Ісаак Кабо

Isaak Kabo

  • Громадянство: Росія

    Біографія

    Наближалася до кінця весна 1942 року. У ці дні кораблі Червонопрапорного Балтійського флоту спішно закінчували ремонт — не за горами початок активних бойових дій на Балтиці. Ось і підводний човен «Щ-309», якою командував капітан 3 рангу В. С. Кабо, життя вирувало: весь особовий склад корабля був зайнятий підготовкою до багатообіцяючому морського походу. Проте флотське начальство не поспішала виводити «щуки» на бойові позиції, і ось чому. Напередодні настільки серйозної кампанії була проведена ретельна розвідка передбачуваного району дислокації підводних човнів. Ознайомившись з розвідданими, командувач флотом вважав, що час великих битв для великих субмарин ще не настав і першими в морі повинні відправитися «крихітки».

    Світлими червневими вечорами, коли в Ленінграді почалися білі ночі, командири «щук» коротали час один в одного, обговорюючи справи на фронті і недавні перемоги колег по зброї. Особливо любили вони збиратися в Ісаака Кабо — безстрашного і талановитого моряка і, разом з тим, людини надзвичайно привітного і спокійного характеру. На всій плавбазе навряд чи знайшлася б ще одна командирська каюта, яка так само притягувала гостей. Недарма на масос видному місці її господар повісив боготворимую їм скрипку. Царство скрипки починалося завжди, коли Кабо вдавалося викроїти кілька вільних хвилин. Пізніми вечорами по коридорах плавбази лунали чарівні звуки «Крейцеровою сонати». На їх поклик поспішали в каюту Кабо друзея-моряки В. Травкін, Д. Ярошевич, Тобто Осипов — всі, хто в цей день був вільний від термінових робіт.

    Але ввечері 12 червня Ісаак Кабо не грав. Назавтра одним з перших в дивізіоні в похід повинен був піти молодий командир «Щ-406» Євген Осипов (свій човен він отримав всього півроку тому). Друзі засиділися допозна. Даючи останні настанови Осипову, Ісаак Кабо згадував недавній бойовий досвід балтійських «маляток» — як вони вправно атакували ворога, вели розвідку, форсували мінні загородження. У всіх на устах був подвиг човна «М-97» А. В. Мильнікова, яка, потай проникнувши в Таллиннскую бухту, успішно торпедувала фашистський транспорт. До цього часу перші перемоги з’явилися і на бойовому рахунку балтійських «щук». В одному з походів човен «Щ-323» під командуванням Ф. В. Іванцова потопила відразу два танкери противника. Так, такий сильний підводний флот зможе неабияк попсувати фашистів уже в сорок другому, підвів риску розмова Кабо. З ним охоче погодився кращий бойовий друг Іван Травкін — у ці дні ніхто з присутніх не думав про те, що воювати доведеться цілих чотири роки…

    У довоєнні роки Ісаак Соломонович Кабо працював на металургійному заводі. Але справжнім його покликанням виявилося море. Всього за один рік після закінчення Військово-морського училища ім.Фрунзе в 1936р. Ісаак Кабо зумів висунутися від штурмана до командира підводного корабля. Напередодні Великої Вітчизняної капітан 3 рангу В. С. Кабо прийняв під своє командування підводний човен «Щ-309» («Дельфін») Червонопрапорного Балтійського Флоту. А вже 23 червня 1941 року, на другий день війни, «Щ-309» вирушила в перший бойовий похід. В кінці вересня човні Кабо було наказано зайняти нову позицію в Ризькій затоці, куди командир і відвів свій корабель.

    У дні запеклих боїв за Ленінград, конда німці, користуючись значною перевагою в живій силі і техніці, наполегливо рвалися до міста, більшість балтійських підводних човнів несли бойове чергування в районі Фінської затоки. Їх дії відчутно сковував супротивник. Він не тільки п’ядь за п’яддю замінував акваторію затоки, але і зосередив у східній його частині численні сторожові кораблі, катери, канонерські човни, виставивши свої корабельні дозори відразу на трьох рубежах (Таллінн — Гельсінкі, Гогланд — Хаапасари, Гогланд — Нарвський затока). Як би у відповідь, в серпні 1942р. на Балтиці почалося розгортання другого ешелону радянських підводних човнів, до складу якого увійшла і «Щ-309».

    13 серпня «Дельфін» покинув ленінградську гавань і взяв курс на Кронштадт. По дорозі човен був тричі обстріляна німецької береговою артилерією, але, незважаючи на близькі розриви ворожих снарядів, досягла місця призначення цілою і неушкодженою. Через три доби «Щ-309» у супроводі чотирьох морських мисливців і групи тральщиків вирушила на бойову позицію. Загін прикриття провів «Щ-309» в район острова Лавенсаари, де субмарина провела залишок ночі і весь наступний день, ховаючись від німецьких літаків-розвідників у бухті Норі-Каельлахт. Вночі 19 серпня весь ескорт в колишньому складі конвоював човен ще кілька годин, поки вона не пішла від Лавенсаари на значну дистанцію — далі їй належало рухатися самостійно, в підводному положенні. Успішно минувши протичовнові мінні загородження біля мису Юминда, «Дельфін» вийшов у відкрите море і заступив на бойове чергування.

    25 серпня вахтовий командир старший лейтенант Бєглов зауважив перший невеликий конвой противника — транспорт і пару кораблів охорони. Кабо негайно оголосив торпедну атаку. В перископ було видно, що міноносець є більш близькою метою, ніж транспортне судно, і трохи затуляє його корпусом. Точно визначити швидкість транспорту не вдалося. У цій ситуації Кабо прийняв нетрадиційне і дуже сміливе рішення — стріляти по транспорту і миноносцу одночасно. Якщо атака буде вдалою, човен не тільки пустить на дно певну кількість брутто-регістрових тонн стратегічно важливих вантажів, але і зможе уникнути обов’язкового в таких випадках переслідування. Згодом командир «Щ-309» розповідав про цю операцію так: «Хоча кажуть, що за двома зайцями поженешся — жодного не зловиш, я вирішив стріляти разом і з транспорту, і по есмінцю. По-перше, вже якщо топити, так топити, а по-друге, від переслідувача позбудемося. Дав залп… Занурилися, але і за шумом води в баластних цистернах виразно долинали вибухи обох торпед».

    Поки торпеди вражали цілі, «Щ-309» стрімко йшла на глибину. Відлежавшись на дні трохи більше півгодини, човен сплив під перископ. Як і очікував Кабо, боятися відплати можна було лише з боку двох німецьких літаків, наполегливо круживших над місцем загибелі конвою на 150-метровій висоті. Виявити субмарину, поки вона не піднялася на поверхню води, літаки не могли. Тому командир вирішив зробити підзарядку акумуляторних батарей і провентилювати човен пізно вночі, на годину пізніше, ніж передбачав робочий графік. Але і це не врятувало новий «Дельфін» від атаки німецького бомбардувальника, який раптово вискочив із темряви на місячну доріжку. «Термінове занурення!» — моментально відреагував Кабо. Човен почав занурюватися настільки швидко, що, коли літак остаточно ліг на бойовий курс, її корпус вже зник під водою. Пролунав праворуч по борту близький вибух пошкодив важливу апаратуру. Особливо обурювався командир про зламаний эхолоте — як же тепер він буде визначати місце розташування підводного корабля без спеціального приладу для вимірювання морських глибин? Цю, здавалося б, нерозв’язну проблему (ехолот підлягав ремонту тільки в заводських умовах) умілі руки старшини Фесенко усунули всього за два дні. Тепер ніщо не заважало кораблю-щасливчику відсвяткувати подвійну перемогу, в честь якої на камбузі кок готував свій фірмовий обід з ароматним бульйоном і пухкими пампушками.

    Через кілька днів «Щ-309» знову торпедувала фашистський транспорт водотоннажністю не менше шести тисяч тонн. Але результати цієї атаки так і залишилися таємницею для екіпажу підводного корабля: противник скинув на «Щ-309» серію з одинадцяти глибинних бомб, змусивши човен негайно залишити небезпечний район.

    4 вересня на море встановився повний штиль — так нерідко буває після сильних і затяжних штормів. Кабо ні на хвилину не залишав свій пост біля перископа. Спостерігати за поверхнею моря командиру було нелегко: прямо в окуляр перископа били яскраві сонячні промені, які відбивалися від водної гладі. Несподівано на горизонті з’явився караван суден противника — два транспорту, сім кораблів охорони. Настільки численний ворожий загін був здатний збентежити будь-якого досвідченого командира, чий човен несла бойове чергування в поодинці, але тільки не Ісаака Кабо. У останнього не виникло ніяких сумнівів щодо того, чи варто атакувати конвой. Інша справа — як? Командир «Щ-309» вирішив, що його найкращим помічником має стати… сонце — так-так, те саме солнуе, який ще кілька хвилин тому заважало йому розглянути ворожі кораблі. Атакуючи транспорт противника, розмірковував Кабо, необхідно йти пересічним курсом. При правильному виборі точки залпу човен попрости розчиниться в сліпучому очі сонячному потоці. Тоді єдиний торпедний залп може бути зроблений в упор, а значить, напевно досягне мети. Так воно і сталося. Від двох одночасно випущених торпед транспорт дав сильну текти і майже відразу ж затонув. І на цей раз «Щ-309» не була виявлена ворожими сторожовими кораблями. Дванадцять глибинних бомб переслідувачі скинули у воду наосліп, як кажуть, для очищення совісті. А через тиждень командир «Щ-309» зробив ще одну атаку, останню в цьому довгому поході.

    У результаті противник втратив непоганого транспорту «Бонден» валовий вместимомтью близько 700 брт*. Помста за здобуту човном перемогу була жорстокою. Близькі вибухи глибинних бомб, яким підводники втратили рахунок, жбурляли човен з боку в бік. Над субмариною нависла серйозна небезпека: з одного боку, ворог досить точно «вирахував» човен, а з іншого, у неї була відсутня щонайменша можливість змінити місце розташування, оскільки, включивши мотори, човен остаточно видала б себе. Кабо холоднокровно чекав, коли ж у німців вичерпається боєзапас. Відбомбившись, фашистські катери ще пару годин борознили море над причаїлася човном. Весь цей час їх гідроакустики марно намагалися прослухати підводний корабель. Пошуки довелося припинити. Але навряд чи противник залишив би район нещодавньої атаки, закрадись у нього хоч крапля сумніву в тому, що радянська підводний човен знищена. Повернувшись на базу, Кабо дізнався, що і там «Щ-309» вважали загиблою. Приводом послужила випадково-перехоплена радіограма противника, яка повідомляла про загибель радянської субмарини.

    * Брутто-реєстрова тонна, одиниця виміру валової місткості вантажного судна.

    53 дні і 53 ночі «Щ-309» перебувала в бойовому поході. Незважаючи на те, що вона не отримала серйозних ушкоджень, здобуті перемоги не далися даром. Тридцять сім разів командир Ісаак Кабо проводив свій корабель через щільні лінії мінних загороджень. 21 березня 1943 року для вручення екіпажу «Щ-309» гвардійського військово-морського прапора на човен прибув командущий Балтійським флотом віце-адмірал В. Ф. Трибуц. З його рук цей прапор перейшов в руки командира субмарини капітана 3 рангу Ісаака Соломоновича Кабо.

    У середині 1944 року В. С. Кабо був переведений на іншу човен, але не забував регулярно справлятися про бойові успіхи своєї старої «гвардейки». А в успіхах недоліку не було: восени 1944р. екіпаж «Щ-309», пройшов школу Ісаака Кабо, потопив кілька великих транспортів противника, в тому числі «Норден-хамн» місткістю 4592 брт.