Андрій Товстих

Фотографія Андрій Товстих (photo Andrey Tolstuh)

Andrey Tolstuh

  • Громадянство: Росія

    Біографія

    Тридцять років тому на радянські екрани вийшов фільм «В зоні особливої уваги», після якого десятки тисяч призовників захворіли мрією про службу в «продуваемыми всіма вітрами військах». «Універсальні солдати» справді вражали своїми бойовими здібностями не розбещеного спецефектами глядача. Не дивно, що воїн в тільнику і берете на кілька років став зразком для наслідування і символом поняття «справжній чоловік».

    Втім, за словами нашого сьогоднішнього співрозмовника, гвардії майора Андрія Товстих, в ВДВ його потягнуло після того, як він побачив, що колишній десантник без жодних бійок зумів пояснити знахабнілим хуліганам, що вони «не праві». Напевно, тому старі десантники стверджують, що їхня служба – в першу чергу не набиті кулаки і куленепробивні м’язи, а залізний характер і сила духу.

    Андрій, багато плутають розвідку ВДВ і спецназ ВДВ. Де служили ви?

    – Шість років я прослужив у розвідувальній роті 76-й десанто-штурмової дивізії. Взагалі спецназ і розвідка ВДВ – поняття різні, але тільки за формою. По суті роботи наші підрозділи виконували функції спецназу.

    Так уже повелося, що кожен спецназівець вважає свій підрозділ «кращим з кращих»…

    – Я б не став порівнювати рівень підготовки бійців спецназу по категоріях «краще – гірше». Десант по роду своєї служби діє по периметру: ліс – поле – гори. В населений пункт ми входити не маємо права. У тих же «крапових беретів» вся робота проходить там. На цій особливості ґрунтується підготовка бійця, його тактика дій. А взагалі, «краповики» – серйозні хлопці, я з ними змагався кілька разів. Не хочу нікого лаяти, але працювати зі спецназом або морською піхотою більш переважно, ніж з мотострелковыми підрозділами.

    А як щодо колег з-за кордону? Приходитьдилось порівнювати?

    – І з німецьким, і з американським спецназом я стикався, коли служив у Косово. Цікаві люди – дуже непогано підготовлені в певних питаннях. Просто у нас з ними абсолютно різна психологія і система роботи. Ось вам вельми характерний приклад, знову ж таки з Косово. На мінному полі вибухнув американський «Хаммер». В ньому знаходився екіпаж – два солдата. Один з них вибрався і прибіг до нас, на блок-пост. Три наших офіцера стрибнули в БТР і примчали на допомогу. Перевернули машину і побачили всередині вмираючого бійця з розбитою головою. Врятувати його, на жаль, не вдалося. В результаті того хлопця, що залишив одного, американський уряд все одно нагородило. Тому що там солдатів – надбання нації. І рятуючи своє життя, він рятував надбання нації. У Росії психологія, самі знаєте: гинь, але товариша виручай. І не важливо, що там мінне поле. Тому той, хто кинув товариша по службі, в кращому разі отримав би удар в щелепу. Знову повторюся: в нас різна система роботи. В американському спецназі, поки не відбудеться аерофотозйомка місцевості, поки не пройдуть літаки і не пролетять вертольоти, солдат ніколи не піде виконувати завдання: він діє при забезпеченні максимальної підтримки. У нас же навпаки – людина вчиться виживати і працювати в будь-яких умовах і обставинах.

    Напевно, саме тому нещодавно німецькі спецназівці під час навчань у Пскові відмовилися проходити смугу перешкод 76-ї дивізії ВДВ?

    – На даний момент це найбільш сучасна модернізована смуга. Взагалі-то її і пішки пройти нелегко: знадобиться більше години. Навіть мені, офіцеру-розвіднику, там доведеться складно. Тому ця відмова, швидше, прояв здорового глузду.

    Скільки на вашому рахунку стрибків?

    – До ста я ще вважав, потім збився (сміється). Взагалі, стрибають десантники з 600-700 метрів. Адже на землі їх нерідко чекають зенітники, які самовіддано стріляють по цілям в небі. Тому чим нижче ти стрибаєш, тим менше у тебе шансів бути розстріляним. Але розвідка – інша справа. Адже для викидання в тилу ворога літак повинен бути не видно і не чути. Саме тому спеціальна програма для десантників-розвідників включала в себе затяжні стрибки. Так я кілька разів стрибав з 2000 метрів.

    Чим зазвичай займається розвідка ВДВ в тилу після десантування?

    – Десантування не обов’язково має бути зроблено з використанням парашута. Розвідники нерідко висаджуються з моря, спускаються по канату на вертольоті, стрибають з кількох метрів у водойму. Після цього вони починають виконувати поставлене завдання: розвідку місцевості або рейд… Можуть поставити радіомаячок для наведення авіації, вкрасти кого-небудь або просто підняти шум і підірвати непотрібне будова – для відволікання від іншого, більш важливого об’єкта. Іноді два розвідувальних загону діють паралельно, навіть не здогадуючись один про одного і не знаючи, що вони забезпечують проведення операції для однієї людини.

    В засідку доводилося потрапляти?

    – Було й таке. Так, сім років тому в Чечні при висуванні на гірські позиції 3-я парашутно-десантна рота, де я був заступником командира, потрапила в засідку. По нас працювало одинадцять вогневих точок. Тоді чеченців підвела розвідка, яка донесла інформацію, що у наших солдатів немає маскхалат. Їх дійсно нам не видали. Скориставшись помилкою вітчизняної служби тилу, розвідники наділи трофейні халати, і противник прийняв їх за своїх. В результаті засідки нам вдалося піти.

    Андрій, питання на злобу дня. Рік тому, 2 серпня 2006 року, день ВДВ був відзначений традиційними бійками і погромами по всій країні. Як ви ставитеся до таких проявів «героїзму» десантників?

    – Це справжні клоуни. Так і напишіть. Нормальні люди відзначати своє свято мордобоями ніколи не будуть. Адже насправді 2 серпня – день славних військ: останнім часом практично у всіх локальних конфліктах працюють десант спецназ. Особисто я за те, щоб проводити паради, споруджувати пам’ятники. Але влаштовувати погроми і лізти з п’яними особами в камеру – неприпустимо. На жаль, придурків скрізь вистачає.