Петро Шелухін

Фотографія Петро Шелухін (photo Petr Sheluhin)

Petr Sheluhin

  • Громадянство: Росія

    Біографія

    Після війни, вийшовши у відставку, Генерал — Лейтенант авіації П. С. Шелухін активно вів партійну, громадську і військово — патріотичну роботу. Його часто можна було побачити на заводах, в школах, військових частинах…

    Петро Семенович Шелухін — ветеран вітчизняної авіації — пройшов довге і цікаве життя. Свій шлях в авіацію він почав ще в Першу Світову війну мотористом. Побачивши на фронті польоти першого російського льотчика Михайла Єфімова, вирішив стати льотчиком — винищувачем. І став. Пройшов три війни. Його вихованцями були Валерій Чкалов і Олександр Покришкін. І своїм трьом синам дав путівку в небо.

    Народився він у 1894 році в робітничій сім’ї. У 17 років пішов на завод. Як батько і дід, став ковалем. На заводі познайомився з більшовиками. Від них вперше і почув про революційну боротьбу.

    В 1915 році в Миколаєві на першотравневій демонстрації молодий робітник Шелухін йшов попереду колони, несучи з товаришем великий червоний плакат з написом «Геть війну», » геть царя !». Поліція розігнала демонстрацію і заарештувала багатьох її учасників, в тому числі і Петра Шелухіна. Але незабаром прийшов наказ: усіх заарештованих відправити в діючу армію для укомплектування штрафних рот, щоб вони «кров’ю змили революційні гріхи».

    На фронті командир авіаційного загону взяв майстрового хлопця до себе мотористом. Так Шелухін потрапив в авіацію, де не тільки обслуговував літаки, але і літав в якості спостерігача. А після Жовтневої революції, Петра обрали головою солдатського комітету авіазагону.

    У Квітні 1919 року П. С. Шелухіна направили в Київську льотну школу, а потім перевели до Москви. По закінченні авіашколи Петро Семенович поїхав на Україну битися з білополяками. Склалося важке там положення. Авіація противника значно перевершувала радянську. Ворог знав про це і настільки знахабнів, що навіть не вважав за потрібне охороняти від нападу з повітря свій аеродром з вибудованими в лінієчку новенькими літаками. І був покараний.

    Ретельно вивчивши обстановку і продумавши операцію, Шелухін на одномісному «Ньюпор-24» і льотчик Щукін з летнабом на «Фармані-30», взявши запас бомб, вилетіли в суботу під вечір, впевнені, що в цей час польські льотчики підуть розважатися. Вони з’явилися над аеродромом перед заходом сонця і, не зустрівши опору, вдарили по ньому. Після цього сміливого нальоту ворожа авіація довго не могла оговтатися.

    Шелухін часто виконував відповідальні завдання. Одного разу, наприклад, він отримав наказ вручити важливий пакет С. М. Будьонному, який перебував з військами в тилу противника. Летіти довелося над територією ворога. Семен Михайлович теж передав своє донесення відважному льотчику, будучи цілком впевнений, що він впорається з завданням. Незабаром за проявлену мужність Петро Семенович був нагороджений іменним годинником.

    Петро Шелухін по праву вважався майстром повітряної розвідки. Як — то йому доручили важливе завдання. Червоне командування мало відома, що противник готує контрудар, але не знало, на якій ділянці. Красвоенлет повинен був розвідати зосередження ворожої ударного угруповання. Льотчик вилетів рано вранці. Він ретельно переглядав селища, дороги, яри і так захопився фотографуванням, що ледь не проґавив повітряного противника — 4 літаки явно мали намір оточити його: 3 йшли позаду, а 1 — прямо на нього.

    Повітряним розвідникам зазвичай заборонялося вплутуватися в бій. Але не в даному випадку. Згадує сам Петро Семенович:

    «Піти від супротивника можна було, тільки атакуючи його, що я і зробив… літаки зближувалися. Стрілянина давала хороші результати на близьких дистанціях, і кожна сторона прагнула використати це, щоб збити супротивника. Але нерви белополяка не витримали. З дистанції 1000 — 1500 метрів він дав мені коротку кулеметну чергу і відразу ж відвернув убік так, що підставив бік своєї машини, чим я і скористався. Моментально взяв необхідну поправку по прицілу для точної стрільби і з близької дистанції відкрив по ворожому літаку вогонь з кулеметів, якими був оснащений мій «Ньюпор-24». Відвернувши від супротивника, я побачив падаючий літак з густим шлейф чорного диму».

    Але небезпека не минула. Його переслідували 3 залишилися винищувача. По швидкості вони перевершували літак Шелухіна, зате в наборі висоти перевага була на його боці. Красвоенлет дав повний газ мотору і став набирати висоту. Хоча ворожі винищувачі і наздогнали його, але опинилися під Ньюпором», так що Шелухін легко міг атакувати будь-який з них. А ось вороги не мали можливості вести прицільний вогонь знизу. Петро зітхнув з полегшенням і знову взяв курс на Київ.

    З великої висоти на північний захід від Броварів над лісами льотчик раптом побачив туман. Це здалося підозрілим. Адже навколо на великій відстані ніякого туману не було. Знизившись до 1000 метрів, побачив: ліси заповнені військами. Він відразу зрозумів, що виявив ту саму ударну угруповання противника…

    Білополяки помітили червоного льотчика і відкрили по ньому ураганний вогонь. Кілька снарядів розірвалися зовсім поруч, пошкодивши винищувач. Петро вирівняв машину і став планувати, сподіваючись якомога далі відійти від противника. Йому вдалося посадити літак між своїми і ворожими позиціями. Однак з обох сторін «Ньюпору» відкрили вогонь. Знову згадує Шелухін:

    «Не чекаючи зупинки літака після пробігу, я звільнився від ременів і побіг до своїх. Навколо свистіли кулі. Впав у траву і тут згадав, що не взяв фотоапарат з плівкою. Не звертаючи уваги на кулі, як очманілий помчав назад. Витяг громіздкий «Поті», і тут дві кулі вп’ялися в ліву ногу. Відірвав від клапоть сорочки і туго перев’язав ногу, зупинив кровотечу. Поповз по — пластунськи. А коли доповз, мене зустріли червоноармійці».

    У Серпні 1920 року Петро Шелухін за мужність, виявлену у бойових вильоти, скоєних під обстрілом противника, був нагороджений орденом Червоного Прапора.

    По закінченні Громадянської війни авіазагін, яким командував Петро Семенович, відвели на переформування в Підмосков’ї. У сформовану 2-у ескадрилью для приведення льотчиків до військової присяги приїхав М. І. Калінін. Ескадрилья під командуванням Шелухіна показала груповий пілотаж. Михайло Іванович оголосив льотчикам подяку, а у командира запитав, чи не зможуть літаки вишикуватися в повітрі таким чином, щоб вийшло слово «Ленін». Петро Семенович запевнив, що зможуть, якщо добре потренуватися. І на відзначення 6-ї річниці Жовтневої революції, 2-я винищувальна ескадрилья в небі Москви виписала ім’я вождя революції.

    Командуючи різними авіаційними частинами П. С. Шелухін проявив себе хорошим організатором і вихователем. Він обіймав одночасно посади командира військового комісара. Під його командуванням 15-а винищувальна авіаційна бригада перетворилася на зразкове з’єднання. Петро Семенович був нагороджений орденом Леніна.

    Потім була служба в Закавказзі, в Приморському краї. У той час там було неспокійно. Японські льотчики з розвідувальними цілями порушували кордон СРСР. Рішучими діями Шелухін і його підлеглі припиняли провокації. Якось один самурай був збитий, інший посаджений на нашій території. В помсту японська розвідка організувала полювання за командувачем ВПС в Примор’ї, і лише щаслива випадковість позбавила Петра Семеновича від наслідків організованих диверсій.

    У перші ж дні Великої Вітчизняної війни Генерал — Майор авіації П. С. Шелухін отримав призначення в діючу армію. І там він вміло вирішував поставлені завдання. Коли постало питання про підготовку резерву авіаційних кадрів, досвід і знання Шелухіна дуже придалися. Всі свої сили, організаторські здібності Петро Семенович віддавав формування нових авіаційних з’єднань, навчання льотного складу. Підготовлені і навчені їм авиаполки брали участь у битві за Сталінград, прославилися на всіх фронтах.

    Після війни, вийшовши у відставку, Генерал — Лейтенант авіації П. С. Шелухін активно вів партійну, громадську і військово — патріотичну роботу. Його часто можна було побачити на заводах, в школах, військових частинах…