Василь Брюхов

Фотографія Василь Брюхов (photo Vasily Bruhov)

Vasily Bruhov

  • День народження: 09.01.1924 року
  • Вік: 93 року
  • Громадянство: Росія

Біографія

Народився 9 січня 1924 року в місті Оса Пермської області, в багатодітній сім’ї. Батько — Брюхов Павло Семенович (1894 р. нар.). Мати — Брюхова (Кобелєва) Надія Никифорівна (1901 р. нар.). Дружина — Брюхова Катерина Дмитрівна (1924 р. нар.). Дочка — Верхогляд Надія Василівна (1950 р. нар.). Внучка — Ірина, кандидат медичних наук.

Рідня Василя Павловича була численною. Майже всі вони — ремісники, робітники, працьовиті люди. Одних тільки двоюрідних братів і сестер у нього було 66 осіб. Тому майже все населення невеликого містечка Оса були близькі або далекі родичі, або просто однофамільці.

Дитинство і юність Василь провів у рідному місті. Було у нього три брати і шість сестер. Щоб прогодувати сім’ю, батько і мати працювали з раннього ранку до пізнього вечора. Бідність змушувала думати про те, як жити далі і виходити «в люди». Тому діти старанно працювали і навчалися, і майже всі вони отримали вищу освіту.

Василь старанно навчався в школі, брав активну участь у роботі піонерської та комсомольської організацій, займався в гуртках художньої самодіяльності та спортивних секціях. Взимку захоплювався лижами і ковзанами, влітку — легкою атлетикою та ігровими видами спорту. Був чемпіоном школи, міста, району, області з лиж, а також капітаном міської юнацької футбольної команди «Спартак».

Закінчення школи збіглося з початком Великої Вітчизняної війни. Багатьох друзів Брюхова відразу ж призвали в армію. Василь теж оббивав поріг військкомату, але отримував відмову — рік непризывной. Тоді пішов працювати до батька в кузню молотобійцем. Нарешті у вересні 1941 року домігся свого: його закликали і направили в окремий лижний винищувальний батальйон Уральського військового округу.

У грудні 1941 року батальйон прибув на Калінінський фронт і взяв участь у Московській битві. Однак після невдалих боїв був виведений на переформування. Василя Брюхова направили в Пермське військово-морське авіаційно-технічне училище. Такий розвиток подій не цілком влаштовувало Василя, і він став домагатися переведення в командне училище. Прохання було задоволено, і в липні 1942 року його перевели в Сталінградський танкове училище.

березні 1943 року свіжоспечений лейтенант Брюхов брав у Челябінську танковий взвод, на чолі якого незабаром прибув у 159-ю танкову бригаду 1-го танкового корпусу. У його складі звільняв Орел, Брянськ, Клинці, дійшов до Гомеля. Потім корпус перекинули з Брянського на 2-й Прибалтійський фронт. У складі 89-ї танкової бригади та 92-ї окремої танкової бригади з жовтня 1943 по лютий 1944 року В. П. Брюхов воював під Великими Луками, Невелем, Вітебськом.

Навесні 1944 року, отримавши в Нижньому Тагілі нові танки, Василь Брюхов прибув на 2-й Український фронт в склад 170-ї танкової бригади 18-го танкового корпусу. Брав участь у Яссько-Кишинівській операції, на посаді командира танкової роти звільняв Україну, Румунію.

У книзі «Будапешт — Прага — Відень» Маршал Радянського Союзу Р. Я. Малиновський згадує: «Пам’ятається, ще в останніх числах вересня оперативний відділ штабу 2-го Українського фронту отримав донесення: воїнам 18-го танкового корпусу, що входить до складу 53-ї армії, випала честь першими вийти на кордон між Румунією та Угорщиною і звільнити від фашистських окупантів перші угорські міста — Батония і Макко, розташовані на березі річки Муреш. Були названі імена відзначилися — командира 2-ї танкової роти 1-го танкового батальйону 170-ї танкової бригади Брюхова Василя Павловича і командира танкового взводу цієї ж роти старшого лейтенанта Максимова Миколи Семеновича. Обидва офіцери пройшли в безперервних боях через всю Румунію, завжди славилися сміливої відвагою і високим ступенем військового майстерності. На бойовому рахунку роти числилися десятки спалених танків і сотні знищених гітлерівців. Уміло поєднуючи ризик з тверезим розрахунком, капітан і старший лейтенант провели машини через ворожі загородження і 26 вересня увірвалися на вулиці міста Макко».

Тільки за період Яссько-Кишинівської операції і до виходу на угорському кордоні екіпаж В. П. Брюхова знищив 9 танків противника.

Після важких боїв на румунсько-угорському кордоні В. П. Брюхов знову очолив передовий загін бригади, вночі пройшов по тилах ворога, вийшов до річки Тиса, в районі міста Чонград захопив мости і відрізав шляхи відходу противника. 6-10 жовтня 1944 року спільно з передовим загоном 181-ї танкової бригади та основними силами 18-го танкового корпусу, він знищував велике вороже угруповання в районі населеного пункту Сентеш. За ці бої В. П. Брюхов був представлений до звання Героя Радянського Союзу. Вищий знак військового відмінності знайшов героя лише через півстоліття. Указом Президента РФ В. П. Брюхову було присвоєно звання Героя Російської Федерації.

З листопада 1944 року і до кінця війни В. П. Брюхов воював у складі 3-го Українського фронту командиром танкового батальйону. В одному з запеклих боїв на території Угорщини він захопив дві ворожі картки з нанесеним розташуванням військ противника під Будапештом. За це капітан В. П. Брюхов був нагороджений орденом Суворова III ступеня. Війну він закінчив 9 травня в Австрії.

У повоєнний час В. П. Брюхов закінчив Військову академію бронетанкових і механізованих військ (1947-1952), Військово-політичну академію імені в. І. Леніна (1959-1960), Військову академію Генерального штабу (1963-1965), Дипломатичні курси. Служив у Збройних Силах на командних, штабних та політичних посадах: командир танкового батальйону Прикарпатського військового округу (1947), старший офіцер оперативного відділу 3-ї гвардійської механізованої армії Групи радянських військ у Німеччині (ГРВН) (1952), ад’ютант Головнокомандувача ГСВГ (1952-1953), начальник оперативного відділення штабу 19-ї гвардійської мотострілецької дивізії (1953-1954), командир 26-го танкового полку (1954-1958), начальник політвідділу 52-ї мотострілецької дивізії (1958-1959) і командир 59-ї мотострілецької дивізії Одеського військового округу (1965-1969), заступник командувача 1-ї армією з бойової підготовки Київського військового округу (1972), перший заступник командуючого 5-ю армією Далекосхідного військового округу (1972-1975). У 1969-1972 роках був головним військовим радником в Єменської Арабської Республіки. У 1975-1985 роках — начальник 1-го управління Головного управління кадрів Міністерства оборони СРСР. У листопаді 1985 року звільнився в запас у званні генерал-лейтенанта.

З 1986 року В. П. Брюхов очолює Раду ветеранів 5-ї гвардійської танкової армії, є головою Ради ветеранів 2-го Українського, Степового і Забайкальського фронтів. Він автор «Історичного нарису бойового шляху 170-ї танкової бригади 18-го танкового корпусу за період березень 1942 — травень 1945 року», який вийшов у світ у 1993 році, а також десятки статей в ряді газет і журналів, опублікованих у 1972-1985 роках.

Герой Російської Федерації В. П. Брюхов нагороджений орденом Жовтневої Революції, двома орденами Червоного Прапора, орденами Суворова III ступеня, Вітчизняної війни I ступеня, Трудового Червоного Прапора, Червоної Зірки, іноземними орденами: «Мариба» (Єменська Арабська Республіка), Червоного Прапора (Угорщина), «Революції 9 вересня» з золотими мечами (Болгарія), «Тудора» (Румунія), більш ніж 50 медалями.

Він — Заслужений працівник культури Молдови, почесний громадянин міста Баттоня (Угорщина), почесний громадянин міста Оса Пермської області.

Як і раніше, Василь Павлович захоплюється спортом, любить фізичну працю, лижні прогулянки, полювання, футбол. Він — шанувальник творчості Р. Великановой, Л. Зикіної, С. Ротару, А. Баяновій, В. Юр’єва, Н. Брегвадзе, Л. Утьосова, П. Лещенко. Його улюблені артисти — П. Алейников, Б. Андрєєв, Н. Крючков, М. Жаров, Т. Шмига, Л. Орлова, Н. Мордюкова та ін.

Живе в Москві.