Олександр Алімов

Фотографія Олександр Алимов (photo Aleksandr Alimov)

Aleksandr Alimov

  • День народження: 30.09.1923 року
  • Вік: 55 років
  • Місце народження: Донецьк, Україна
  • Дата смерті: 01.02.1979 року
  • Громадянство: Україна

Біографія

Народився 30 вересня 1923 року в Донецьку (рудник Гілка) в сім’ї шахтаря. Батько — Алимов Микола Васильович. Мати — Алимова Євдокія Макарівна. Дружина — Ольга Амосовна. Сини: Володимир (1950 р. нар.) і Сергій (1960 р. нар.), кандидати економічних наук.

Олександр Алимов закінчив середню школу в Донецьку. Донбас, батьки, школа, громадська середа, активну участь у спортивному житті міста сформували в ньому основні риси гідного людини, які допомогли йому пройти важкий шлях у роки Великої Вітчизняної війни та у повоєнний час внести помітний вклад у розвиток науки.

Курсант Лепельського артилерійсько-мінометного училища (1941-1942); командир взводу, батареї, дивізіону, заступник командира полку, командир 118-го мінометного полку 43-ї армії (1942-1945) — такий шлях А. Н. Алимова в роки війни. В запеклих боях з німецько-фашистськими загарбниками формувалася його воля, гартувався характер. Командування не раз відзначало високі якості Алимова: його організованість, наполегливість, відповідальне ставлення до виконання завдання, вміння швидко оцінювати обстановку і приймати рішення. Наприклад, коли склалася критична ситуація в одному з ближніх боїв з переважаючим за чисельністю супротивником, 19-річний Олександр прийняв мужнє рішення: наказав відкрити вогонь по своєму спостережного пункту. Ризик виправдався, він виграв нерівний бій. За проявлену мужність у 1943 році він отримав свій перший орден Червоного Прапора.

Попереду було чимало інших битв. У боях на смоленському напрямку в складі військ Калінінського фронту А. Н. Алимов був поранений, після лікування в госпіталі повернувся до командування своєю батареєю. В цей же час відбулися реорганізаційні зміни: з двох полків РГК був створений один мінометний полк двухдивизионного складу. Командування 43-ї армії призначає його командиром дивізіону і присвоює звання капітана. В ході подальших наступів військ дивізіон під командуванням майора А. Н. Алимова активно бере участь у боях за визволення Білорусії, Латвії і Литви.

Протягом 1944 року А. Н. Алимов був двічі поранений і після лікування в полковій санчастині повертався до командування дивізіоном. За мужність, виявлену в боях, і вміле командування його нагородили орденами Олександра Невського і Вітчизняної війни I ступеня, медаллю «За відвагу» (1943). У вересні 1944 року А. Н. Алимов став заступником командира полку.

Коли радянські війська готувалися кштурму потужної фортеці Кенігсберг і виникла необхідність замінити вибулого з ладу командира полку, командування армії довірило мінометний полк самому молодому офіцерові в такій посаді — майору А. Н. Алимову. На 22-річного офіцера була покладена велика відповідальність: організувати взаємодію артилерійських підрозділів, що входять у групу підтримки піхоти, виконати складну бойову задачу і не допустити втрат особового складу. Він виправдав довіру: полк був нагороджений орденом Кутузова III ступеня, а сам А. Н. Алимов — другим орденом Червоного Прапора. Після реорганізації полку Алимова призначили на посаду командира 625-го мінометного полку 235-ї стрілецької дивізії. Їм він командував до вересня 1946 року.

Після закінчення війни Олександр Миколайович демобілізувався. Закінчив Всесоюзний заочний фінансовий інститут, здав екстерном іспити у гірничому технікумі, одночасно працював начальником відділу кадрів «Облтрудрезервов» (1947-1949), інженером виробничо-технічного відділу, завідувачем навчальною частиною навчально-курсового комбінату «Донбассмашстрой» (1949-1951), потім інженером, старшим економістом, начальником сектора комбінату «Сталиншахтстрой» (1951-1953).

У 1953 році А. Н. Алимов вступив до аспірантури Московського гірничого інституту. Після успішного закінчення аспірантури і захисту кандидатської дисертації у 1957 році почалася його науково-організаторська та дослідницька діяльність в Донецькому науково-дослідному вугільному інституті (ДогУГИ) начальником сектору, начальником відділу. У квітні 1966 року А. Н. Алимову присуджено науковий ступінь доктора економічних наук, а у вересні 1966 року — звання професора.

Продовжуючи роботу завідувачем великим відділом Донвугі, у 1965 році він стає директором-організатором Інституту економіко-промислових досліджень у складі Донецького наукового центру Академії наук України. У цій якості А. Н. Алимов створив наукову школу, підготувала нове покоління вчених-економістів для Донбасу, Придніпров’я та інших регіонів південно-сходу України. Під його керівництвом Донецьке відділення Інституту економіки за короткий час стало центром економічної думки в Донбасі, і в 1967році було перетворено в Інститут економіки промисловості АН УРСР.

Очолюючи Інститут економіки промисловості АН України, А. Н. Алимов безпосередньо бере участь у дослідженнях за великим теоретичним проблемам науки і управління виробництвом. Вони пов’язані з широким використанням економіко-математичних методів і ЕОМ в економіці, знаходять застосування у вугільній, металургійній, хімічній, машинобудівній та інших галузях промисловості України. Під його керівництвом проведено науково-організаційна робота по створенню і впровадженню «АСУ-Донецьк» на Донецькому машинобудівному заводі імені 15-річчя ЛКСМУ. Це була одна з перших в країні комплексних інформаційно-радять систем управління, призначена для підприємств машинобудування з індивідуальним і дрібносерійним виробництвом. Роботи Інституту економіки промисловості АН України по створенню АСУ велися на металургійних заводах «Азовсталь», «Запоріжсталь», Донецькому імені Леніна, Дніпропетровському імені Петровського, Дружківському і Брянському машинобудівних, у вугільних виробничих об’єднання «Донецьквугілля» та «Шахтарськантрацит» та ряді інших підприємств.

У 1973 році Президія АН України призначає А. Н. Алимова головою Ради по вивченню продуктивних сил України (1973-1984), де розпочалася його науково-організаторська діяльність, спрямована на проведення комплексних досліджень, пов’язаних з оцінкою і прогнозуванням темпів і пропорцій розвитку і розміщення продуктивних сил по території країни у взаємозв’язку з охороною навколишнього середовища. Одночасно він очолює Наукову раду з проблем науково-технічного і соціально-економічного прогнозування при Президії АН УРСР і Держплані УРСР. До складу даного Наукового ради та його 24 проблемних комісій були залучені десятки наукових і проектних організацій, понад 500 провідних вчених України.

Професор А. Н. Алимов досліджує проблему розвитку ядерної енергетики та раціонального розміщення енергетичних об’єктів як з точки зору народногосподарської ефективності, так і з позицій врахування комплексу природних факторів.

Він займається організацією наукової розробки проблеми використання природныхресурсов Поліської низовини у зв’язку з проведеними великомасштабними осушувальними роботами. У 1976-1980 роках розробляється концепції охорони та раціонального використання земельних, водних і лісових ресурсів, здійснення комплексу заходів, спрямованих на підвищення продуктивності сільськогосподарських угідь, скорочення їх відведення для інших галузей народного господарства. Проводиться оцінка ефективності широкомасштабної меліорації земель, боротьби з ерозією ґрунтів, техніко-економічне та екологічне обґрунтування будівництва комплексу Дунай — Дніпро, більш ефективного використання малих річок, переведення промислових підприємств на безвідходні та маловідходні технології. В результаті великої роботи, проведеної А. Н. Алымовым в 1978 році, видається «Атлас природних умов і природних ресурсів Української РСР». Це унікальне видання картографічно відображає досягнення природничих наук за дослідження природи України і омивають її південні кордони Чорного і Азовського морів. До складу Атласу входять 465 карт з пояснювальним текстом.

Поряд з науково-дослідницькою діяльністю А. Н. Алимов успішно керує великими науковими колективами, проблемними, науковими та спеціалізованими радами і комісіями.

З 1984 року, працюючи завідувачем відділу промислового потенціалу в Інституті економіки Академії наук України, він продовжує дослідження з проблем розвитку промислового потенціалу України. Під його науковим керівництвом і при безпосередній участі опубліковано близько 500 праць, серед них 9 індивідуальних та 36 колективних монографій. Під його науковим керівництвом підготовлено понад 20 кандидатів і 7 докторів економічних наук.

Н.А. Алимов — доктор економічних наук, професор, академік Національної академії наук України (1973), академік Академії екологічних наук України (1992), Заслужений діяч науки і техніки України (1997).

Заслуги Олександра Миколайовича у Великій Вітчизняній війні і розвитку економічної науки та виробництва відзначені двома орденами Червоного Прапора, орденами Олександра Невського, Вітчизняної війни I ступеня, «Знак Пошани», медаллю «За відвагу» та багатьма іншими нагородами.

Живе в Києві