Кузьма Дерев’янко

Фотографія Кузьма Дерев'янко (photo Kuzma Derevyanko)

Kuzma Derevyanko

  • День народження: 14.11.1904 року
  • Вік: 50 років
  • Місце народження: с. Косенивка, Київська губерня, Україна
  • Дата смерті: 30.12.1954 року
  • Громадянство: Україна

Біографія

Генерал-лейтенант, один з небагатьох генералів, що нагороджений всіма трьома орденами імені видатних полководців — Суворова, Кутузова і Богдана Хмельницького. Кавалер Ордена Леніна і Бойового Червоного Прапора. Також нагороджений американським орденом «За заслуги» і двома угорськими орденами. Під час Великої Вітчизняної Війни — начальник штабу кількох армій (53-ї, 57-ї, 4-ї гвардійської).

Брав участь у Курській битві, битві за Дніпро. Вніс значний внесок в успішне завершення Корсунь-Шевченківської операції. Його штаб організував розгром супротивника в Яссько-Кишинівській операції. Брав участь у визволенні Будапешта і Відня. 1945 року підписав від Радянського Союзу Акт капітуляції Японії.

Народився Кузьма Дерев’янко 14 листопада 1904 року в селі Косенивка Уманського повіту Київської губернії Російської імперії. Зараз це Уманський район Черкаської області (Україна). З трьох до дев’яти років жив на Вологодчині, куди (Великий Устюг) заслали в 1907 році батька за участь у революційних подіях. Закінчив церковно-приходську школу, декілька класів гімназії і великий трудовий стаж (каменяр, різноробочий, орач).

З 1922 року — в Червоній Армії, де отримав основна освіта: Київська, а потім Харківська військові школи, через 10 років — військова академія. У Харківській школі військових старшин Кузьма Дерев’янко зацікавився японською мовою і до випуску зі школи вже говорив і писав по-японськи. У 1933 році, вступаючи у Військову академію ім. М. В. Фрунзе, він вибрав для вивчення англійська та японська мови.

Будучи в 1936 році всього лише капітаном, до початку війни з Німеччиною К. Дерев’янко висунувся по службі, виконуючи ряд відповідальних спеціальних доручень.

У 1936-38 рр. капітан Дерев’янко виконував секретну операцію з постачання зброєю китайських військ, які воювали з японцями, за яку отримав орден Леніна, вручений йому в Кремлі особисто «всесоюзним старостою» М. І. Калініним.

Під час радянсько-фінської війни (1939-1940) доброволець майор К. Дерев’янко — начальникштаба Окремої особливої лижної бригади. Це було розвідувально-диверсійний підрозділ, сформований в основному із студентів Ленінградського інституту фізкультури ім. Лесгафта. Сам Дерев’янко займався не тільки плануванням. Коли лижний загін майстри спорту Ст. Мягкова (посмертно Героя Радянського Союзу) потрапив у засідку білофінів і був розгромлений, Дерев’янко на чолі іншого загону виніс поранених і загиблих. За фінську війну Дерев’янко нагороджений орденом Червоної Зірки і позачергово став полковником.

З серпня 1940 року К. Дерев’янко — заступник начальника розвідвідділу Прибалтійського особливого військового округу.

У січні—березні 1941 року він виконував особливе завдання у Східній Пруссії, а з 27 червня 1941 року — начальник розвідвідділу штабу Північно-Західного фронту. У цій якості він у серпні 1941 року очолив рейд у тил німецьких військ, в ході якого з концтабору під Старою Русою було звільнено близько двох тисяч полонених червоноармійців, багато з них поповнили війська фронту.

Під час війни Дерев’янко начальник штабу кількох армій (53-ї, 57-ї, 4-ї гвардійської). Брав участь у Курській битві, битві за Дніпро. Вніс значний внесок в успішне завершення Корсунь-Шевченківської операції. Його штаб організував розгром супротивника в Яссько-Кишинівській операції. Брав участь у визволенні Будапешта і Відня.

4 травня 1942 року Дерев’янко призначений начальником штабу 53-ї армії Північно-Західного фронту і нагороджений орденом Червоної Зірки. Одночасно йому присвоєно чин генерала (за поданням комфронта Н.Ф. Ватутіна та замначгенштаба А. М. Василевського). 19 квітня 1945 року —він уже генерал-лейтенант.

Закінчив війну на Заході генерал Дерев’янко начальником штабу 4-ї гвардійської армії 3-го Українського фронту (командир — генерал-лейтенант Захватаев Н.Д.). Деякий час представляв СРСР у Союзній Раді по Австрії. У зв’язку з майбутньою війною з Японією був переведений на Далекий Схід на аналогічну посаду в 35-ю армію. Але в серпні (в Читі) отримав наказ залишити поїзд і прибути в ставку головкому радянськими військами на Далекому Сході маршала Василевського. Там йому була вручена телеграма Сталіна і начальника генерального штабу Антонова про призначення представником Головного командування радянських військ на Далекому Сході при штабі Макартура.

представник СРСР К. Н.Дерев’янко ставить свій підпис під актом про капітуляцію Японії

25 серпня з Владивостока Дерев’янко вилетів на Філіппіни, де в Манілі дислокувався штаб американських збройних сил на Тихому океані. Вже в Манілі 27 серпня Дерев’янко отримав телеграмою наказ про перепідпорядкування Ставці Верховного головнокомандування і повноваження на підписання Акту про беззастережну капітуляцію Японії від імені Радянського Верховного головнокомандування. 30 серпня разом з Макартуром і представниками країн-союзників Дерев’янко прибув до Японії, а 2 вересня 1945 року взяв участь у церемонії підписання акту про капітуляцію.

Після цього, за дорученням керівництва країни, з величезною небезпекою для здоров’я генерал кілька разів відвідує міста Хіросіма і Нагасакі, піддані американської атомної бомбардування. Склавши про побачене детальний звіт, він разом з альбомом фотографийпредставил його в Генштаб, а потім особисто Сталіну при доповіді 30 вересня 1945 року. Сам Дерев’янко згадує:

«Сталін поцікавився наслідками вибухів атомних бомб… До відповіді я був готовий, оскільки встиг відвідати постраждалі міста і бачив все своїми очима. Передав я Сталіну і альбом своїх фотографій, на яких були зображені руйнування… На наступний день мені повідомили, що доповідь в Політбюро схвалений і що моя робота в Японії отримала позитивну оцінку».

Український біограф генерала, доктор історичних наук Ст. Шевченка, стверджує, що матеріали К. Дерев’янко про атомному бомбардуванні були використані в ході розробки радянського атомного зброї .

Надалі Дерев’янко був призначений представником СРСР у створеному в грудні 1945 року Союзну Раду для Японії з місцеперебуванням в Токіо (головою якого був призначений головнокомандуючий окупаційними силами союзників генерал Макартур).

Союзний Рада припинила своє існування з висновком в 1951 році Сан-Франциського мирного договору. К. Н.Дерев’янко перевели в Москву, де він працював начальником кафедри військової академії збройних сил іноземних держав, а потім начальником управління інформацією Головного розвідуправління Головного розвідуправління (ГРУ) Генштабу.

Внаслідок ядерного опромінення, отриманого під час відвідання Хіросіми і Нагасакі, здоров’я К. Дерев’янко серйозно погіршився, і після тривалої і важкої хвороби він 30 грудня 1954 року помер від раку.

Похований Кузьма Миколайович Дерев’янко 3 січня 1955 року на Новодівичому кладовищі в Москві.