Федір Архипенка

Фотографія Федір Архипенко (photo Fedor Arhipenko)

Fedor Arhipenko

  • День народження: 30.10.1921 року
  • Вік: 95 років
  • Громадянство: Білорусь

Біографія

Народився 30 жовтня 1921 року в селі Авсимовичи Бобруйського району Могильовської області Білорусії, в селянській родині. Батько — Архипенко Федір Семенович. Мати — Садовська Агрипина Миколаївна. Дружина — Архипенко Лідія Стефанівна (1923 р. нар.). Дочки: Наталя Федорівна (1948 р. нар.), Галина Федорівна (1953 р. нар.). Внучка — Світлана. Онук — Алдын.

Дитинство Федора було нелегким. З чотирьох років з дозволу батьків хлопчик жив із дідусем Миколою і бабусею Наталею. Вони мали міцне середняцкое господарство і працювали в полі з ранку до пізнього вечора. З чотирьох онуків він був обраний ними в якості спадкоємця, і з малих років йому довелося працювати нарівні з дорослими.

У школі вчився легко, без примусу, хоча ніхто і не допомагав: дідусь і бабуся були неписьменними. Після сільської початкової школи Федір продовжив навчання в Бобруйську, де жити йому довелося в дідусевих знайомих. В 12 років він вже не тільки вчився, але й заробляв собі на прожиток. Літні канікули, як правило, проводив у селі. І знову ж таки в праці: за літо заробляв в колгоспі до 90 трудоднів.

Стати льотчиком Федя вирішив з 6 років, з тієї пори, як побачив літак, що сів вимушено в 5 кілометрах від села. Справа була взимку. Літак приземлився на лижах. Два пілоти в хутряних комбінезонах, унтах, льотних шоломах з окулярами потрясли уяву хлопчика. І в Бобруйську, зустрічаючи льотчиків, він дивився на них із захопленням.

У 1937 році учень 9-го класу Федя Архипенко вступив в аероклуб. Встигав у школі, навчався в аероклубі. Восени 1938 року голова комісії, командир авіаескадрильї Одеського військового училища майор Сидоров дав найвищу оцінку льотних якостей курсанта Архипенка. І тут же йому було виписано направлення в авіаційне училище.

Навесні 1939 року Федя вже літав на УТ-2. Незабаром пересів на УТІ-4. І ось вже самостійні польоти на І-16 і звання молодшого лейтенанта. У 18 років льотчик-винищувач Федір Архипенко прибув в 17-й винищувальний полк для проходження служби. За рік до початку Великої Вітчизняної війни лейтенант освоїв винищувач І-153 і впевнено літав на ньому на великих висотах. Наближався передгрозове літо…

22 червня о 4 годині 25 хвилин земля на їх аеродромі здригнулася від вибухів. До кінця дня із 160 літаків справними залишилося всього десять. А через місяць Ф. Ф. Архипенка в повітряному бою під Кременчуком відкрив рахунок збитим літакам: цей день незабутній для льотчика-винищувача.

Було це 15 жовтня 1941 року. Кілька німецьких колон наступало на Суми. Федір Архипенко зі своїм провідним лейтенантом Миколою Савіним вилетіли на штурмівку. Літак Савіна підпалили. Льотчик приземлився на поле, вискочив з кабіни і став махати руками Федору. Той вирішив вивезти Савіна. Сів поруч, але тут шасі машини Архипенко зламалося. Так вони залишились удвох на окупованій території. Вибиралися до своїх десять днів…

І таких критичних, на грані смертельного ризику, епізодів пережити прославленому асу довелося чимало.

Влітку 1942 року під Воронежем Архипенко зі своїм веденим вступили в бій з п’ятьма «мессершмиттами». Федір збив два, з третім зустрівся в лобовій атаці. На зустрічному курсі обидва пілота проскочили в декількох метрах один від одного. Німецька куля пройшла між правою рукою Архипенко і боком, пропалила в шпангоуті дірку діаметром сантиметрів десять.

Одного разу під Сталінградом Архипенка в парі з іншим комэском — Олексієм Вороніним вилетіли на розвідку німецького аеродрому і залізничної станції. Обидва розуміли, що пального не вистачить, щоб повернутися на свій аеродром. Але наказ є наказ. Ф. Ф. Архипенко одним з перших був нагороджений медаллю «За оборону Сталінграда».

На аеродромі Ворошиловграда льотчики виявили до 70 літаків противника, а на станції — до 15 ворожих ешелонів. Передали по радіо дані і повернули назад. До Дону не долетіли. На висоті 3000 метрів гвинт зупинився. У літаку стало тихо. Тоді Архипенко установилмашину на найвигідніший кут і перетягнув-таки Дон на висоті 80-100 метрів. Пізніше з’ясувалося, що і Воронін зробив вимушену посадку в 10 кілометрах від свого друга.

У лютому 1943 року командувач 3-ї танкової армії П. Рибалко нагородив Федора Архипенко орденом Вітчизняної війни II ступеня. Так був відзначений бойовий епізод, коли льотчикові вдалося на четвертому вильоті знайти в степу залишилися без боєприпасів і пального танкістів.

В 1943 році особовий склад 508-го авіаполку, в якому служив Ф. Архипенко, брав участь у Курській битві. Влітку в небі над Прохорівкою йшли важкі бої, на землі стикалися танкові лавини, безперервно звучали артилерійські залпи, денно і нощно вершила свій ратний труд героїчна піхота. За час боїв над Прохорівкою Архипенко особисто збив 12 літаків, правда, офіційно 10 з них записані як групові. Мотивування: інші льотчики забезпечували його успіх, прикривали від атак винищувачів противника.

Льотчик-винищувач Ф. Архипенко бився в небі Сталінграда, Харкова, Курська, Бєлгорода, Воронежа, Києва, Полтави, звільняв Молдавію, Румунію, Польщу, Австрію, Чехословаччину. Всього він здійснив 467 бойових вильотів, провів 102 бою, збив 44 літаки противника, з них 30 особисто, 4 у парі і 10 у групі. Вісім учнів Федора Архипенко стали асами-винищувачами і Героями Радянського Союзу.

Ті, хто бачив Федора Архипенка в бою, цінували його спокій, зібраність, самовладання, холоднокровність. А ось яку оцінку дає він собі сам: «На землі я часто був іншою людиною: неспокійним, часом дратівливий. Але найголовніше, що було в моєму характері, — не погоджувався ні з ким, якщо відчував свою правоту, не міг терпіти несправедливість, був прям, нікому не лестив, не подхалимничал і не принижувався ні перед ким,що не подобалося декому з вищестоящого начальства. Був на висоті, літав сміливо, вів повітряні бої і вважав: схилятися і догоджати нема чого. За чужу спину ніколи не ховався, а це ж добре, коли йдеш у ногу з часом і чесно виконуєш свій обов’язок перед Батьківщиною…».

27 червня 1945 року вийшов Указ Президії Верховної Ради СРСР про присвоєння Ф. Ф. Архипенко звання Героя Радянського Союзу. Орден Леніна і медаль «Золота Зірка» були вручені йому в Австрії на аеродромі Штоккерау при побудові особового складу полку.

У березні 1947 року в підмосковному Моніно, в Будинку офіцерів, Федір Архипенко зустрів дівчину Ліду, запросив на танці. З тих пір вони разом.

Після закінчення Військово-повітряної академії в 1951 році Федір Архипенко був призначений на посаду командира винищувального полку Сталінградського авіаційного училища.

Пам’ятним для Архипенка виявився 1956 рік, коли він був призначений головою Державної екзаменаційної комісії у 1-е Чкаловське авіаційне училище льотчиків імені К. Е. Ворошилова. Саме тут він підписав і вручив диплом про закінчення училища Юрію Гагаріну. Пізніше він неодноразово зустрічався з першим космонавтом на аеродромі Внуково, де працював після списання з льотної роботи.

Після звільнення зі Збройних Сил Ф. Ф. Архипенко закінчив Московський інженерно-економічний інститут імені С. Орджонікідзе і до квітня 2004 року працював у народному господарстві на посаді заступника директора ГУП «Мособлстройпрогресс».

Поряд з орденом Леніна Герой Радянського Союзу Ф. Ф. Архипенко нагороджений чотирма орденами Червоного Прапора, орденами Вітчизняної війни I і II ступеня, Червоної Зірки, орденом Георгія Побідоносця, медалями «За оборону Сталінграда», «За оборону Києва» та багатьма іншими.

Живе в Москві.