Іван Шамякіна

Фотографія Іван Шамякіна (photo Ivan Shamyakin)

Ivan Shamyakin

  • День народження: 30.01.1921 року
  • Вік: 83 роки
  • Дата смерті: 14.10.2004 року
  • Громадянство: Білорусь

Біографія

Народився 30 січня 1921 року в селі Корма Добрушського району Гомельської області Білорусії, в бідній селянській родині. Батько — Шамякіна Петро Минович. Мати — Санклетия Степанівна. Дружина — Марія Филатовна. Дочки — Липа Іванівна (1941 р. нар.), Тетяна Іванівна (1948 р. нар.) і Олеся Іванівна (1960 р. нар.).

Дитинство Івана Шамякіна пройшло в рідному селі, в тому заповітному куточку, де півні співали відразу на три республіки: Білорусію, Росію і Україну. Бути може, саме краса рідного краю допомогла розвинути літературний дар майбутнього великого письменника. Під час навчання в технікумі будівельних матеріалів Іван Шамякіна писав вірші і був членом літоб’єднання при міській газеті «Гомельська правда». У 1940 році, закінчивши технікум, він одружився і став працювати в райпромкомбінаті міста Білостока. Але незабаром був покликаний в армію. Служив командиром гармати в 33-му окремому зенітно-артилерійському дивізіоні в районі Мурманська, де його і застала війна.

Мурманськ бомбили жорстоко, зенитчикам при масових нальотах доводилося збивати по 3-4 ворожих літака. Незабаром Шамякіна призначили комсоргом дивізіону. Він був досвідченим пропагандистом і цікавим оповідачем, тому бійці слухали його з задоволенням. Для начальства він становив всілякі рапорти, випускав стінгазету, бойові листки. Тоді ж почав публікуватися в армійських газетах. Написав і надрукував перше оповідання.

Військову частину, в яку входив 33-й окремий зенітний дивізіон, на початку 1945 року перекинули в Польщі (Познань), а потім до Німеччини. Там, на Одері, Іван Шамякіна і зустрів Велику Перемогу.

Коли закінчилися бої, він, ще перебуваючи в армії, опублікував повість «Помста», в якій прославив гуманізм радянського солдата-переможця. З’явився вільний час, і він написав оповідання «В сніговій пустелі», присвячений боїв з фашистами на Півночі, де воював в перші місяці війни.

Демобілізувався восени 1945 року. Повернувшись у рідні краї, став працювати вчителем літератури і мови, вечорами в колгоспі, де проводив семінари агітаторів. Ночами, живучи в напівзруйнованій землянці, при гасовій лампі писав оповідання і повісті про минулу війну.

Широку популярність Івану Шамякину приніс перший роман — «Глибоке». Читачі високо оцінили це талановите твір, що стало безсумнівним досягненням білоруської художньої літератури. Разом з тим це був новаторський твір у прозі про війну. У ньому поставлені багато проблем художнього зображення партизанської боротьби, які будуть розвинені в літературі наступних років.

З усіх численних героїв роману найбільш яскраво змальовано образ комісара Лесницкого, людини високого громадянського обов’язку, бездоганної моральності. Він викликає захоплення не тільки своєю відданістю справі, але і людськими якостями: чесністю, благородством, мужністю.

Після виходу в світ роману «Глибоке протягом» про минулу війну Іван Шамякіна багато уваги приділяє сучасним темами. Однак події Великої Вітчизняної війни органічно входять в сюжети і тих його творів, в яких він показує мирне життя народу. У 70-х роках, відповідаючи на анкету журналу «Питання літератури», Іван Петрович писав: «Я, має підставу вважати себе письменником, досліджують сучасність, не можу дати кому б то не було гарантій, що і в майбутньому романі, роботу над яким починаю, не торкнуся знову тему війни прямо або побічно, в якихось нових аспектах, хоч роман буде розповідати про події нашого часу…»

Слідом за романом «Глибоке», який у 1951 році був удостоєний Державної премії СРСР, В. Шамякіна написав романи «В добрий час» і «Криниця» — околхозной життя в найважчий період відбудови народного господарства, зруйнованого війною.

З-під пера Шамякіна продовжують з’являтися і твори, цілком присвячені війні. Широко відомий, наприклад, цикл з п’яти повістей: «Неповторна весна», «Нічні зірниці», «Вогонь і сніг», «У пошуках зустрічі», «Міст», об’єднаних загальною назвою «Тривожне щастя» (1957-1965). Ця книга багато в чому автобіографічна, вона оповідає про любов і вірність, про духовну красу радянської людини. Разом з тим у повістях, які склали цю вельми змістовну книгу, викриваються бюрократизм, казенщина й байдужість до доль людських. Пізніше вийшли повісті «Шлюбна ніч» (1975) і «Торговка і поет» (1976), тема яких була близька роману «Глибоке». В кінці 70-х років В. Шамякіна видав роман «Атланти і каріатиди».

Тема військового обов’язку та героїчного подвигу на фронтах і в тилу німецьких окупантів, особливо боротьба білоруських партизанів, надовго стають визначальними у різнобічній творчості Івана Шамякіна. Цій темі він присвячує романи «Сніжні зими», «Візьму твою сіль» і «Серце на долоні», відзначена республіканською премією імені Якуба Колоса.

Підсумки більш ніж 60-річного творчої праці І. П. Шамякіна досить значні: вийшло в світ 130 книг, об’ємом в 500 друкованих аркушів і загальним тиражем понад 25 мільйонів примірників. Кращими з них автор вважає романи «Глибоке», «Криниці», «Серце на долоні», «Сніжні зими», «Атланти і каріатиди», «Візьму твій біль», «Петроград — Брест», «Зеніт», «Зла зірка» і «Велика княгиня».

Крім величезної літературної діяльності Іван Петрович все життя бере активну участь у суспільно-політичному житті. Так, відразу ж після закінчення в 1950 році республіканської партійної школи він був обраний секретарем парторганізації Спілки письменників Білорусі. У 1954 році переведений на посаду заступника голови правління республіканської письменницької організації. Потім ряд років був секретарем і першим секретарем СП УРСР. В цілому він 26 років «простояв біля штурвалу на капітанському містку корабля, може, й стійкого до штормів, але з дуже неспокійною командою».

З 1980 року В. П. Шамякіна — головний редактор Білоруської радянської енциклопедії, став академіком Національної академії наук Білорусії. Неодноразово обирався депутатом Верховних Рад УРСР і СРСР. У 1996 році обраний академіком Міжнародної слов’янської академії наук, освіти, мистецтва і культури.

До свого 60-річчя письменник був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці. Він нагороджений орденами Леніна, Жовтневої Революції, трьома орденами Трудового Червоного Прапора, орденами Вітчизняної війни II ступеня, «Знак Пошани», Дружби народів, багатьма медалями.

Якось у розмові з читачами Іван Петрович сказав, що настає час, коли біографією письменника стають створені ним твори. Такий час настав і для самого Шамякіна. У січні 2001 року громадськість Білорусії і широкі читацькі кола СНД відзначили його 80-річчя. Дата ця дуже серйозна, дозволяє побачити все, що письменник створив за свою довгу і нелегку життя. Дещо про свою творчість він сам розповів у книзі «Розмова з читачем» (1973). Він переконаний, що тема Великої Вітчизняної війни не зникне з літератури, поки живі останні її учасники.