Павло Жигарев

Фотографія Павло Жигарев (photo Pavel Zhigarev)

Pavel Zhigarev

  • День народження: 06.11.1900 року
  • Вік: 62 роки
  • Місце народження: село Бриково Тверській губернії, Росія
  • Дата смерті: 02.10.1963 року
  • Громадянство: Росія

Біографія

Радянський військовий діяч, головний маршал авіації (1955). Чл. КПРС з 1920. В Сов. Армії з 1919. Закінчив Тверську кав. школи (1922), Воєн. школу льотчиків-спостерігачів (1927), Військово-повітряну академію ім. H. E. Жуковського (1932). У 1933-34 — поч-до штабу Качинської воєн. школи льотчиків (у цей час закінчив її без відриву від виконання службових обов’язків). Потім командував ескадрильєю і авиабригадой (1934-36).

У 1937-38 очолював групу сов. льотчиків-добровольців в Китаї, де проявив високі командирські якості. В сент. 1938 призначений нач-ком управління бойової підготовки ВПС Сов. Армії, потім команд. ВВС 2-го Відд. Дальневост. Червонопрапорної армії. З дек. 1940 перший заст., з квіт. 1941 поч-до Гл. управління ВПС, а з червня 1941 командувач ВПС Сов. Армії. З початком Великої Батьківщин, війни у важких умовах вміло координував бойові дії ВПС на найважливіших стратег, напрямках. Очолював ку. керівництво діями авиац. частин і з’єднань в битві під Москвою. Ініціатор створення мобільних авиац. резервів Верх. Головнокомандування, що зіграли важливу роль у забезпеченні массир. застосування авіації. З кві. 1942 командував ВПС Дальневост. фронту; багато зробив для навчання ліч. складу на новій авиац. техніки при одночасному забезпеченні постійної боєздатності частин і з’єднань. Під час війни з империалистич. Японією командував 10-й повітр. армії 2-го Дальневост. фронту, чітко організовував взаємодію авиац. частин з сухопут. військами і з мор. десантами, що діяли на роз’єднаних напрямках в складних умовах обстановки. Потужні удари авіації сприяли швидкому розвитку наступу військ фронту в глиб Маньчжурії. В кві. 1946 Ж. призначений першим заст. команд. ВВС, в 1948 — 1949 команд, дальньою авіацією і заст. главнокоманд. ВВС. З сент. 1949 по лют. 1957 головнокомандувач ВПС, з квіт. 1953 одночасно заст. (з березня 1955 — перший заст.) мін. оборони СРСР. У 1957-59 поч-до Гл. управління ЦПФ. З листоп. 1959 поч-до Воєн. командної академії ППО. Деп. Верх. Ради СРСР 3-5 — го скликань. Кандидат у чл. ЦК КПРС (1952-1961). Нагороджений 2 орденами Леніна, 3 орденами Червоного Прапора, орденами Кутузова 1-го ступеня, Червоної Зірки, медалями.

Використані матеріали Радянської військової енциклопедії в 8-ми томах, том 3.