Сергій Остащенко

Фотографія Сергій Остащенко (photo Sergey Ostahenko)

Sergey Ostahenko

  • День народження: 25.09.1924 року
  • Вік: 88 років
  • Місце народження: с. Бєловське, Росія
  • Дата смерті: 22.11.2012 року
  • Громадянство: Росія

Біографія

Відзначений знаком ордена преподобного Іллі Муромця ІІ ступеня Української православної церкви.

Народився 25 вересня 1924 року в селі Бєловське Білгородського повіту Курської губернії (нині Бєлгородського району Бєлгородської області) в багатодітній селянській родині. Російська. Після закінчення Ястребовской школи працював у колгоспі.

Велика Вітчизняна війна

У 1941 році в перші ж дні війни на західному напрямку загинув старший брат Сергія Микола, який служив у артилерії. Сергій також вирішив стати артилеристом, і в лютому 1943 року він закликається Бєлгородським райвійськкоматом в діючі частини РСЧА. В боях з березня 1943 року. У тому ж році став членом ВКП(б). У липні 1943 року був відзначений медаллю «За відвагу» за участь у Курській битві.

Форсування Дніпра

27 вересня 1943 року навідник знаряддя 1844-го винищувально-протитанкового полку 30-ї окремої винищувально-протитанкової артилерійської бригади 7-ї гвардійської армії (Степовий фронт) молодший сержант С. М. Остащенко з розрахунком знаряддя першим переправився через Дніпро і вогнем своєї гармати підтримав дії піхоти по захопленню села Бородаївка Верхньодніпровського району Дніпропетровської області. В боях за Бородаевку, що тривали кілька днів, його розрахунком було знищено дев’ять кулеметних точок ворога, кілька десятків солдатів вермахту. 2 жовтня, коли на його знаряддя насувалося п’ять танків, він особисто підбив 3 з них. Німецькі війська були зупинені, а потім відкинуті від Дніпра.

Вища нагорода

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 жовтня 1943 року за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецько-фашистськими загарбниками і проявлені при цьому мужність і героїзм» 19-річному молодшому сержанту С. М. Остащенко було присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота зірка».

В кінці війни

У 1945 році С. М. Остащенко закінчив 3-е Ленінградське артилерійське училище, яке знаходилося тоді в Костромі, і став офіцером. У серпні 1944 року повернувся на фронт. У 1945 році командир вогневого взводу 1-ї батареї 1-го дивізіону 411-го гаубичного полку 193-ї гаубичної бригади молодший лейтенант Остащенко був нагороджений орденом Червоної Зірки за участь в боях за звільнення Латвії.

Післявоєнний час

Після війни продовжив службу в армії. Пройшовши навчання у вищій офіцерській школі, став служити в Київському ВО, в 5-й Сталінградської артилерійської дивізії прориву. Там же він закінчив Вищі артилерійські курси, а в 1962 році — і Військову артилерійську академію ім. Ф. Е. Дзержинського. Командував окремим ракетним дивізіоном оперативно-тактичних ракет окружного підпорядкування в Кіровограда.

З 1967 року полковник Остащенко працював викладачем на військовій кафедрі в Харківському інституті механізації і електрифікації сільського господарства. У 1977 році звільнений за віком на пенсію і став займатися громадською роботою.

У 1995 році С. М. Остащенко став головою Харківського обласного комітету ветеранів війни. Брав активну участь у ветеранському русі та патріотичному вихованні молоді. Автор книг:

Подвиг радянських воїнів у пам’ятках Харківщини: до 40-річчя Курської битвыи визволення Харкова / С. М. Остащенко, В. П. Рудько. — Київ. про-во «Знання» УРСР, 1983. — 19 с.

Пам’ятаємо твій подвиг, солдате!: Путівник по місцях бойової слави Бєлгородської та Харківської областей / С. М. Остащенко, Р. В. Кац, М. К. Черп. — Харків: Прапор, 1984. — 151 с.

Нагороди

Нагороджений орденами Леніна, Вітчизняної війни I ступеня, Червоної Зірки, медалями «За відвагу», «За бойові заслуги» та іншими.

Заслуги активіста ветеранського руху відзначені нагородами України. У 1994 він нагороджений Почесною відзнакою Президента України, у 2005 році орденом «За заслуги» II ступеня[3], в 2012 році орденом «За заслуги» I ступеня, а в 1998, 1999 і 2009 роках був нагороджений орденами Богдана Хмельницького III, II і I ступенів. За активну багатогранну громадську діяльність Сергій Остащенко удостоєний звань «Почесний громадянин міста Харкова» та «Почесний житель Харківської області» (2007).

Відзначений знаком ордена преподобного Іллі Муромця[ru] II ступеня Української православної церкви.

Смерть

Помер 22 листопада 2012 року на 89-му році життя. Похований на харківському міському кладовищі № 2.

Пам’ять

У 2009 році у зв’язку з 85-річчям земляка рішенням муніципального ради Бєлгородського району Білівське середній загальноосвітній школі Бєлгородського району присвоєно ім’я Героя Радянського Союзу генерал-майора С. М. Остащенко, на будівлі школи встановлена меморіальна дошка[9].

Після смерті С. М. Остащенко керівництвом Харківської обласної громадської організації «Товариство ветеранів-підводників ім. Героя Радянського Союзу В. І. Фісановича» та Харківського обласного відділення «Мариніст» Всеукраїнського союзу письменників-мариністів були внесені пропозиції щодо увічнення пам’яті Героя:

присвоїти Харківського обласного комітету Міжнародного Українського союзу ветеранів Великої Вітчизняної війни (МУСУВ) ім’я Героя Радянського Союзу С. М. Остащенко;

встановити погруддя на могилі генерал-майора С. М. Остащенко;

встановити меморіальну дошку на будинку, де він жив;

встановити пам’ятний знак на вході в Харківську обласну державну адміністрацію або на дверях кабінету, де він працював;

назвати одну з вулиць міста Харкова його ім’ям з розміщенням пам’ятного знака;

оголосити 22 листопада в Харкові та Харківському районі, які він звільняв в роки Великої Вітчизняної війни, Днем пам’яті Героя Радянського Союзу С. М. Остащенко з проведенням уроків мужності у всіх навчальних закладах і трудових колективах;

встановити Харківську обласну та Харківську муніципальну творчі премії імені С. М. Остащенко за кращі твори до 70-річчя визволення Харкова, України і Перемоги, до 90-річчя з дня народження С. М. Остащенко.