Тірсо де Моліна

Фотографія Тірсо де Моліна (photo Tirso de Molina)

Tirso de Molina

  • День народження: 24.09.1579 року
  • Вік: 77 років
  • Місце народження: Мадрид, Іспанія
  • Дата смерті: 12.03.1648 року
  • Громадянство: Іспанія

Біографія

Тірсо де Моліна — псевдонім видатного іспанського драматурга; його справжнє ім’я — Габріель Тельес (Gabriel Tellez). Народився в дворянській родині. В 1601 зробився ченцем ордена Милості (La Merced). В 1634 був призначений членом правління ордена, в 1635 — його історіографом, в 1639 Т. д. М. отримав ступінь магістра богослов’я. Подорож в Америку (о. Сан-Домінго), куди він був посланий [1616] для ревізії орденських установ, відбилося в його історичній трилогії, присвяченої конквистадорам бр. Пісарро [«Єдина мета вирішує все», «Американські амазонки» (Amazonas en las Indias), «Вірність у боротьбі з заздрістю» (La lealtad contra la envidia)].

З 1620 Т. д. М. зблизився в Мадриді з Лопе де Вегою і його однодумцями (Монтальван, Аларкон, Світу де Амескуа) і успішно почав свою художню діяльність. У 1625 відкрита театральна діяльність драматурга-ченця накликала на нього переслідування і посилання в провінційний монастир (р. Трухільо).

Подібно Лопе де Вега Т. д. М. відрізняється великою плодючістю: за його власним визнанням, їм складено понад 400 комедій, з яких багато хто при його житті користувалися популярністю поза Іспанії (Італія, Америка, Франція). З усього ним написаного до нас дійшли: 81 комедія, 5 ауто, дві книги змішаного змісту (новели, комедії, лірика): «Толедські вілли» (Cigarrales de Toledo, 1621, 2-е изд., 1624) і «Розвага і користь» (Deleytar aprovechando, 1635); рукописна «Історія ордена Милості» (Historia de la Orden de la Merced, напис. в 1639, 2 тт.) і «Життєпис святительницы Сервельонской».

Т. д. М. — прямий послідовник нової драматургії Лопе де Вега, реалістичні досягнення до-рій він гаряче обстоював у «Толедського віллах»: він залишається вірним реалістичного методу. Т. д. М. зберігає введені Лопе жанри (історичні драми, релігійні п’єси, побутову комедію) та принципи (змішання трагічного і комічного, відмова від триединств, поділ на 3 акта, стиховая форма), все ж, взяте в цілому і на тлі загального руху іспанської драми, творчість Т. д. М., незважаючи на ряд блискучих досягнень і нововведень, говорить про ослаблення реалістичних тенденцій системи Лопе де Вега. Це досить ясно позначається в історичних п’єсах Т. д. М. (жанр,на велику ідейну і художню висоту поставлений Лопе де Вега), в яких приватні та особисті інтереси героїв майже повністю заступають пряму політичну проблему [«Щаслива та нещаслива доля Альваро де Луна» (Prospera fortuna de D. Alvaro de Luna y adversa de Riny zope de Avalos, трилогія про бр. Пісарро, «Антона Гарсіа» (Antona Garcia)]. І тільки в деяких кращих

своїх історичних п’єсах (напр. «Розсудливі жінки») Т. д. М. піднімається до рівня свого вчителя. Самобутній Т. д. М. у створенні ще неиспробованного до нього жанру соціально-філософських драм («Севільський обманець», «Засуджений за сумнів»), що стали згодом відправним пунктом для філософських п’єс Кальдерона. З великою глибиною і рідкісною силою узагальнення він відображає в них наочно обнаружившиеся протиріччя «золотого століття» іспанської культури, парадоксально поєднував у собі матеріалістичні установки пізнього Ренесансу з феодально-церковним духом контрреформації. Вперше у світовій літ-ре Т. д. М. створює в «Севільському обольстителе» (El вurlador de Sevilla, 1630) той образ Дон Жуана, де соціально-побутова замальовка поєднана з філософським тлумаченням і за виглядом феодала-солодуна відчувається зухвалий вільнодумець, повстає проти страхітливого апарату церковної моралі і догми. Герой «Засудженого за сумнів» (Condenado per Desconfiado), відлюдник Пауло, за допомогою хитрих експериментів намагається вирвати у провидіння таємницю спасіння своєї душі, є в сутності контрреформационным варіантом фаустівській теми і укладеної в ній проблеми вільного пізнання.