Михайло Байсак

Фотографія Михайло Байсак (photo Michael Bysak)

Michael Bysak

  • День народження: 13.04.1921 року
  • Вік: 95 років
  • Місце народження: Омянка, Кировоградскfz, Україна
  • Громадянство: Україна

Біографія

Лауреат літературної премії імені А.с Фадєєва, капітан 1-го рангу. Нагороджений орденами Червоного Прапора, Богдана Хмельницького III ступеня, Вітчизняної війни I ступеня, двома орденами Червоної Зірки, 30 медалями, в тому числі «За бойові заслуги».

Народився 13 квітня 1921 року на Україні в селі Омянка Олександрійського району Кіровоградської області. Батько — Байсак Григорій Якимович (1881 р. нар.). Мати — Байсак Агафія Іванівна (1890 р. нар.) Дружина — Тамара Миколаївна (1924 р. нар.), режисер театру, Заслужений працівник культури України. Сини: Байсак Геннадій Михайлович (1944 р. нар.), — кінорежисер; Байсак Олександр Михайлович (1952 р. нар.), — капітан 2-го рангу, служить на Чорноморському флоті.

До війни Михайло Байсак працював секретарем Петрівського райкому комсомолу (1939-1940), звідки в кінці 40-го був призваний на Чорноморський флот. Закінчив школу зброї Навчального загону за спеціальністю торпедист. Тут застала його війна. З першого і до останнього дня активно брав участь у героїчній обороні Севастополя у складі 1-го Севастопольського морського полку, а потім 8-ї бригади морської піхоти Чорноморського флоту. Не раз водив бійців в атаку, нерідко сам лягав до кулемета і розстрілював ворога.

Ось рядки із замітки у фронтовій газеті «За Батьківщину»: «Як-то треба було розвідати сили противника в районі хутора Н. Замполитрука Михайло Байсак добровільно зголосився піти в розвідку. Очоливши групу з п’яти бійців, він проник в розташування ворога і зібрав цінні відомості. Фашисти виявили розвідників. Заступник політрука, прийнявши і з успіхом закінчивши бій, без втрат вийшов з оточення».

Незабаром, як відзначився в боях, М. Р. Байсак був зарахований в кадри політскладу ВМФ СРСР з присвоєнням звання «молодший політрук».

Особливу мужність і відвагу молодий політрук проявив в самі критичні дні оборони Севастополя при відступі наших військ. 29 червня 1942 року з групою матросів вступив у нерівний бій з ворожим десантом у районі Графської пристані, де з кулемета знищив понад 50 гітлерівців.

30 червня 1942 року на мисі Херсонес Михайло Байсак сформувала з розрізнених груп роту автоматників. Моряки під його командуванням протягом двох діб стримували натиск переважаючих сил противника в районі Козачої бухти. Севастопольську землю він залишив у числі останніх її захисників. Пішов у море з 12 бійцями на невеликому, нашвидку збитому плотику. Налетіли ворожі літаки. Море вздыбилось від близького розриву бомб. Лише в ніч на 4 липня сторожовик виявив самотній пліт. На ньому залишалося тільки троє моряків. Важко поранений, в несвідомому стані, Михайло Байсак був підняв на борт катера і доставлений в Новоросійськ.

Аж до 1944 року він у складі Червонопрапорного маневренно-маніпуляторного загону гідрографії брав участь в обороні Кавказу, в Новоросійській десантної операції, забезпечував висадку стрілецької бригади, якою командував його колишній комбриг, полковник П. Ф. Горпищенко.

Але в 45-му війна для нього не закінчилася. Червонопрапорний тральщик «Міна», на якому він служив заступником командира, вів бойове тралення, очищаючи від мін чорноморські фарватери.

У 1950-1951 роках капітан 3-го рангу Байсак працював інструктором в Головному политуправлении ВМФ СРСР, з 1951 по 1954 рік навчався у Військово-політичній академії імені в. І. Леніна. Потім служив заступником командира есмінців «Обережний» Північного флоту і «Безслідний» Чорноморського флоту.

У 1957 році призначається заступником командира бази дивізії торпедних катерів Чорноморського флоту в званні капітан 2-го рангу. У 1960-1964 роках був заступником командира окремого полку зв’язку Чорноморського флоту, а в 1964-1968 роках — заступником начальника спецуправління МО СРСР.

Майже 30 років Михайло Григорович віддав службі у Військово-Морському Флоті, пройшовши шлях від червонофлотця до капітана 1-го рангу. За мужність і відвагу, проявлені в роки Великої Вітчизняної війни і бездоганну службу в лавах Збройних Сил нагороджений орденами Червоного Прапора, Богдана Хмельницького III ступеня, Вітчизняної війни I ступеня, двома орденами Червоної Зірки, 30 медалями, в тому числі «За бойові заслугиВыйдя в 1968 році у відставку, М. Р. Байсак відразу ж включився в ветеранську роботу. Багато років був головою комітету сприяння Ленінському райвоенкомату, потім головою ради ветеранів морської піхоти Чорноморського флоту. В даний час він є головою ради учасників героїчної оборони і звільнення Севастополя, першим заступником голови Севастопольської міської ради ветеранів, член Ради старійшин міста.

Михайло Григорович відомий як активний пропагандист героїчних бойових традицій. Яскраво і захоплено розповідає він на зустрічах з молоддю, в газетних і журнальних публікаціях про тих, хто захищав країну від гітлерівської навали, хто стояв на смерть в обороні Севастополя, бився на Чорному морі. Ще в роки героїчної оборони міста у нього зародилася думка написати книгу про мужність його захисників. Десятки років знадобилося йому для того, щоб по крупицях зібрати матеріали і документи, що проливають істинний світло на ті вогненні дні, які довелося пережити самому. Розшукати залишилися в живих. Зібрані матеріали дозволили йому написати документальну повість «Матроси йдуть по землі», відзначену в 1982 році літературної премії імені А.с Фадєєва.

Довгі роки М. Р. Байсак веде невпинний пошук героїв, з різних причин віддані забуттю, тих, хто поліг смертю хоробрих в останні дні оборони міста, і тих, хто не зі своєї вини опинився у фашистському полоні і там загинув. За його ініціативи та завдяки його наполегливості у Кривому Розі було споруджено пам’ятник замордованим і розстріляним в’язням фашистського концтабору, серед яких були сотні останніх захисників Севастополя.

Він повернув рідним і близьким добре ім’я безстрашного комісара третього батальйону 8-ї бригади морської піхоти Івана Шляхового, майже 40 років який рахувався у списках зниклих безвісти. На основі свідчень очевидців і знайдених документів Байсак встановив, що в один з останніх днів оборони Севастополя, ведучи на схилі Сапун-гори бій з переважаючими силами ворога, комісар Шляхової був важко поранений осколком снаряда йому відірвало руку, але герой відмовився від госпіталізації і знову продовжував водити своїх бійців в контратаки, бився до тих пір, поки ворожа куля не обірвала його життя. Багато років потому легендарному комісару посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Цього ж звання посмертно удостоєний і їх колишній комбриг, полковник П. Ф. Горпищенко. І в цьому важливу роль зіграв М. Р. Байсак.

Завдяки своїй наполегливій копіткій роботі Михайло Григорович зумів встановити долю понад 400 своїх однополчан — морських піхотинців, які числилися в списках зниклих безвісти. Його зусиллями вдалося зібрати і передати музеям міста і флоту понад 5 тисяч документів і експонатів. Особливу увагу він приділяє допомоги малозабезпеченим ветеранам війни, праці та військової служби. Багатьом ветеранам він допоміг отримати заслужені свого часу медалі «За оборону Севастополя», інші державні нагороди, домогтися збільшення пенсії, переселитися з тісної кімнатки в впорядковану квартиру.

М. Р. Байсак є членом Спілки журналістів Росії. Написав понад півтори тисячі нарисів, оповідань і статей. Є автором двох повістей, в тому числі «Море у вогні» (1995), співавтором книг «Нам дороги їхні імена» (1976), «Вічне світло подвигу» (1995).

Сьогодні Михайлу Григоровичу без малого вісімдесят. Але як і в роки своєї фронтової флотської юності, він так само енергійний, діяльний і життєлюбний. Так само щедрий душею і непомірний у будь-якій справі, за яку береться. У вільний час захоплюється живописом і фотографією, вивчає історію Великої Вітчизняної війни, він також пристрасний автолюбитель.

М. Р. Байсак з династії військових моряків. Його дід і батько служили на Балтиці. Нині служать на флоті син і два онуки. Мріє дожити до того дня, коли і правнук одягне форму військового моряка.

Живе в місті Севастополі.