Ігор Стечкин

Фотографія Ігор Стечкин (photo Igor Stechkin)

Igor Stechkin

  • День народження: 15.11.1922 року
  • Вік: 79 років
  • Місце народження: Алексин Тульська обл., Росія
  • Дата смерті: 28.11.2001 року
  • Громадянство: Росія

Біографія

Видатний зброяр Ігор Стечкин жив без слави, грошей, вчених звань. Його згадали, коли помер…

А починалося голосно… У 1948 році в одній з аудиторій Тульського механічного інституту, де розміщувалася кафедра «Стрілецька зброя», йшла захист дипломних проектів. Молодий чоловік з тонким глузливим особою за прізвищем Стечкин бойко демонстрував членам екзаменаційної комісії розрахунки і креслення спроектованого ним пістолета, зухвало запевняючи маститих вчених і конструкторів, що при його створенні використовував принципово нові ідеї. Один з іменитих екзаменаторів, не витримавши такої нахабності, заявив:

— Товариш студент, та ваша «самозарядка» і стріляти не буде!

— Як це не буде? — вигукнув ображений дипломник, вихопив з кишені проект «в металі» і торохнув з нього в стелю. Всі ахнули.

Ігор Стечкин палив, звичайно, холостими патронами. Потім зізнався, що два роки таємно майстрував і збирав своє дітище. До речі, цей пістолет зберігається в музеї кафедри як почесний експонат. 15 листопада 1994 року, коли відзначали 75-річчя Ігоря Яковича, викладачі кафедри зробили конструктору, мабуть, самий дорогий подарунок — дали потримати в руках «той самий пістолет». Споглядати збройовий раритет могли і всі присутні на торжестві. Гості переконалися, що не дарма за свій «стріляє» диплом студент Стечкин отримав «відмінно».

А через три роки після закінчення інституту молодий інженер ЦКБ-14 (зараз це Державне унітарне підприємство «Конструкторське бюро приладобудування») вже переміг на конкурсі моделей автоматичного армійського пістолета. Зразок Стечкіна міг стріляти чергами, забезпечуючи прицільну дальність до 200 метрів. Магазин на 20 патронів давав можливість вести тривалий бій, не перезаряджаючи зброю. Дерев’яна кобура використовувалася в якості приклада, і, таким чином, «АПС» фактично перетворювався в пістолет-кулемет.

3 грудня 1951 року нині знаменитий пістолет Стечкіна був прийнятий на озброєння Радянської армії. Як не можна до речі він припав танкістам і льотчикам, які із-за малих обсягів своїх бойових машин не могли користуватися, скажімо, автоматом Калашникова. До речі, розробка Ігоря Яковлевичаоказалась настільки вдалою, що досі співробітники багатьох спецслужб світу воліють «Стєчкіна» іншими видами зброї.

Через рік 30-літній конструктор став лауреатом Сталінської премії. Завидна доля молодої людини, прізвище якої починають писати в лапках, тому що вона стає одним цілим з назвою грозного пістолета.

Багато ворожили: звідки у інтелігентного Стечкіна талант зброяра? Народився Ігор Якович в сім’ї судово-медичного експерта з міста Олексин Тульської області. Войовничості за ним ніколи не помічали.

— Але у батька завжди була внутрішня тяга до стрілецької і холодної зброї,- згадує старший син Володимир, провідний інженер-конструктор одного з КБ підмосковного Корольова. — Швидше за все, — це від нашого діда — завзятого мисливця. У алексинском будинку було багато «стволів». Батько вже у 12 років майже професійно ремонтував зброю. Згодом мав дві рушниці, але мисливцем себе не вважав. Все життя захоплювався риболовлею. Був щасливий. Може, тому, що своїми руками майстрував всі рибальські снасті і пристосування. Навіть маму «заразив» рибною ловлею, вона досить вправно керував спінінгом.

Ігор Якович по дому все робив власноруч: ремонтував електроприлади, сантехніку, навіть майстрував меблі. Шафи, зроблені знаменитим конструктором, і зараз на кухні в його квартирі. Тут же, поруч з вікном, обладнав собі і майстерню. На столі лещата, свердлильний верстат, електроточило (моторчик від старенької пральної машини «Сибір»)… У громіздкому настінному шафці, що залишився у спадок від батька, де той зберігав ліки, безліч всіляких слюсарних інструментів і пристосувань.

— Батько був універсалом, — додає до розповіді брата Ярослав. — Якби не став зброярем, то обов’язково знайшов би себе в чомусь іншому. Добре малював, гравірував, навіть ювелірні вироби із золота відливав… Все життя мріяв мати власний настільний токарний верстат. Але де його на кухні поставити…

Талант винахідника в Ігоря Яковича, мабуть, був закладений в генах. Його дядько, Борис Сергійович Стечкин — академік, визначний учений в області гідродинаміки і теплотехніки, творець теорії теплового розрахунку авіаційних і повітряно-ракетних двигунів, один із засновників легендарного Центрального аерогідродинамічного інституту (ЦАГІ), лауреат двох Державних премій СРСР. Родичем по материнській лінії був основоположник сучасної аеродинаміки перший директор ЦАГІ академік Микола Єгорович Жуковський.

Ігор Якович завжди вважав, що створює зброю не для нападу, а для захисту. Коли в нього питали надто цікаві знайомі: мовляв, чому це знаменитий конструктор ходить по місту без охорони, відповідав: «А кому я потрібен…»

У цих словах не було позерства і образи. Він не любив привертати до себе уваги. Не нажив зброяр, якому одного «стєчкіна» з лишком вистачило б для гучного прижиттєвої слави і пошани, ні хором, ні грошових накопичень. Жив разом із дружиною (вона померла майже два роки тому) і молодшим сином Ярославом у двокімнатній квартирі. Скромно жив. За теперішніх часів, навіть біднувато. Та й що купиш на мізерну платню провідного інженера-конструктора? Стечкин в місяць отримував всього 1875 рублів: 1250 — оклад та 625 рублів — персональна надбавка. Що поробиш, така доля всіх, хто «кує» зброю. Багатства собі вони не нажили. Практично вся «шикарна» меблі, швейна машинка та інші побутові речі, куплені на гроші від Сталінської премії, так і стоять у квартирі Ігоря Яковича. Оновити її було не на що.

До останніх днів свого життя Стечкин працював у Центральному дослідному конструкторському бюро спортивної та мисливської зброї — філії знаменитого КБ приладобудування. Коли важко захворів,

79-річний метр взяв лікарняний лист і тільки. Сімейство «стєчкіних» за півстоліття творчості виявилося вельми різноликим: пістолети «Бердыш» і «Дротик», револьвер «Кобальт», укорочений автомат «Модерн», протитанкові ракетні комплекси «Фагот» і «Конкурс»… А сучасний пістолет «Пернач», що прийшов на зміну чудовому «АПС» за всіма параметрами, перевершує «ветерана».

— Для всіх нас Ігор Якович був еталоном конструктора і людини, — говорить В’ячеслав Кнебельман — начальник відділу, де працював легендарний винахідник. — Він мав технічним дотепністю, яке дається одиницям. Його робота — це класика. Всі зразки пестив руками, як жива істота. Не відходив від форм і від слюсарних верстаків. Якщо щось не подобалося, сам припиливал, підганяв… Відбитки його пальців на кожній деталі були як найвищий знак якості. Сам ніколи не ховався за чужі спини, але і схитрити поруч з ним було не можна. Всі знали: якщо виріб веде Стечкин, доведеться нестерпно важко, але цікаво. Ніхто не нив, тому що справжній зброяр цінує одержимість і порядність.

Так вийшло, що видатний зброяр, автор понад сотні розробок і винаходів, не був навіть кандидатом наук. Вважав, що його справа — чиста практика, а вчений ступінь більше підходить начальству. Захищати дисертацію було колись. Навіть звання заслуженого конструктора РФ йому присвоїли лише до 75-річного ювілею. Не став Стечкин і Героєм Соціалістичної Праці. А адже грозний «АПС» ставить його в один ряд з іншими знаменитими тульскими винахідниками — Федором Токарєвим (пістолет «ТТ») та Миколою Макаровим (пістолет «ПМ»). Ордена Трудового Червоного Прапора та Пошани — ось найвищі нагороди конструктора. Не удостоєний людина, прославив на весь світ Тулу, навіть звання почесного громадянина міста…

Помирав Ігор Якович важко — від раку. З лікарні його привезли додому. За помираючим батьком доглядав Ярослав, та ще приходила його дружина, з якою він в розлученні. Варила для колишнього чоловіка і свекра супчик… І тільки, коли зовсім стало несила (Ярослав працює фотокореспондентом у багатотиражній газеті Тульського держуніверситету і отримує копійки), звернулися за допомогою в ЦКИБ. Там виділили гроші на ліки.

Помер Стечкин на руках молодшого сина. Гідно помер. Мовчки… Ховала видатного конструктора вся збройна Тула. Тисячі людей прийшли попрощатися з цим скромною людиною. Простий труна, оббита червоним матеріалом, був завалений гвоздиками…