Василь Сухомлинський

Фотографія Василь Сухомлинський (photo Vasyl Sukhomlynsky)

Vasyl Sukhomlynsky

  • День народження: 28.09.1918 року
  • Вік: 51 рік
  • Місце народження: с. Василівка, Олександрійського повіту Херсонської губернії, Україна
  • Дата смерті: 02.09.1970 року
  • Громадянство: Україна

Біографія

Василь Олександрович Сухомлинський — автор 40 монографій і брошур, понад 600 статей, 1200 оповідань і казок. Наукові монографії і статті Василь Олександрович писав російською мовою. Художню прозу — українською. Загальний тираж його книг склав близько 4 мільйонів екземплярів на різних мовах.

Народився майбутній педагог-новатор у 1918 році у селі Василівка (нині Кіровоградська область) в бідній селянській родині. Тут пройшли його дитинство і юність. Батько Василя Олександровича — Олександр Омелянович Сухомлинський — до Жовтневої революції працював по найму як тесляр і столяр у поміщицьких економіях та відрядно — в селянських господарствах. У радянський час Олександр Омелянович став одним з передових людей села — був громадським діячем активістом, брав участь у керівництві споживчою кооперацією і колгоспом, виступав у пресі як сількор, завідував колгоспною хатою-лабораторією, керував трудовим навчанням (по деревообробному справи) у семирічній школі. Мати В. О. Сухомлинського, Оксана Авдеевна, була домогосподаркою, виконувала дрібну кравецьку роботу, працювала в колгоспі. Разом з Олександром Емельяновичем вона виховала, крім Василя, ще трьох дітей — Івана, Сергія та Меланію. Всі вони стали сільськими вчителями.

Влітку 1933 року мати проводила Василя до Кременчука. Після закінчення робітфаку він вступив у педагогічний інститут; у 17 років став вчителем заочної школи недалеко від рідного села. Перевівся в Полтавський педагогічний інститут і закінчив його в 1938 році, потім повернувся в рідні місця, де став викладати українську мову і літературу в онуфріївській середній школі.

У 1941 році Сухомлинський добровольцем пішов на фронт. У січні 1942 року він, молодший політрук, був важко поранений, захищаючи Москву, і лише дивом залишився живий. Уламок снаряда залишився в його грудях назавжди. Після лікування в госпіталі на Уралі просився на фронт, од

проте комісія не могла визнати його навіть обмежено придатним. Як тільки рідні місця були звільнені, Сухомлинський повернувся на батьківщину. У 1948 році він став директором павлиської середньої школи, яку беззмінно керував до кінця свого життя.

Василь Олександрович Сухомлинський — автор 40 монографій і брошур, понад 600 статей, 1200 оповідань і казок. Наукові монографії і статті Василь Олександрович писав російською мовою. Художню прозу — українською. Загальний тираж його книг склав близько 4 мільйонів екземплярів на різних мовах.

Педагогічна діяльність[ред. | ред вікі-текст]

Сухомлинський створив оригінальну педагогічну систему, що грунтується на принципах гуманізму[2], на визнанні особистості дитини найвищою цінністю, на яку повинні бути орієнтовані процеси виховання і освіти, творча діяльність[3] згуртованого колективу педагогів-однодумців та учнів. Сама сутність етики комуністичного виховання Сухомлинського полягала в тому, що вихователь вірить в реальність, здійсненність і досяжність комуністичного ідеалу, вимірює свою працю критерієм і мірилом ідеального.

Сухомлинський будував процес навчання як радісний працю[4]; велику увагу він приділяв формуванню світогляду учнів; важлива роль у навчанні відводилась слову вчителя, художнього стилю викладу, твору разом з дітьми казок, художніх творів, читання книг[5].

Сухомлинський розробив комплексну естетичну програму «виховання красою». У радянській педагогіці свого часу став розробляти гуманістичні традиції вітчизняної і світової педагогічної думки.

В цілісному вигляді погляди Сухомлинського представлені в «Етюдах про комуністичне виховання» (1967) та інших творах. Його ідеї втілені в практиці багатьох шкіл. Були створені Міжнародна асоціація В. О. Сухомлинського і Міжнародне об’єднання дослідників Сухомлинського, педагогічний музей Сухомлинського у Павлиській школі (1975).

Сухомлинський — автор близько 30 книг і понад 500 статей, присвячених вихованню і навчанню молоді. Книга його життя — «Серце віддаю дітям» (Державної премії УРСР — 1974, посмертно). Його життя — виховання дітей, особистості. Він виховував у дітях особисте ставлення до навколишньої дійсності, розуміння своєї справи і відповідальності перед рідними, товаришами і суспільством і, що головне, перед власною совістю.

У своїй книзі «100 порад учителеві» Сухомлинський писав про те, що дитина є істотою, яка мислить, пізнає світ не лише навколо себе, але ще і пізнає самого себе. При чому це знання приходить не тільки розумом, але й серцем. По-справжньому любить свій предмет лише той педагог, який на уроці викладає соту частку того, що знає. Чим багатші знання педагога, тим яскравіше розкривається його особисте ставлення до знань, науки, книги, розумової праці, інтелектуальної життя. Це інтелектуальне багатство і є закоханістю вчителя у свій предмет, в науку, школу, педагогіку. Учитель — це не тільки фахівець, який уміє передавати знання наступному поколінню, але він відіграє велику роль у тому, щоб зробити з ребе

нка людини, а саме людини майбутнього, від якого залежить майбутнє цілої країни. Вчитель повинен не тільки вміти аналізувати причини впливу на дитину, але і повинен дотримуватися того, щоб вивчення предмета стало цілісним. Праця має стати головним у житті учня. Народна педагогіка знає, що дитині посильне і що непосильно. Бо в ній органічно поєднується життєва мудрість з материнською і батьківською любов’ю. Щоб дитині хотілося добре вчитися, і цим він прагнув приносити радість матері та батька, потрібно берегти, плекати, розвивати у нього почуття гордості трудівника. Це означає, що дитина повинна бачити, переживати свої успіхи в навчанні. Людські відносини розкриваються найяскравіше в працю — коли один щось створює для іншого. Завдання педагога — не тільки вміти правильно визначати причини та наслідки у вихованні, але і впливати на життя дитини, при цьому розділяти свої турботи з батьками. Педагогу потрібно працювати, щоб у матері і батька було єдине уявлення про те, кого вони разом зі школою виховують, а звідси і про єдність їх вимог, насамперед до самих себе. Домогтися того, щоб батько і мати як вихователі виступали в єдності — це значить навчити мудрості материнської і батьківської любові, гармонії доброти і строгості, ласки і вимогливості. Педагог стає світочем знань — і тому вихователем — лише тоді, коли у вихованця з’являється бажання знати незрівнянно більше, ніж він дізнався на уроці, і це бажання стає одним із головних стимулів, що спонукають вихованця до навчання, до оволодіння знаннями.