Адольф Дістервег

Фотографія Адольф Дістервег (photo Adolph Diesterweg)

Adolph Diesterweg

  • День народження: 29.10.1790 року
  • Вік: 75 років
  • Місце народження: Зіген-Вітгенштейн, Німеччина
  • Дата смерті: 07.07.1866 року
  • Громадянство: Німеччина Сторінки:

Біографія

У 1812-20 роках викладав фізику і математику в середніх школах у Вормсі, Франкфурті-на-Майні і Вупперталі, потім обіймав посаду директора учительської семінарії в Мерсі (1820-32) і Берліні (1832-47).

Дістервег прагнув до об’єднання німецького вчительства: у 1831-41 рр. він створив у Берліні чотири учительських товариства, а в 1848 році був обраний головою «Загальної німецької вчительської спілки». Дістервег видавав педагогічний журнал «Rheinische Blätter für und Erziehung Unterricht» (1827-1866) і щорічник «Pädagogisches Jahrbuch» (1853)-(1867).

Після придушення революції 1848 року він був звільнений прусським урядом у відставку за «вільнодумство небезпечне», але продовжував літературну і суспільно-політичну діяльність. У пресі і з трибуни палати депутатів, куди він був обраний від берлінського вчительства, Дістервег боровся з виданими прусським урядом в 1854 році реакційними шкільними законами.

Виступи Дистервега і громадськості змусили уряд видати в 1859 році циркуляр, значно ослаблявший силу регулятивів. Прогресивну суспільно-педагогічну діяльність Дістервег вів до останніх днів свого життя. Він помер у 1866 році він захворів на холеру.

Педагогічні ідеї.

Виховання

Дістервег виступав проти станових і національних обмежень у царині освіти, проти конфесійного навчання і опіки церкви над школою, проти виховання юнацтва у дусі релігійної нетерпимості. Найвища мета виховання — самостійність в служінні істині, красоті і добру. Завдання школи: виховувати гуманних людей; виховувати свідомих громадян; виховувати любов до людства і свого народу одночасно.

Цілі і принципи виховання. «Виховувати — значить спонукати». Найважливіший принцип виховання — природосообразность: слідування за процесом природного розвитку людини; врахування вікових та індивідуальних особливостей школяра; встановлення тісного зв’язку між вихованням і життям суспільства.[4]

Теорія виховання. Теорія виховання визначалася Ф. А. В. Дистервегом як «теорія збудження». Вільний розвиток внутрішнього потенціалу особистості та послідовне вплив організованого виховання — взаємозалежні ланки єдиного процесу: без суворого виховання, підкреслював він, ніхто не стане таким, яким йому слід бути.[5] Основні вимоги до виховання. Розвиток у дітей самодіяльності набуває позитивне значення лише тоді, коли направляетс

я на досягнення певної мети, яка становить об’єктивну сторону виховання.

Принцип культуровідповідності. Принцип культуровідповідності означає організацію навчально-виховного процесу з урахуванням певної зовнішньої, внутрішньої і суспільної культури. Зовнішня культура, за Дистервегу, — це норми моралі, побуту, споживання. Внутрішня культура — духовне життя людини. Громадська культура — соціальні відносини і національна культура.[6] Виховання повинне носити характер культуровідповідності і загальнолюдського виховання, не будучи становим і шовіністичним. «Людина — моє імя, німець — прізвисько».[5] Дитина не просто «натура» — частина природи, яку вихователь покликаний розвивати («природне виховання»), але і вираз певних соціально-історичних умов життя і відповідної людської культури. Розглядаючи виховання як історичне явище стан культури кожного народу, тобто середовища, в якому формується кожна людина, слід також розглядати в її природно-історичному русі. Принцип культуровідповідності, таким чином, виходить з того, що у вихованні необхідно брати до уваги умови місця і часу, в яких народилася людина або в яких йому належить жити, одним словом, всю сучасну культуру в широкому сенсі слова, в особливості культуру країни, яка є батьківщиною учня.

Три ступені вікового розвитку дітей шкільного віку.

Для дітей першої вікової щаблі, від 6 до 9 років, характерні переважання фізичної діяльності, сенсорного сприйняття, підвищена жвавість і схильність до ігрової діяльності, до фантазії і любов до казок. Звідси першорядне значення при навчанні дітей цієї вікової групи набуває керівництво чуттєвим пізнанням, вправа почуттів.

Школярі другої вікової щаблі, від 9 до 14 років, відрізняються розвитком пам’яті і накопиченням уявлень. Найважливіше завдання навчання на цьому етапі полягає в залученні розуму дітей до чуттєво сприйманого матеріалу, його міцному засвоєнню і придбання ними необхідних навчальних навичок.

Третя сходинка в пропоновану схемою вікового розвитку охоплювала школярів від 14 до 16 років, коли у них, посилюється діяльність розуму, який переходить у формування почав

розуму.

Навчання

Головне завдання навчання — розвиток розумових здібностей дітей. Формальне освіта пов’язано з матеріальним. Навчання сприяє всебічному розвитку людини і її моральному вихованню.

Предмети викладання: вітчизняна історія, географія, рідну мову, природничі науки, математичні науки. Велике місце відводив Дістервег в освіті дітей вітчизняної історії та географії, рідної мови та літератури. Особливо високо цінував він природничі та математичні науки, в яких бачив важливий засіб інтелектуального розвитку дітей, і вважав, що ці науки повинні викладатися у всіх типах загальноосвітньої школи. При цьому він наполягав, щоб природознавство і математика в належній мірі озброювали учнів необхідними знаннями, готували їх до практичної діяльності.

Початкова школа. Початкова школа повинна приділяти основну увагу прищеплювання навичок. Розвивати розумові сили і здібності. Вчити вмінню самостійно працювати, засвоювати навчальний матеріал. Використовувати розвиваючий метод навчання.

Середня школа має озброїти учнів різнобічними і науковими знаннями.

Правила і принципи навчання. Принципи: природосообразность, самостійність, культура. Правила навчання. Дістервег дав психологічне обґрунтування вперше вираженим Я. А. Коменським правилами.

Навчати відповідно особливостям дитячого сприйняття.

Від прикладів треба йти до правил.

Від предметів до позначають їх словами.

Від простого до складного.

Від легкого до важкого.

Від відомого до невідомого.

Закріплення матеріалу.

Вимоги до вчителя. Вчитель не знає нічого. Повинен досконало володіти своїм предметом, любити свою професію і дітей, займатися постійною самоосвітою. А. Дістервег писав, маючи на увазі вчителя: «Він лише до тих пір здатний насправді виховувати й утворювати, поки сам працює над власним вихованням і освітою» На уроці повинна домінувати атмосфера бадьорості. Викладання повинно бути енергійним, щоб будити розумові сили учнів, зміцнювати їхню волю, формувати характер. Необхідно твердо і неухильно проводити свої виховні принципи. Постійно працювати над собою. Мати твердий характер. Бути суворим, вимогливим, справедливим. Бути справжнім громадянином і мати прогресивні переконання і громадянську мужність.»Найважливішим явищем у школі, самим повчальним предметом, найживішим прикладом для учня є сам учитель». А. Дістервег писав, що вчитель — «сонце для всесвіту».

Послідовник Песталоцці, Дістервег творчо розвинув його педагогічне вчення і популяризував її серед німецького вчительства. Основними принципами виховання він вважав природосообразность, культуросообразность, самодіяльність. Під природосообразностью Дістервег розумів збудження вроджених задатків дитини у відповідності із закладеним у них прагненням до розвитку. Він не розумів соціальної сутності виховання, його залежно від політики панівного класу, однак висунутий ним принцип культуровідповідності означає, що виховання повинно вважатися не тільки з природою дитини, але і з рівнем культури даного часу і даної країни, тобто з мінливими соціально-історичними умовами. Самодіяльність Дістервег вважав вирішальним фактором, що визначає особистість людини, всі його поведінку. В розвитку дитячої самодіяльності він бачив неодмінну умову всякої освіти.

Дістервег розробив дидактику розвиваючого навчання, сформулювавши її основні вимоги у вигляді 33 законів і правил. Він висунув ряд вимог, що стосуються наочного навчання, встановлення зв’язку між спорідненими навчальними предметами, систематичності викладання, міцності засвоєння знань, виховує характеру навчання.

Дістервег — автор підручників і посібників з математики, німецької мови, природознавства, географії, астрономії. Найбільш відома його робота — «Керівництво до освіти німецьких учителів» (2 тт., 1835).

У педагогічної думки першої половини XIX ст. теоретична і практична діяльність Ф. А. В. Дистервега являла собою поворот до нового розуміння багатьох педагогічних проблем.

Педагогічні ідеї Дистервега, його підручники надали позитивний вплив на розвиток народної освіти в Німеччині і набули поширення далеко за її межами. Передові російські педагоги 1860-х років Петро Редкин, Микола Бунаков, Микола Корф, Йосип Паульсон високо оцінювали вчення Дистервега.

В ГДР існувала медаль імені Дистервега, якою нагороджувалися заслужені вчителі.