Володимир Загоруйко

Фотографія Володимир Загоруйко (photo Vladimir Zagoruyko)

Vladimir Zagoruyko

  • День народження: 26.02.1925 року
  • Вік: 17 років
  • Місце народження: с. Таловое, Краснодонський район, Україна
  • Дата смерті: 28.01.1943 року
  • Громадянство: Україна

Біографія

Освоїв достроково програму курсів. Відмінно засвоїв приймання на слух та передавання на ключі, а також елементи радіообміну… брав Активну участь у громадській роботі. Був членом комітету комсомольської організації. Користувався великим авторитетом серед слухачів.

Може бути використаний в партизанському загоні в якості радиста спільно з товаришем, знаючим радіоапаратуру».

Народився 26 лютого 1925 року в селі Таловом Краснодонського району в сім’ї робітника. Батько Володимира, Михайло Іванович, в роки громадянської війни воював у партизанському загоні.

У 1932 році Володимир пішов до школи селища шахти № 7-10. З переїздом родини в хутір Водяне він продовжує навчання в школі № 1 імені А. М. Гіркого. Вчився добре, переходив з класу в клас з Похвальними грамотами. У вільний від занять час багато читав, захоплювався музикою — був учасником шкільного струнного гуртка. У 1940 році його прийняли до лав Ленінського комсомолу.

Коли почалася війна, Загоруйко перейшов у десятий клас. На початку квітня 1942 року за рекомендацією Краснодонського райкому комсомолу став курсантом Ворошиловградської школи підготовки партизан і підпільників.

Збереглася характеристика на Володимира Загоруйко, видана йому по закінченню навчання: «За час навчання на курсах радистів з 10апреля по 17 травня проявив себе як виключно чесний і активний слухач. Ставився до навчання з великим бажанням і завзяттям.

Засвоїв достроково програму курсів. Відмінно засвоїв приймання на слух та передавання на ключі, а також елементи радіообміну… брав Активну участь у громадській роботі. Був членом комітету комсомольської організації. Користувався великим авторитетом серед слухачів.

Може бути використаний в партизанському загоні в якості радиста спільно з товаришем, знаючим радіоапаратуру».

У травні 1942 року в складі розвідувальної групи Володимир був закинутий в тил ворога, де брав участь у диверсіях, вів розвідку, повідомляв командуванню дані про дислокацію противника на окупованій території. Потрапивши в засідку, ховаючись від переслідувань карателів, Володимир Загоруйко пробирається в Краснодон. У серпні 1942 року він прибув у рідне місто, де вже хазяйнували фашисти. Тут зустрівся з братами Левашовыми — Василем і Сергієм, з якими разом навчався в школі підготовки партизан і підпільників. Вони вже були членами підпільної організації, випускали листівки, готувались до серйозних сутичок з фашистами. Друзі рекомендували Володимира штабу «Молодої гвардії». Незабаром він став учасником струнного гуртка при клубі імені А. М. Гіркого. Звідси йшов на бойові завдання.

Робота в струнному гуртку клубу імені А. М. Гіркого давала Володимиру можливість безперешкодно з’являтися в Краснодоні. За завданням штабу він проводив роз’яснювальну роботу серед населення, брав участь у збиранні зброї, бойових операціях. Часто в хуторі Водяному з’являлися листівки із зведеннями Радінформбюро. Їх поширював Володимир зі своїми бойовими товаришами Будь Шевцової, Георгієм Арутюнянцем, Юрієм Виценовским, Дмитром Огурцовим.

28 січня 1943 року Володимир Загоруйко був схоплений фашистами. Свідок арешту Т. Леонова згадує: «Серед тих, хто арештовував Володимира Загоруйко, був начальник поліції Соликовский. Він сидів на возі, а Володя крокував по заметах зі зв’язаними руками, босий, в одній білизні. Хутірські поліцейські підштовхували його прикладами автоматів».

Його по-звірячому катували. Вивернули руки, вирвали волосся. Били. Все тіло було вкрите синцями. Живого скинули в шурф.

Незважаючи на тортури, Володя тримався мужньо до останніх хвилин життя і коли його зіштовхнули в шурф, кричав: «Хай живе Батьківщина! Хай живе Сталін».

Після арешту сина кілька разів намагалися заарештувати мати, але їй вдалося уникнути арешту, сховатися.

Похований у братській могилі героїв на центральній площі Краснодона.

Володимир Михайлович Загоруйко посмертно нагороджено медаллю «Партизану Вітчизняної війни» 1-го ступеня.