року гвардії молодшому сержантові Александрову В’ячеславу Олександровичу посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Нагороджений орденом Леніна, афганської медаллю.

Зарахований навічно в списки військової частини.

ЗВОРОТНИЙ БІК ЗІРКИ

Вороги не побачили його смерті. Смертельно поранений, з шістьма патронами в магазині, він все-таки виграв свій останній бій. Товариші встигли на допомогу молодшому сержанту Александрову і віднесли його в безпечне місце. Перш ніж він помер.

А потім в роті пройшло стихійне комсомольські збори. Його «резолюцією» стала клятва, передана по радіостанції всіх підрозділах батальйону. Клятва не здавати позиції до тих пір, поки живий хоча б один боєць. Поки у цього бійця залишиться хоча б один патрон.

Три душманські атаки відобразила рота без втрат. І ще дев’ять — вже без Слави Александрова. Під час останньої противник підібрався до наших позицій на десять — п’ятнадцять метрів. А коли відступив, мало в кого з наших хлопців залишалося за повного магазину патронів. Гранат не було зовсім.

Мабуть, існує якась невідома «ланцюгова реакція»подвигу. Моделювання вона не піддається. Прогнозування теж. Вона або виникає, або ні. Але точно відомо, що її рушійною силою може бути тільки подвиг. Чийсь особистий. Неповторний.

Дії В’ячеслава Александрова в його останньому бою буквально з хронометрической точністю описані майором М. Самусевым, чиє донесення публікувалося в пресі не раз. Ми знаємо, що перша атака на висоту 3234 була відбита взводом без втрат, незважаючи на масований вогонь бандитів з реактивних установок, мінометів і безвідкатних знарядь — понад 450 снарядів менше ніж за годину. Ми знаємо, що і друга атака була відбита — з допомогою сусіднього взводу — теж без втрат. Уявляємо собі і одягнені в чорну уніформу найманців, набраних з числа релігійних фанатиків та злочинців, засуджених до смертної кари.

Третю, не порівнянну з люті з першими двома атаку вони почали о 19.10. Йшли в повний зріст. Напевно, це було страшно. А може, і навпаки — Александров подякував долі за таку зручну мішень для свого кулемета. У всякому разі, вогонь він вів прицільний. І коли дав команду двом товаришам відійти на більш вигідні позиції, душмани, можливо, і не помітили ослаблення цієї вогневої точки. Навіть «поранений» у кількох місцях кулемет, замовкнувши, підніс їм неприємний сюрприз. У вигляді п’яти точно посланих кулеметником гранат «Ф-1». А ще через кілька секунд «чернорубашечникам» довелося вже ховатися від автоматних черг: скориставшись розривами гранат, В’ячеслав встиг змінити позицію. А залишив її вже без свідомості — на руках товаришів.

Майже навчальний посібник. Навряд чи навіть самий досвідчений у військовій справі педант зумів би угледіти в діях молодшого сержанта хоч найменшу помилку. Але чи достатньо цього для поняття «подвиг»? Може, якби герой в живих…

Ні! Подвиг — поняття, яке поза і вище-яких критеріїв. Це як пісня. Ставши народною, вона живе незалежно від музикознавців, музикантів і навіть автора. Подвиг теж поняття народне. Що безглуздо вважати, скільки саме ворогів знищив Александров і скільком товаришам врятував життя. Адже сила, якої він зміг зарядити солдатів, які довели до переможного кінця виснажливий багатогодинний бій, воістину невимірна. І саме ці дев’ять відбитих після його смерті атак можна вважати першим поданням молодшого сержанта на звання Героя Радянського Союзу.

А «ратифікацією» Указу Президії Верховної Ради від 28 червня 1988 року можна вважати гудок, який видає кожна радянська машина, проїжджаюча повз висоти 3234. Ось така традиція народилася після того січневого бою. Народилася і триває.

Його ім’ям названо теплохід у Волзькому об’єднаному пароплавстві

Навіщо Бондарчук вбив дев’яту роту?!

1 Листопада 2005

ЗУРАБ МЕНТЕШАШВІЛІ: з гордістю згадує про товаришів по Афганістану

Зураб МЕНТЕШАШВІЛІ служив у тій самій дев’ятій роті і в страшному бою на висоті 3234 зустрів своє 20-річчя.

— Звичайно, режисер Федір БОНДАРЧУК творчо підійшов до сценарію, але як можна було допустити стільки ляпів? — обурюється Зураб. — Замість заявленої правди про війну бачимо так… подобу правди. Особливо образливою видалася кінцівка, коли в живих залишився тільки Лютий. Ми втратили тільки шістьох, решта вижили в тій м’ясорубці.

Анатолій БЄЛЄВЦЕВ,

У своїй образі Зураб не самотній. Воювали в Афгані люди кажуть, що в кінокартині занадто багато нестикувань з реальними подіями. Трагічна історія, коли «духи» збили літак з дембелями, сталася на початку війни, а не в кінці. Страшний бій на висоті 3234 був роком раніше, ніж це показано у фільмі. Причому бійці прикривали не йдуть з Афгану армійські колони, а в’їзд транспорту з гуманітарним вантажем.

— Було нас не два десятка, як показано у фільмі, а набагато більше. Акторів нарядили в літню форму, а бій стався в січні, коли в Афгані після заходу сонця дубак страшний! — дивується Зураб. — До речі, билися ми вночі, а на екрані — ясний день.

Сцена, в якій бійця по кличці Джоконда, відправляють в кишлак за сірниками, Ментешашвілі теж вважає нереальною.

— Показують кишлак і купу народу в ньому. Маячня! До 1988-му більшість місцевих пішли в гори. У великі населені пункти, в «зеленку», ми взагалі намагалися не лізти! Випадок був, коли цілий підрозділ людина в 600-700 просунулася вглиб на півкілометра і ніхто не повернувся, всіх там і поклали.

Про бійців-товаришах

Про побут дев’ятої роти режисер Федір Бондарчук теж розповів не дуже точно.

— Багато перебрехав, взяти хоча б епізод, коли бійців селять в наметах. Не було такого! Ми жили в добротних модулях, де був навіть душ, — згадує Ментешашвілі. — І клуб у нас працював, туди артисти приїжджали з концертами.

Людей по кличках Чучгун, Лютий і Джоконда справжня дев’ята рота теж не знала. Був тільки Хохол, який, щоправда, був сержантом, а рядовим. Втім, аргументом на захист фільму Зураб цей факт не вважає: «Збіг. Свої хохли, напевно, у будь-якому підрозділі є!»

— З друзів я в «9 роті» нікого не пізнав, — каже Ментешашвілі. — Реальний прототип має тільки герой актора Андрія Краско. Ним став командир нашого 345-го полку Валерій Востротин. Героїчний мужик! Він ще у штурмі палацу Аміна брав участь, був представлений до звання Героя Радянського Союзу. Зараз, кажуть, Востротин у МНС працює заступником Сергія Шойгу.

Щире спасибі Зураб може сказати тільки за одне — Бондарчук показав бійців дев’ятої роти справжніми чоловіками.

— Всі билися не на життя, а на смерть. Був, правда, один хлопчина з химвзвода, який просидів весь бій в ущелині, затиснувши вуха. Але він не з «дев’ятки» — перевели його до нас буквально напередодні, — розповідає Ментешашвілі. — Так замполіт виявився сволотою: відмовлявся тягати поранених. Він, мовляв, офіцер і руки бруднити не бажає. Але хлопці на нього автомат направили і пригрозили: «Замочимо тебе, мразь! А ну, працюй!» — і той послухався.

На 3234-ї висоті

Висота, яку відстоювала дев’ята рота в кіно і в реальному житті, невипадково стала каменем спотикання. З неї проглядалася половина стратегічно важливої траси. Для того щоб взяти її, «духи» не шкодували ані сил, ані боєприпасів.

— Краще б Бондарчук про нашого Ігорка Тихоненко розповів! Здоровий був, як слон, коса сажень в плечах. Сховався за деревом і багато годин поспіль ворогів мочив, та ще й знущався з «духами», всякими поганими словами їх називав,- усміхається ветеран. — А душмани обкурені були, йшли на нас мало не в повний зріст. Ми під кінець майже впритул стріляли, а їм хоч би що — смерті не боялися.

Справжніми героями Зураб вважає загиблих кулеметників роти — В’ячеслава Александрова та Андрія Мельникова, посмертно нагороджений званням Героя Радянського Союзу.

— Перша атака «парфумів» припала на кулеметне гніздо Александрова. Його палили з вогнеметів, але Славка зумів забезпечити відхід хлопців на іншу позицію. Відстрілювався, поки кулемет не заклинило, потім вдало кинув п’ять гранат і загинув, — згадує Зураб. — Андрія вбили під час чергової атаки «парфумів» — при десятикратному перевазі вони наступали дванадцять разів поспіль з трьох напрямків!

Бій тривав до четвертої ранку, вороги підійшли на п’ятдесят метрів, на окремих ділянках — на десять.

— Весь цей час поряд з нами стояв розвідвзвод. Нас мочили на їхніх очах, а хлопці чекали наказу, який прийшов тільки на світанку — начальство нерасторопное було, — каже Ментешашвілі. — Якщо б не розвідники, нам би кінець прийшов. Пам’ятаєш, у фільмі хтось сказав: «П…дець нам, хлопці!» Ось це чиста правда+ Ми вже були готові прийняти смерть. Боєприпаси закінчилися, а нас чоловік вісім в строю до того часу залишилося, решта або вбиті, або поранені. Але бойове завдання ми виконали, висоту відстояли.

КІНОШНА ВІЙНА: «афганці» вважають, що вона схожа на справжню мало

До вашого відома

* «9 роту» подивилися більше п’яти мільйонів глядачів. Фільм з бюджетом в 7,5 мільйона євро окупився через тиждень, а через десять днів побив касові збори «Нічного дозору» і «Турецького гамбіту».

* В зйомках було задіяно 18 об’єктів у Криму, Узбекистані та Москві, в масовці знялося близько двох тисяч осіб.

* Сценарій фільму «9 рота» був завізований військовим консультантом картини — колишнім міністром оборони Павлом Грачовим. «Це буде кращий фільм про афганську війну», — написав генерал на титульному аркуші.

А ще був випадок+

Під час зйомок одного з епізодів у Криму вертольоти «9 роти» повинні були заходити з боку Фороса, де в резиденції тодішнього українського президента Кучми проходила важлива міждержавна зустріч. Помітивши «вертушки» з червоними зірками, президентська охорона сполошилася. Кажуть, від скандалу знімальну групу врятувало тільки присутність в резиденції президента Путіна. Хоча від суворого розмови з «людьми в штатському» Федір Бондарчук все ж не відкрутився.

До речі

Для сцени походу Джоконди за сірниками знімальній групі знадобилася ослиця, яка не боялася б камери. Збившись з ніг, кіношники з’явилися в Ялтинський зоопарк, де їм негайно порекомендували опытнейшую актрису, дебют якої відбувся… в 1966 році, в «Кавказькій полонянці» Леоніда Гайдая. «Беріть, не пошкодуєте!» — сказав дресирувальник і не обдурив — літня ослиця чудово впоралася з роллю.

ЩОБ ПАМ’ЯТАЛИ

В бою на висоті 3234 загинули шестеро бійців 9-ї роти:

* молодший сержант АЛЕКСАНДРОВ В’ячеслав Олександрович

* молодший сержант КРИШТОПЕНКО Володимир Олегович

* рядовий КУЗНЄЦОВ Анатолій Юрійович

* рядовий МЕЛЬНИКОВ Андрій Олександрович

* рядовий ФЕДОТОВ Андрій Олександрович

* молодший сержант ЦВЄТКОВ Андрій Миколайович