Михайло Ашик

Фотографія Михайло Ашик (photo Michail Ashik)

Michail Ashik

  • День народження: 24.06.1925 року
  • Вік: 91 рік
  • Місце народження: Ленінград, Росія
  • Громадянство: Росія

Біографія

Народився 24 червня 1925 року в Ленінграді. Батько — Ашик Володимир Володимирович (1894-1963). Мати — Ашик Людмила Михайлівна (1902-1987). Дружина — Ашик Анастасія Михайлівна (1928 р. нар.), медсестра. Син — Володимир Михайлович (1951 р. нар.), моряк-підводник, капітан 2 рангу. Син — Ігор Михайлович (1959 р. нар.), кандидат географічних наук, полярник. Онуки: Віктор, Михайло. Внучка — Євгенія. Правнучка — Ірина.

У 1941 році Михайло закінчив 7-й клас і вступив до Ленінградського морський технікум (з 1944 р. — морехідне училище). Але вчитися не довелося: почалася Велика Вітчизняна війна. Технікум виїжджав на окопні роботи в Рибальське село, коли фронт вже стояв під Колпіно. Пізніше, в першу блокадную зиму, заняття припинилися через відсутність електрики та опалення.

У березні 1942 року Михайло з батьками евакуювався з блокованого міста по льоду Ладозького озера. 2 лютого 1943 року, перебуваючи в евакуації, призваний в Червону Армію і направлений на фронт. Воював рядовим в 387-ї дивізії 5-ї ударної армії на Південному фронті. Був поранений. Після лікування — знову фронт.

Далі він закінчив курси молодших лейтенантів Південного фронту (перейменований в 4-й Український) і в квітні 1944 року направлений в Крим, в Окрему Приморську армію. Служив командиром взводу в першій роті 144-го окремого батальйону морської піхоти 83-ї окремої двічі Червонопрапорної, ордена Суворова Новоросійсько-Дунайської бригади морської піхоти. Визволяв Одесу, Бессарабію, Румунію, Болгарію, Югославію. У складі Дунайської військової флотилії пройшов Угорщину, Австрію, Чехословаччину. За роки війни був тричі поранений.

За участь форсування Дністровського лиману нагороджений орденом Червоної Зірки, за участь у десанті на Дунапентели в Угорщині — орденом Богдана Хмельницького III ступеня, за штурм Будапешта — медаллю «За відвагу» і угорським орденом «Зірка Республіки», за участь у десанті на Дунаї під містом Эстергомом в Угорщині удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

Після війни 83-я бригада морської піхоти у складі которойлейтенант Ашик пройшов від Криму по землях шести держав (тільки вздовж Дунаю більше 2 тис. км), була розформована. Далі він служив командиром взводу в 6-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії, перейменованого потім в 113-ю гвардійську стрілецьку дивізію.

Після демобілізації у серпні 1946 року повернувся в Ленінград. З 1947 по 1949 рік навчався у Ленінградській офіцерській школі МВС і до 1978 року служив у внутрішніх військах. Останні посади — начальник штабу полку, командир полку, начальник штабу дивізії, заступник начальника Вищого політичного училища МВС СРСР в Ленінграді.

У роки служби в військах МВС нагороджений орденами Червоної Зірки, «За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР» III ступеня, Вітчизняної війни I ступеня.

Вийшов у відставку в званні полковника. З 1978 по2002 рік працював провідним інженером у відділі науково-технічної інформації на Кіровському заводі в Ленінграді.

Близько 40 років (з 1968 р. по теперішній час) займається літературною працею. Книги, нариси, статті в основному про пройдений шлях у морській піхоті друкувалися у Військовому видавництві: збірки «На землі, в небесах і на морі», «Дан наказ йому на захід», «Пам’ять вогненних років»; у збірниках видавництва «Радянський письменник» — «В боях безвісних» (повість «Десанту, на берег!»), «Йшла війна» (нарис «Дунайський десант»); в журналі «Нева» (у п’яти номерах), в інших журналах і газетах.

Автор книг «Эстергомский десант», «Слово про 305-му батальйоні» (історія батальйону морської піхоти), «144-й окремий батальйон морської піхоти у Великій Вітчизняній війні» та інших.

Живе в Санкт-Петербурзі.