Ольга Ходько

Фотографія Ольга Ходько (photo Olga Khodko)

Olga Khodko

  • Рік народження: 1919
  • Вік: 96 років
  • Місце народження: с. Копор’є, Ленінградська, Росія
  • Громадянство: Росія

Біографія

Вступили в колгосп батьки Ольги не хотіли, щоб їхні діти були безграмотними, і вона під їх впливом відучилася в семи класах школи і пішла в Ленінградське педучилище, яке закінчила в 1937-м. Ходько почала працювати за спеціальністю – три роки вчителем у Забородской школі, а потім ще рік в Гирлі.

Ольга Юхимівна Ходько народилася в 1919-му році в селі Копор’є, Ломоносовський район, Ленінградська область.

Вона була первістком у родині селян і землеробів, Юхима Мироновича Миронова і Устиньи Петрівни (Прокофьевой), згодом отримавши від матері та батька, двох братів і двох сестер.

Вступили в колгосп батьки Ольги не хотіли, щоб їхні діти були безграмотними, і вона під їх впливом відучилася в семи класах школи і пішла в Ленінградське педучилище, яке закінчила в 1937-м. Ходько почала працювати за спеціальністю – три роки вчителем у Забородской школі, а потім ще рік в Гирлі.

Про початок війни Ольга дізналася від двох авіатехніків, які займали в них кімнату. Але тільки в кінці червня 1941-го вона вперше відчула реальну загрозу. Аеродром, розташований за селом, розбомбили німці, як раз в той час, коли всі машини знаходились в ангарі і ними займалися техніки. А ось друга бомбардування вже призначалася для сільської лікарні, поруч із якої перебував будинок Ходько. Її сім’я дивом залишилася живою, тоді як багато інших постраждали від осколків.

Перед 1 вересня вчителька приїхала в Гирлі, але про початку навчального року не могло бути й мови. По поверненню додому в село Ольга застала на дверях замок, розуміючи, що загроза вторгнення німців змусила всіх ховатися в лісі. Вона вернуласьв Гирлі, жила на квартирі і добровільно допомагала копати протитанкові рови. Отримавши довідку з дозволом перебратися в тил, Ходько перебралася в містечко Оранієнбаум в 40 км від Ленінграда до тітки, де разом з нею часто ходила в райком партії і там дістала вказівку стати однією з десяти набраних сандружинниц.

За плечима Ольги була здача ДСО, медкурсы в училищі та спортивні навички, а пізніше в пересувному евакогоспіталі вона змогла навчитися стріляти навіть з кулемета. 6-го листопада поранені були доставлені на баржі, і почалася переправлення в ленінградський Лисячий Ніс через Фінську затоку. Після тимчасової зупинки на фабриці ‘Канат’ Ходько всю голодну зиму провела в Колтушах, де в наметовому госпіталі допомагала пораненим.

Влітку 1942-го сандружинник-вчитель опинилася в селищі Морозівка на річці Неві. Вона не потрапила під обстріл госпіталю в січні-лютому 1943-го, працюючи після прориву блокади в штабі. Наступним місцем дислокації став Таменгонт, де Ольга познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Йосипом.

Перемогу Ходько зустріла в Німеччині, в Мекленбурзі, і демобилизовалась в листопаді 1945-го, повернувшись до рідних. Пізніше за нею приїхав Йосип. Ольга нагороджена медаллю «За бойові заслуги’, ‘За оборону Ленінграда’, ‘За перемогу над Німеччиною у ВВВ’ і орденом ‘Вітчизняної війни 2-го ступеня.