Петро Непенин

Фотографія Петро Непенин (photo Petr Nepenin)

Petr Nepenin

  • Дата смерті: 06.07.1932 року
  • Рік смерті: 1932
  • Громадянство: Росія

    Біографія

    Непенин Петро Павлович (1872-1932) — генерал-майор. Закінчив Олексіївське військове училище й у 1893 р. був випущений в 15-й стрілецький полк 4-ї стрілецької бригади (під час війни була переформована в 4-ту стрілецьку дивізію, яка отримала назву «Залізної», коли нею став командувати генерал Денікін).

    Учасник бойових дій в Китаї в 1900-1901 рр., російсько-японської та Першої світової воєн. .У квітні 1916 р.— полковник і командир 13-го стрілецького полку 4-й стрілецької Залізної дивізії. Георгіївський кавалер через прорив австрійських позицій під час Брусиловського наступу в травні-червні 1916 р.

    Після демобілізації в кінці 1917 р. залишився в Одесі у листопаді 1918 р. вступила Добровольчу армію, в частині, сформовані надісланим до Одеси з Катеринодара генералом Тимановским. Спочатку — командир офіцерської роти у зведеному полку 4-й стрілецької дивізії. Під час евакуації французьких військ з Одеси у березні 1919 р. генерал Непенин вступив у командування полком і в складі частин генерала Тимановского з боєм відійшов через Румунію в Тульчу. З Румунії морем разом з усім загоном прибув в Новоросійськ, де у травні 1919 р. після переформування загону у 7-ю піхотну дивізію було перекинуто до складу Кавказької армії генерала Врангеля. Після призначення генерала Тимановского начальником Марківської дивізії в червні 1919 р. тимчасово командував під Царицином 7-ї піхотної дивізії. У своїх спогадах генерал Врангель пише, що полковник Непенин «справив на мене прекрасне враження» під час штурму Царицина. Після перекидання 7-ї дивізії влітку 1919 р. на Україну брав участь у занятті Полтави, Києва і в боях під Черніговом. Під час загального відходу ЗСПР восени 1919 р. брав участь у складі загону генерала Бредова у поході через Тирасполь до Польщі, де був інтернований. У липні 1920 р. повернувся в Крим із залишками 4-ї стрілецької дивізії і був призначений командиром 34-ї піхотної дивізії. Генерал-майор. Після евакуації Криму за станом здоров’я не міг залишатися в Галліполі і був направлений на лікування в Сербії. Проживав в місті Велика Кикинда, де і помер 6 липня 1932 р.