Павло Судоплатов

Фотографія Павло Судоплатов (photo Pavel Sudoplatov)

Pavel Sudoplatov

  • День народження: 07.07.1907 року
  • Вік: 89 років
  • Місце народження: Мелітополь, Росія
  • Дата смерті: 04.09.1996 року
  • Громадянство: Росія

Біографія

Однією з найяскравіших постатей радянської розвідки, так і розвідки взагалі, став Павло Анатолійович Судоплатов, людина незвичайної драматичної долі, якому, як він сам писав, «вдалося вижити в силу химерного сплетіння обставин і безсумнівного успіху».

Павло Судоплатов народився в 1907 році в місті Мелітополі, у російсько-українській родині середнього достатку. У дванадцятирічному віці втік з дому і став бійцем Червоної армії, а в чотирнадцять років, як один з небагатьох, які вміли читати і писати, був прийнятий на роботу в Особливий відділ ВЧК. До цього часу відноситься його перший досвід «спілкування» з українськими націоналістами, керованими Петлюрою і Коновальцем.

У 1933 році Судоплатова перевели до Москви, де він став працювати в Іноземному відділі ОГПУ і відповідати за оперативне спостереження та боротьбу з української націоналістичної еміграцією. Незабаром його направили як нелегала за кордон, спочатку до Фінляндії, а потім і в Німеччину. Там він опинився у близькому оточенні Коновальця, який до того часу в тісному контакті з німецькою розвідкою очолював Організацію українських націоналістів (ОУН). У союзі з німцями оунівці планували захоплення ряду областей України й утворення незалежної української держави під егідою фашистської Німеччини. Для цієї мети вже були сформовані дві бригади і готувалися терористичні акти в СРСР.

Судоплатову вдалося увійти в довіру до Коновальця і навіть стати його «другом». За цю відрядження він був нагороджений першим орденом. Про становище в середовищі українських націоналістів за кордоном та їх планах Судоплатов доповів особисто Сталіну в присутності тодішнього наркома Єжова. Йому було наказано ліквідувати Коновальця. Було виготовлено вибуховий пристрій у вигляді коробки шоколадних цукерок, які дуже любив Коновалець.

У травні 1938 року Судоплатов під виглядом радиста вантажного судна «Шилка» прибув в Роттердам. Зустрівшись з Коновальцем у ресторані, Павло, йдучи, залишив на столі коробку з цукерками». З Коновальцем було покінчено. Його загибель викликала розкол в ОУН, запеклу боротьбу між його наступником Мельником і Бандерою.

Після ліквідації Коновальця Судоплатов через Францію втік в республіканську Іспанію, де протягом трьох тижнів в якості польського добровольця перебував у складі керованого НКВС інтернаціонального партизанського загону. Там він познайомився з Рамоном Меркадером дель Ріо, майбутнім вбивцею Троцького.

Повернувшись до Москви, Судоплатов зустрівся з Берією, якого доповів про подробиці ліквідації Коновальця. Павла здивували обізнаність і компетентність Берії в питаннях конспірації та підпільної роботи, його високий професіоналізм.

У 1938 році після арешту відомих розвідників Шпигельглаза і Пассова Судоплатов був призначений виконуючим обов’язки начальника Іноземного відділу. На цій посаді він пробув три тижні. Начальником відділу став Деканозов. Судоплатов був знижений до посади заступника начальника іспанського відділення. У грудні 1938 року Судоплатова виключили з партії за зв’язок з ворогами народу Шпигельглазом та іншими. Однак партійне зібрання, яке повинно було затвердити це рішення, так і не відбулося. Замість цього в березні 1939 року Судоплатов несподівано був викликаний до Сталіна. На цій зустрічі йому доручили очолити групу бойовиків для проведення операції з ліквідації Троцького. Сталін дозволив залучити до цієї роботи для будь-яких підходящих і надійних людей, доповідати про неї тільки безпосередньо Берії. У той же день Судоплатов був призначений заступником начальника розвідки.

Першою людиною, якого Судоплатов відібрав у нову групу, був Наум (серед друзів і в ЧК його звали Леонід) Эйтингон, чекіст з багаторічним стажем, який виконав вже чимало складних завдань за кордоном, у тому числі пов’язаних з «ліквідацією». У групі Эйнтингону відводилася провідна роль. Він повинен був підібрати людей, знайомих йому ще з Іспанії, які могли б потрапити в оточення Троцького. Той, будучи виселеним з СРСР в 1929 році, після довгих мандрів влаштувався в Мексиці. Там він намагався вести роботу по розколу міжнародного комуністичного руху з тим, щоб потім очолити його. А головне — він був особистим ворогом Сталіна і вів активну пропаганду проти нього, чого Сталін, природно, не міг пробачити йому.

Але троцькісти займалися не тільки пропагандою. Разом з абвером вони організували в 1937 році в Барселоні заколот проти республіканського уряду, передавали німецькій розвідці матеріали про діяльність європейських компартій на користь СРСР і т. д.

Доля Троцького була вирішена. Операція з ліквідації Троцького отримала кодове найменування «Качка». Эйтингон створив дві самостійні групи. Першу («Кінь») очолював мексиканський художник Давид Альфаро Сікейрос, член Інтернаціональної бригади, один з організаторів іспанської компартії. Другий («Мати») керувала Карідад Меркадер, колишня анархістка. Один з її синів, Рамон, учасник Громадянської війни в Іспанії, став членом групи «Мати». Групи не спілкувалися між собою і навіть не знали про існування один одного. Судоплатов разом з Эйтингоном нелегально виїхав у Париж, де познайомився з учасниками груп і проінструктував їх.

Обставини першого і другого замахів на Троцького докладно описані, і немає сенсу повторюватися. Торкнемося лише деяких питань, що належать безпосередньо до діяльності Павла Судоплатова.

Після невдачі першого замаху, вчиненого Сікейросом 23 травня 1940 року, Судоплатов разом з Берією був викликаний до Сталіна. За свідченням Судоплатова, викладеному в його книзі «Спецоперації», Сталін прийняв їх досить спокійно, зовсім не був в люті від провалу операції, і дав вказівку приступити до виконання альтернативного плану замаху, яке було доручено Рамону Меркадеру. Як відомо, воно було скоєно 20 серпня 1940 року. Меркадер був заарештований мексиканською владою, назвався іншим ім’ям, заявив, що мотив убивства був суто особистий. Його засудили на двадцять років, і він пробув у в’язниці «від дзвінка до дзвінка». У 1960 році Рамон приїхав у Москву, де йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. В силу ряду обставин Судоплатову вдалося зустрітися з Меркадером лише в 1969 році. Рамон Меркадер помер на Кубі в 1978 році і за його заповітом похований у Москві.

У передвоєнні роки Судоплатов виїжджав у Латвії під виглядом «радника Молотова», де він встановив контакт з міністерством закордонних справ латвійського уряду. Тоді ж він брав участь в операціях щодо приєднання до СРСР Західної України.

В цей час відбулося незначне, на перший погляд, подія, яка стала його першою конфронтацією з Хрущовим і Сєровим, майбутнім міністром держбезпеки. Судоплатов переконав Берію і Молотова звільнити Кост-Левицького, восьмидесятирічного старого, колишнього главу незалежної Української республіки. Він був заарештований за наказом Хрущова і Сєрова, що викликало невдоволення західно-української інтелігенції. Звільнення ж Кост-Левицького розлютило Хрущова і Сєрова. Їх перше зіткнення згодом відіграло фатальну роль у долі Судоплатова.

З листопада 1940 року радянська розвідка стала доповідати керівництву країни про підготовку гітлерівської Німеччини до нападу на СРСР. Однак повідомлення часто суперечили одне одному. Не було точної оцінки німецького військового потенціалу, реального співвідношення сил на кордоні. Відомості про дату майбутнього нападу були самими суперечливими.

Розвідка не завжди встигала за стрімким розвитком подій. Вона фактично «прогавила» вторгнення німців в Югославію і її стрімке захоплення; агентам, що діяло в Німеччині, не зуміли своєчасно доставити радіопередавачі, батареї, запчастини і не змогли як слід підготувати їх до роботи. Правда, 18 квітня 1941 року Судоплатов підписав спеціальну директиву всім європейським резидентурах про перехід агентури і ліній зв’язку на умови воєнного часу. У травні він же підписав директиву про підготовку росіян та інших національних емігрантських груп в Європі для участі в розвідувальних операціях в умовах війни.

16 червня 1941 року начальник розвідки Фітин разом з наркомом держбезпеки Меркуловым доповіли Сталіну останню інформацію з Берліна. Але Сталін доручив перевірити її.

Цього ж дня Берія наказав Судоплатову організувати особливу групу для проведення розвідувально-диверсійних операцій на випадок війни. Судоплатов ледве встиг віддати необхідні розпорядження і доручити Эйтингону почати підбір людей, як в ніч на 22 червня його викликав нарком. Так для Павла Судоплатова почалася Велика Вітчизняна війна.

До цього часу радянська зовнішня розвідка мала в своєму розпорядженні необхідними можливостями в Німеччині (група Шульце-Бойзена — штаб ВПС, група Харнак — міністерство економіки, Кукхов — в Мзс, Леман — в гестапо). Непогані джерела були і біля військової розвідки (наприклад, Ільзе Штебе і Шелиа в Мзс). Проте всі повідомлення зводилися до передачі розмов з людьми, близькими до керівників другого рангу. При всій чесності і порядності цієї агентури, вона була не в змозі забезпечити радянську розвідку точними і безперечними даними.

Інформації агентів з інших точок (Філбі та інші — з Англії, племінник графа Чіано, міністра закордонних справ — з Італії і т. д.) також були лише непрямими свідоцтвами про наміри німців. Що приховувати, «Штірліца» у радянської розвідки не було.

22 червня 1941 року Судоплатову було доручено очолити всю розвідувально-диверсійну роботу по лінії органів держбезпеки в тилу німецьких військ. 5 липня він був офіційно призначений начальником Особливої групи при наркоме внутрішніх справ. Її завданням стали: ведення розвідки проти Німеччини та її союзників; створення агентурної мережі на окупованих територіях; організація партизанської війни; ведення радіо ігор з німецькою розвідкою.

Було створено військове з’єднання — Окрема мотострілецька бригада особливого призначення (ОМСБОН), куди увійшли тільки добровольці — політемігранти, спортсмени, комсомольські активісти, радисти-моряки. Безпосередню участь у створенні бригади взяли керівні діячі Комінтерну Георгій Димитров, Долорес Ібаррурі та інші.

У жовтні 1941 року Особлива група була перетворена в 4-е Управління НКВС, яке очолив Судоплатов. За його ініціативою з в’язниць були звільнені багато колишні працівники держбезпеки, у тому числі Медведєв і Прокопюк, удостоїлися звання Героя Радянського Союзу за успішне керівництво партизанськими загонами, Камінський, загиблий в тилу ворога, та інші.

Судоплатов отримав і ще одне призначення: став заступником начальника штабу НКВС по боротьбі з німецькими парашутними десантами. А з весни 1942 року в його підпорядкування передали групу десантників з ескадрильєю транспортних літаків і бомбардувальників далекої дії. Таким чином, роботи тридцятирічного Павлу Судоплатову вистачало.

У роки війни його служба стала головним центром розвідувально-диверсійної роботи органів держбезпеки в німецькому тилу. Саме під її впливом виникли перші партизанські загони і винищувальні групи, розгорталося партизанський рух в Білорусії, Україні, Прибалтиці.

В тил противника було направлено більше двох тисяч оперативних груп загальною чисельністю близько п’ятнадцяти тисяч чоловік, у тому числі такі чудові розвідники, як Ваупшасов, Карасьов, Кудря, Кузнєцов, Лягін, Медведєв, Мирковский, Прокопюк, Прудніков, Шихов та інші. Про кожного з цих людей написано чимало книг і статей, створені художні твори і фільми, багато хто з тих, кому пощастило дожити до перемоги, залишили свої спогади, тому ми не будемо зупинятися на описі їхніх подвигів.

Підрозділи 4-го управління і ОМСБОН знищили сто п’ятдесят сім тисяч німецьких солдатів і офіцерів, ліквідували вісімдесят сім високопоставлених фашистів, виявили та знешкодили дві тисячі сорок п’ять агентурних груп, пустили під укіс десятки ешелонів.

В ті тижні, коли ворог загрожував Москві (жовтень — листопад 1941 року), ОМСБОН отримала завдання до останньої краплі крові захищати центр Москви і Кремль. Її бійці зайняли позиції навколо Кремля, в тому числі у Будинку Спілок. Були заміновані дальні і ближні підступи до Москви, кілька урядових дач (крім дачі Сталіна), ряд будівель, де могли б проводитися наради німецьких вищих посадових осіб. (Згодом Судоплатова звинувачували в тому, що мінуючи дачі, він готував замаху на «вождів»). Були моменти, коли ОМСБОН залишалася, по суті, одним з небагатьох повністю боєздатних з’єднань, які обороняли Москву.

У Москві, на випадок її захоплення німцями, були створені три незалежні один від одного розвідувальні мережі (не враховуючи розвідувальних мереж ГРУ Генштабу). Одна з автономних груп, якою керував композитор Кніппер, автор пісні «Полюшко-поле», повинна була знищити Гітлера в разі його появи в Москві. (Кніппер був родичем німецької кіноактриси Ольги Чехової, яка на прийомах пару разів зустрічалася з Гітлером, на підставі чого будувалися плани залучити її до замаху на фюрера.) Москву вдалося відстояти.

7 листопада 1941 року Судоплатов був присутній на параді на Червоній площі. У липні 1941 року Судоплатов виконав важливе доручення Берії, яке, за словами Берії, виходило від Сталіна і Молотова. У бесіді зі своїм агентом, болгарським послом в СРСР Стаменовым, він провів непрямий зондаж можливості мирних переговорів з німцями. Метою цього зондажу було закинути німцям дезінформацію про готовність радянського керівництва до переговорів, з тим, щоб виграти час і посилити позиції тих кіл Німеччини, які не залишали надій на компромісне завершення війни.

Судоплатов виклав Стаменову нібито ходять в Москві чутки про готовність до переговорів, сподіваючись на те, що той повідомить їх своєму уряду, а воно, у свою чергу, в Берлін. Однак з цього нічого не вийшло. Як встановив контроль листування Стаменова з Софією, він нічого не повідомив про туди московських «чутках». Згодом розмова з Стаменовым був поставлений Судоплатову в провину, як участь у спробі Берії повалити Сталіна шляхом проведення сепаратних переговорів з Гітлером.

Влітку 1942 року, в розпал німецького наступу, Судоплатов з зібраної ним за двадцять чотири години групою альпіністів зі ста п’ятдесяти чоловік вилетів на Кавказ. Альпіністи взяли участь в обороні гірських перевалів, а також у підриві нафтових цистерн, свердловин і бурових вишок в районі Моздока. Судоплатов знаходився в останній групі, йшла в гори. Німці не змогли використовувати нафту Північного Кавказу.

У Тбілісі, небезпека захоплення якого німцями була цілком реальна, Судоплатов зайнявся створенням підпільної агентурної мережі. У разі захоплення міста німецькими військами її спочатку повинен був очолити відомий письменник Костянтин Гамсахурдіа (батько Звіада Гамсахурдіа). Але познайомившись з ним, Судоплатов засумнівався в його надійності і доручив цю роль драматургу Мачаваріані. На щастя, «виконувати» її не довелося.

В 1941 — 1945 роках Судоплатов керував стратегічними радиоиграми з німецькою розвідкою «Монастир» і «Березино». Про цих «іграх» докладніше розповідається в нарисі про адмірала Канарисе, який був у них головним противником Судоплатова і якого Судоплатов блискуче переграв, а також у нарисі про Отто Скорцені. Багато в чому успіх цих організацій залежав від підібраного Судоплатовим агента «Гейне, Олександра Дем’янова, який у німців значився «Максом». В німецьких архівах операція «Монастир» так і відома, як «Справа агента «Макса»», роль якого високо оцінює генерал Гелен у своїх спогадах. Вальтер Шелленберг також стверджує у своїх мемуарах, що цінна інформація надходила від джерела, близького до Рокоссовському ….

Часто виходило так, що інформація «Гейне» потрапляла до англійців, расшифровывавшим німецькі телеграми. Далі вона поверталася до нас або через нашого агента Кернкросса, який працював дешифровальщиком, або (що траплялося дуже рідко) прямо від англійців, коли вони вважали за необхідне проінформувати нас про щось.19 серпня 1944 року почалася нова операція з участю «Гейне» — «Березино», яка тривала до 5 травня 1945 року. Олександр Дем’янов, він же «Гейне», він же «Макс», помер в Москві в 1974 році у віці шістдесяти чотирьох років.

Наближалася до кінця Велика Вітчизняна війна. Перед радянською розвідкою постало нове завдання. Мова йшла про отримання інформації, що стосувалася атомної зброї. Судоплатов мав пряме відношення до роботи над цією проблемою. З 1944 по 1947 рік він очолював підрозділи, зашифровані літерами «С» (група Судоплатова) і «До». Перше з них займалося видобутком і обробкою надходила науково-технічної інформації по атомній бомбі, друге — контррозвідувальним забезпеченням радянської атомної промисловості.

Робота групи «З» розпочалася 2 лютого 1944 року, і цей день можна вважати формальною датою початку роботи розвідки з атомної проблематики. Однак фактично інформацію розвідка стала отримувати з вересня 1941 року, коли один з членів «Кембриджської п’ятірки» Дональд Маклейн передав шестидесятистраничный доповідь британського військового кабінету про можливості створення через два роки уранової бомби. Цей проект мав назву «Тьюб Элойз» («Трубний сплав»). Потім інформація стала надходити і з інших джерел. У квітні 1943 року в Академії наук СРСР була створена спеціальна лабораторія № 2 з атомної проблеми, якою керував Курчатов. Вчені працювали в тісному контакті з розвідниками. У листі від 7 травня 1943 року на ім’я заступника голови Раднаркому Первухина Курчатов, зокрема, писав з приводу інформації, що надходила від розвідки: «Отримання даного матеріалу має величезне, неоціненне значення для нашої держави та науки. Тепер ми маємо важливі орієнтири… Вони дають можливість нам оминути багато вельми трудомісткі фази…»

Восени 1944 року загальне керівництво роботою по створенню атомної зброї офіційно очолив Берія, який в якості заступника голови уряду курирував питання виробництва зброї та боєприпасів. Звичайно, ні Берія, ні Судоплатов, так само як і американський генерал Гровс, який керував аналогічним проектом у США, не мали уявлення про розпад атомного ядра та інших премудростях, якими займалися вчені-фізики. Але Судоплатов швидко і легко зумів знайти спільну мову з такими корифеями науки, як Іоффе, Курчатов, Аліханов та інші. Вченим були створені всі умови для роботи і привілейовані, особливо ціновані у воєнний час, умови харчування, побуту, благоустрою для них і членів їх сімей, забезпечена їх безпека й недоторканність.

У США та Англії збором інформації по атомній бомбі займалися талановиті розвідники Квасников, Яцков, Барковський, Феклисов, Семенов, Хейфец, Василевський та інші.

Опис конструкції атомної бомби було отримано в січні 1945 року. Надійшли дані про експлуатацію перших атомних реакторів, конструкції фокусуючих вибухових лінз, про розмірах критичної маси урану і плутонію, детонаторном пристрої, послідовності складання бомби і інші, а також про будівництво і конструктивних особливостях заводів з очищення і розділення ізотопів урану… Однією з заслуг відділу «З» став вивіз в СРСР німецьких вчених-атомників.

Про те, як радянська розвідка працювала з атомної проблематики, написано багато, і навряд чи варто повторюватися. Хотілося б зробити два зауваження. Перше. Безперечно, заслуги зовнішньої розвідки і особисто Судоплатова в отриманні атомної інформації дуже великі. Але не можна забувати, що не меншу роботу виконала і військова розвідка, про що пишуть і згадують значно рідше. Слід, однак, зауважити, що відділ «З» координував всю роботу по цій лінії, і з лютого 1944 року розвідка наркомату оборони направляла йому всю надходила інформацію з атомної проблеми. І друге. Радянські вчені, врешті-решт, створили бомбу і без допомоги розвідок. Тільки це зайняло б набагато більше часу і варто було б набагато дорожче.

Як вказує Судоплатов у своїх мемуарах, всі контакти в США, що стосувалися атомної проблематики, були припинені в 1946 році. Їх продовжили в Англії, де з Фуксом зустрічався Феклисов, який працював під керівництвом резидента Горського.

Не встиг затихнути відлуння Другої світової війни, як прийшов час «холодної».

До цього часу Судоплатов був у зеніті своєї кар’єри: він став начальником 4-го управління, який прославився в роки війни (з двадцяти восьми чекістів, Героїв Радянського Союзу, двадцять три були офіцерами його управління), отримав звання генерал-лейтенанта і був обраний членом парткому НКДБ, саме йому доручили виступити з офіційною доповіддю на урочистому зібранні працівників апарату всього наркомату в 1945 році.

Однак невдовзі 4-е управління було розформовано, відділ «З» перетворений, так що Судоплатов тимчасово залишився не у справ. Йому, правда, доручили керівництво спецслужбою розвідки і диверсій за кордоном при МДБ СРСР, але новий міністр Абакумов ставився до нього без належної поваги, перестав запрошувати на наради, вирішуючи всі питання тільки по телефону.

У 1951-1952 роках спецслужбою, якою керував Судоплатов спільно з ГРУ, був підготовлений план диверсійних операцій на американських військових базах і об’єктах на випадок війни. На щастя, він так і залишився нереалізованим.

У цей же період Судоплатов здійснював загальне керівництво щодо виведення за кордон Ст. Фішера (майбутнього знаменитого Рудольфа Абеля), займався виведенням Хохлова, який став зрадником, і т. д. Одній з пріоритетних завдань стала робота по розгрому збройного націоналістичного підпілля у Західній Україні та Прибалтиці. У своїх мемуарах Судоплатов визнає, що спеціальною групою, спрямованої в Саратов, був убитий який перебував там на лікуванні один з лідерів українських націоналістів Шумський. Судоплатов, правда, обмовляється, що в його завдання входило лише «влаштувати так, щоб прихильники Шумського не здогадалися, що його «ліквідували»». Пізніше було ліквідовано інший великий націоналіст, архієпископ уніатської церкви Ромжа.

Після вбивства націоналістами письменника Ярослава Галана Судоплатов отримав завдання, що виходив особисто від Сталіна, зосередитися на розшуку та ліквідації ватажків націоналістичного підпілля.

В кінці 1949 року Судоплатов виїхав до Львова, де залишався близько півроку. Йому вдалося розшукати голову підпілля Шухевича. У перестрілці був убитий. Одночасно в Німеччину був виведений агент, який зумів проникнути в бандерівську організацію. Від нього стало відомо про засилання нею на Україну начальника служби безпеки Матвиейко для з’ясування долі Шухевича. Викинута на парашуті група на чолі з Матвиейко була захоплена. Після кропіткої роботи з ним Судоплатову вдалося схилити його до співпраці. Матвиейко виступив із засудженням бандерівського руху, який згодом спокійно жив і працював бухгалтером у Львові, де і помер у 1974 році.

Методами примусу та переконання збройний опір оунівців було зведено нанівець. Але вони взяли на озброєння нову тактику, розроблену їх американськими і західнонімецькими радниками: зовнішнє співробітництво з радянською владою, показна лояльність, підготовка молодих кадрів, які повинні зайняти високі посади в партійному і радянському апараті і в подальшому, через тридцять-сорок років, здійснити мрію націоналістів — домогтися відділення України від СРСР. Що і було зроблено в 1990-х роках.

У 1952 році, незадовго до смерті Сталіна, Судоплатов брав участь в обговоренні плану вбивства югославського лідера Йосипа Броз Тіто. Для цієї мети планувалося використати досвідченого агента «Макса» — Григулевича. Судоплатов виступив проти цього плану, вважаючи, що Григулевич не підходить для цього завдання. На щастя, план так і залишився на папері, так як Сталін помер, і питання відпало саме собою.

Мабуть, це було одне з останніх заходів зовнішньої розвідки, до розробки яких Судоплатов мав відношення.

Незабаром після смерті Сталіна і арешту Берії для Павла Анатолійовича Судоплатова почалися тяжкі часи. 21 серпня 1953 року Судоплатова заарештували в його робочому кабінеті. Йому було пред’явлено звинувачення в тому, що він активний учасник змови Берії, метою якого було захоплення влади, його довірена особа і спільник, планував теракти проти керівників радянської держави. Потім формула обвинувачення була дещо пом’якшена, але суть його залишилася колишньою.

Слідство, за час якого Судоплатов пройшов через важкі фізичні і моральні страждання, став інвалідом, тривало більше п’яти років. Лише 12 вересня 1958 року його справу було розглянуто Військовою колегією Верховного суду. Він був засуджений до п’ятнадцяти років тюремного ув’язнення. На свободу вийшов 21 серпня 1968 року, рівно через п’ятнадцять років після арешту.

Реабілітований Павло Анатолійович Судоплатов лише в 1991 році.