Геннадій Зайцев

Фотографія Геннадій Зайцев (photo Gennady Zaitsev)

Gennady Zaitsev

  • День народження: 12.09.1934 року
  • Вік: 82 роки
  • Місце народження: с. Соломатово, Чусовского району Пермської області, Росія
  • Громадянство: Росія

Біографія

Є членом консультативної ради при ФСБ Росії та членом координаційної ради при ГУВС міста Москви. У 1999 році обраний віце-президентом Асоціації ветеранів підрозділу антитерору «Альфа», а в травні 1999 року — членом центрального комітету загальноросійського профспілки працівників недержавних організацій безпеки. У 2006 році обраний членом Громадської палати Російської Федерації.

Автор книги «»Альфа» – моя доля» (СПб.: Славія, 2005).

Народився 12 вересня 1934 року в селі Соломатово Чусовского району Пермської області в сім’ї службовця. Батько – Зайцев Микола Якович (1906-1985). Мати – Зайцева Ганна Петрівна (1914-1995). Дружина – Зайцева (Михайлова) Зоя Іллівна (1935 р. нар.). Син – Зайцев Сергій Геннадійович (1959 р. нар.).

Батько Р. Н.Зайцева працював на Ляминском деревообделочном комбінаті. Незабаром після початку Великої Вітчизняної війни його як офіцера запасу призвали в діючу армію. Геннадій, якому тоді було 7 років, і його три сестри залишилися на піклуванні матері. Після війни батько до сім’ї не повернувся. Так що ростила і виховувала усіх чотирьох одна мати.

У 1948 році, закінчивши сім класів Ляминской школи, Геннадій Зайцев вирішив поступати в технікум Камського річкового пароплавства. Але доля розпорядилася інакше. Несподівано захворіла мати, і йому довелося влаштуватися на роботу на той самий Ляминский деревообделочный комбінат, де до війни працював батько.

На комбінаті Геннадій пропрацював 5 років електриком. Обирався членом профкому, секретарем комітету комсомолу, був пропагандистом…

Восени 1953 року його призвали в армію. В окремому полку спеціального призначення Управління коменданта Московського Кремля він прослужив 3 роки — спочатку стрільцем, потім командиром відділення. Наприкінці 1956 року перед звільненням у запас Геннадію запропонували залишитися на надстрокову, і він погодився.

Служив на посаді старшини роти. Незабаром його рекомендували на роботу в органи держбезпеки. За два роки Геннадій Зайцев екстерном закінчив 8-10-й класи, після чого його запросили на службу в окремий офіцерський батальйон, яким командував полковник Микола Петрович Гущин.

У 1959 році відбулося злиття 9-го Управління КДБ з управлінням коменданта Московського Кремля, які займалися охороною вищих керівників країни. Коли почалося хрущовське скорочення в армії та правоохоронних органах, Р. Н. Зайцева не звільнили, а за порадою полковника Гущина перевели у 7-е управління КДБ при Раді Міністрів СРСР та потім направили у Вищу школу КДБ імені Ф. Е. Дзержинського. У 1966 році він заочно закінчив її і отримав спеціальність юриста-правознавця.

29 липня 1974 року в управлінні, де служив Р. Н. Зайцев, згідно з наказом Голови Комітету державної безпеки Ю. В. Андропова, була створена знаменита антитерористична група «А», або, як її охрестили згодом журналісти, «Альфа». Першим командиром цього підрозділу був призначений прикордонник Герой Радянського Союзу, тоді майор, а нині генерал-майор Віталій Бубенін, а його заступником — майор Роберт Івон.

У квітні 1977 року Бубенін попросив, щоб його повернули назад у прикордонні війська, і групу очолив майор Івон. А через півроку Юрій Володимирович Андропов призначив командиром цього підрозділу Р. Н. Зайцева.

Одним з перших бойових завдань групи була операція по знешкодженню терориста, який погрожував підірвати посольство США в Москві. 28 березня 1979 року один з відвідувачів , погрожуючи вибухом, зажадав негайної відправки його в США.

Р. Н. Зайцеву тоді довелося вступити в переговори з терористом, видаючи себе за співробітника консульського управління Міністерства закордонних справ. Протягом двох з половиною годин він переконував злочинця відмовитися від своїх вимог.

Однак той нервував, і вибуху уникнути не вдалося. На щастя, втрат серед співробітників групи «А» не було, а сам терорист отримав серйозне поранення і незабаром помер.

У наступні роки групі «Альфа» під керівництвом Р. Н. Зайцева не раз доводилося брати участь в операціях з визволення заручників, в тому числі і на повітряному транспорті. І у всіх випадках злочинці були знешкоджені, а з заручників і співробітників підрозділу ніхто не постраждав.

Одне з найнебезпечніших пригод було в місті Уфа Башкирської АРСР у вересні 1986 року. Тоді в ніч на 20 вересня троє військовослужбовців внутрішніх військ МВС СРСР: молодший сержант Н.Р. Мацнєв, єфрейтор А. Б. Коновал і рядовий С. В. Ягмуржи — викрали ручний кулемет РПК, снайперську гвинтівку СВД і автомат, споряджені 220 патронами, самовільно залишили частину і попрямували в аеропорт. Убивши по дорозі двох міліціонерів, Мацнєв і Ягмуржи проникли на льотне поле, увірвалися в літак Ту-134, що виконував рейс за маршрутом Львів – Київ – Уфа – Нижневартовск, з 76 пасажирами на борту і 5 членами екіпажу, закрили двері і, розстрілявши двох заручників, зажадали вильоту в Пакистан.

За вказівкою голови КДБ СРСР В. М. Чебрікова група «А» терміново вилетіла до Уфи для звільнення заручників та знешкодження терористів.

Працівники місцевих органів вели переговори з терористами, сподіваючись схилити їх до відмови від злочинних намірів. Однак бандити, погрожуючи зброєю, продовжували утримувати на борту в якості заручників членів екіпажу і пасажирів, розмістили їх у хвостовій частині літака.

Один з бандитів, озброєний автоматом, знаходився біля входу в зал з боку пілотської кабіни. А інший, озброєний кулеметом, прикриваючись стюардесою, ховався в кінці салону. Вічко у двері пілотської кабіни бандити заклеїли, аварійні люки заблокували зсередини.

Спочатку терористам було запропоновано перейти в інший літак, де попередньо була розміщена група захоплення. Однак вони відповіли, що полетять тільки на «своєму» літаку, погодившись впустити в салон для огляду тільки одного фахівця і провести ремонт з зовнішньої сторони. До літака попрямувала група з 5 чоловік, які встановили в місцях можливого проникнення в літак драбини і підігнали трап. Однак терористи раптом відмовилися пустити на борт спеціаліста і зажадали прибрати трап. Але співробітниками спецпідрозділу були підготовлені і проведені інші оперативні заходи, в результаті чого заручники були звільнені. Однак виникла загроза вибуху літака і життя знаходяться в пілотській кабіні. В умовах критичної ситуації одного з бандитів довелося ліквідувати.

19 грудня 1986 року голова КДБ В. М. Чебриков за великі заслуги у забезпеченні державної безпеки СРСР, мужність і відвагу, проявлені при знешкодження особливо небезпечних злочинців, в присутності членів колегії КДБ вручив Р. Н. Зайцеву золоту зірку Героя Радянського Союзу і орден Леніна.

Всього за роки служби в «Альфі» і в подальшому Р. Н. Зайцеву довелося брати участь у багатьох вельми небезпечних операціях. Але, мабуть, найскладнішою і дивовижній за своєю жорстокістю була операція по звільненню заручників, яка почалася в Орджонікідзе і закінчилася в Мінеральних Водах. Такого витонченого і цинічного підступності, яка проявила банда Павла Якшиянца, ще не було. Тут заручниками стали діти. 1 грудня 1988 року чотири бандити захопили автобус з 32 учнями 4-го класу та їх вчителькою.

Злочинці у разі невиконання їх вимог (2 мільйони доларів і надання літака для вильоту за кордон) погрожували спалити всіх захоплених заручників: під кожним сидінням автобуса вони поставили за три трилітрові банки з бензином. Проводити бойову операцію в цих умовах було вкрай небезпечно.

Переговори тривали сім годин. В ході цих торгів терористи вимагали спочатку перельоту в Пакистан, потім у Південну Африку, а в кінці кінців в Ізраїль. За цей час вдалося звільнити 20 дітей.

По дипломатичних каналах радянська сторона погодила з урядом Ізраїлю посадку літака з терористами і видачу їх радянському правосуддю.

Деякі гарячі голови пропонували влаштувати перестрілку в літаку і покарати бандитів. Однак Р. Н. Зайцев категорично відмовився йти на крайні заходи: ризикувати життям заручників і членів екіпажу в цих умовах було неможливо.

Довелося на час змиритися з вимогами терористів. Їм підвезли гроші.

В результаті подальших переговорів вдалося «виміняти» всіх заручників, і літак полетів тільки з 9 членами екіпажу. За домовленістю з ізраїльською владою злочинці були одразу заарештовані і незабаром видані радянській стороні. Таким чином, вдалося врятувати життя всіх заручників.

У листопаді 1988 року керівництво КДБ призначило Р. Н.Зайцева заступником начальника 7-го управління КДБ СРСР.

22 жовтня 1990 Р. Н. Зайцеву присвоєно генеральське звання. У серпні 1991 року він разом з усіма «альфівцями» пережив події, що сталися в Москві. А через рік, 2 липня, був викликаний в Кремль і отримав пропозицію знову очолити «Альфу».

На цій посаді Р. Н.Зайцев пережив трагедію жовтня 1993 року, коли офіцери спецпідрозділу, незважаючи на вимогу президента Єльцина, не стали стріляти в захисників Білого дому і забезпечили вихід їх і депутатів Верховної Ради з палаючої будівлі.

У березні 1995 року Геннадій Миколайович вийшов у відставку в званні генерал-майора. Після цього він взяв участь у створенні приватного охоронного підприємства «Агентство безпеки «Альфа-95″» — і очолив його.

Є членом консультативної ради при ФСБ Росії та членом координаційної ради при ГУВС міста Москви. У 1999 році обраний віце-президентом Асоціації ветеранів підрозділу антитерору «Альфа», а в травні 1999 року — членом центрального комітету загальноросійського профспілки працівників недержавних організацій безпеки. У 2006 році обраний членом Громадської палати Російської Федерації.

Автор книги «»Альфа» – моя доля» (СПб.: Славія, 2005).

Герой Радянського Союзу Р. Н. Зайцев нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Трудового Червоного Прапора, двома орденами Червоної Зірки, багатьма медалями. Є почесним співробітником держбезпеки СРСР.

Живе і працює в Москві.