Олександр Гельман

Фотографія Олександр Гельман (photo Alexandr Gelman)

Alexandr Gelman

  • День народження: 25.10.1933 року
  • Вік: 83 роки
  • Місце народження: станції Дондюшаны , Росія
  • Громадянство: Росія

Біографія

У 1991 році А. В. Гельман обраний почесним доктором гуманітарних наук університету Пепердайн (США, Каліфорнія). Протягом багатьох років він був членом редколегії журналу «Мистецтво кіно», в даний час входить до складу редколегії журналу «Драматург». З 1976 року він член Спілки кінематографістів, член Спілки письменників, член Спілки театральних діячів. Протягом 8 років був одним з секретарів Спілки театральних діячів Росії, більше 10 років веде річний семінар молодих драматургів у Щеликово, в 1998-2000 роки викладав на Вищих курсах сценаристів і режисерів Держкіно РФ.

Народився 25 жовтня 1933 року на станції Дондюшаны Тирновського району Молдови. Батько — Гельман Ісаак Давидович (1904-1981). Мати — Гельман Маня Шаевна (1910 — 1942). Дружина — Калецкая Тетяна Павлівна (1937 р. нар.). Діти: Марат Гельман Олександрович (1960 р. нар.), Гельман Павло Олександрович (1967 р. нар.).

Дитинство Олександра Гельмана зазначено трагічними подіями. З 1941 по 1944 рік він разом з батьками знаходився в єврейському гетто в місті Бершадь Вінницької області. З 11 осіб численної родини в живих залишилися тільки двоє — Олександр і його батько.

Після війни А. Гельман рано почав трудову діяльність. Закінчивши профтехшколи трикотажників у місті Чернівці на Україні (1948-1951), працював помічником майстра на Львівській панчішній фабриці. Потім після навчання у Львівському військовому училищі імені Щорса (1952-1954) служив у Радянській Армії. Був командиром підрозділу 410-го полку Берегової оборони Чорноморського флоту (1954-1957), потім командував окремим підрозділом 39-го вузла зв’язку Камчатської військової флотилії Тихоокеанського флоту (1957-1960). Демобілізувавшись, Олександр Гельман працював фрезерувальником на кишинівському заводі «Электроточприбор» (1960-1963) і одночасно навчався в Кишинівському державному університеті. Однак завершити навчання йому не довелося. У 1963 році він переїхав в Ленінградську область, де протягом трьох років працював диспетчером 99-го БМУ 46-го тресту «Главзапстроя» на будівництві великого нафтопереробного заводу в місті Кириши Ленінградської області. З 1966 по 1970 рік А. В. Гельман працював кореспондентом ленінградських газет «Будівельний робітник» і «Зміна», потім серйозно зайнявся драматургією. У 1970-1976 роках був членом профкому ленінградських драматургів.

У 1970 році Олександр Гельман спільно з Тетяною Калецкой написав сценарій, за яким на кіностудії «Ленфільм» був знятий фільм «Нічна зміна». Наступний його сценарій (теж у співавторстві з Т. Калецкой) — «Ксенія, кохана дружина Федора» (Ленфільм, 1974) — відзначений премією на Всесоюзному конкурсі. У 1975 році на екрани вийшов фільм «Премія» (Ленфільм, 1974), поставлений за сценарієм драматурга. Фільм мав широкий громадський резонанс. За цю роботу А. В. Гельману була присуджена Державна премія СРСР.

Новий сценарій драматурга «Зворотній зв’язок» як би продовжив розмову, розпочату «Премією», — про глибоких протиріччях соціалістичної системи виробничих відносин, про високої моральної цінності життєвої позиції людини, що сприймає інтереси справи як щось глибоко особисте, кровне. У 1976 році кіностудії «Ленфільм» був поставлений однойменний фільм, який отримав визнання глядачів і критики. Сам А. В. Гельман був удостоєний призу за кращий сценарій на XI Всесоюзному кінофестивалі в Єревані.

Надалі за сценаріями Олександра Гельмана були поставлені телефільм «Ми, що нижче підписалися» (студія імені Горького, 1982) і картина «Зінуля» (Мосфільм, 1986), а в 2001 році на телеканалі РТР відбулася прем’єра фільму «Горбачов. Після імперії».

У 1975 році у творчості А. В. Гельмана була відкрита дуже важлива сторінка. На основі свого першого кіносценарію «Премія» драматург створив п’єсу «Протокол одного засідання», яку в тому ж році поставив Георгій Товстоногов на сцені знаменитого ленінградського Великого драматичного театру імені Горького. Рік потому п’єсу поставив і Олег Єфремов на сцені Мхату. З тих пір протягом 24 років тривала творча співдружність Олександра Гельмана з театром, на сцені якого Олегом Єфремовим були поставлені його п’єси: «Протокол одного засідання», «Зворотний зв’язок», «Ми, що нижче підписалися», «Наодинці з усіма», «Лава», «Зінуля», а також «Мішин ювілей», написана Олександром Гельманом у співавторстві з американським драматургом Річардом Нельсоном.

Багато років А. В. Гельман був членом художньої ради Мхату, в цій якості йому довелося брати участь у драматичному розділі знаменитої трупи на два театру МХАТ імені Горького (на чолі з Т. В. Дороніної) і МХАТ імені Чехова (на чолі з О. Н. Єфремовим).

Крім Мхату п’єси драматурга йшли в десятках інших театрів країни. Деякі з них, зокрема «Наодинці з усіма» і «Лавка», були переведені, опубліковані і поставлені в більш ніж 30 країнах. П’єса «Лавка» в різні роки йшла на сценах 6 театрів Франції.

У 1985 році у видавництві «Радянський письменник» вийшла збірка п’єс драматурга, деякі п’єси виходили окремими виданнями у видавництві «Мистецтво», публікувалися в журналах «Театр» і «Сучасна драматургія». Найбільш відомі п’єси А. В. Гельмана, починаючи з 1980 року, були включені в шкільні програми з сучасної російської драматургії.

Другий після драматургії професією А. В. Гельмана стала публіцистика. З початком перебудови він захопився політикою. Став одним із трьох співголів ради засновників газети «Московські новини» в той період, коли газета відіграла видатну роль у становленні гласності в країні. З 1988 по 1999 рік працював в газеті в якості політичного оглядача, публікував на її сторінках свої статті та есе.

У 1989 році А. В. Гельман був обраний народним депутатом СРСР від Союзу кінематографістів СРСР. Увійшов до складу першої легальної парламентської опозиції — Міжрегіональної депутатської групи, яку очолив А. Д. Цукрів, а після його смерті — Б. Н. Єльцин. Був членом Комітету з прав людини та зверненнями громадян.

Участь у діяльності опозиції не завадило добрим відносинам з М. С. Горбачовим, за особистою рекомендацією якого у 1990 році на останньому з’їзді КПРС А. В. Гельмана обрали членом ЦК КПРС. Сам Олександр Ісаакович перебував у той час у США, де читав лекції в університеті Пепердайн штату Каліфорнія. Після повернення до Москви він одразу написав заяву про складання з себе обов’язків члена ЦК КПРС і вихід з партії.

У 1992-1993 роках А. В. Гельман брав найдіяльнішу участь в роботі Конституційної наради, яке розробило текст чинної Конституції РФ.

В останні роки Олександр Ісаакович захоплений роботою в інтернетівських мережевих виданнях. В газеті VESTI.RU до недавнього часу він вів щотижневу рубрику «Наодинці з усіма».

В даний час А. В. Гельман повернувся до драматургії. У 2000 році була опублікована його нова п’єса «Претендент» («Професіонали перемоги»). Драматург працює над спогадами, частина яких — «Дитинство і смерть» — вже друкувалася на сторінках альманаху «Діалог» і «Загальної газети».

У 1991 році А. В. Гельман обраний почесним доктором гуманітарних наук університету Пепердайн (США, Каліфорнія). Протягом багатьох років він був членом редколегії журналу «Мистецтво кіно», в даний час входить до складу редколегії журналу «Драматург». З 1976 року він член Спілки кінематографістів, член Спілки письменників, член Спілки театральних діячів. Протягом 8 років був одним з секретарів Спілки театральних діячів Росії, більше 10 років веде річний семінар молодих драматургів у Щеликово, в 1998-2000 роки викладав на Вищих курсах сценаристів і режисерів Держкіно РФ.

Про свій вільний час Олександр Ісаакович говорить таким чином: «Коли не пишу — читаю. Можна сказати і навпаки: коли не читаю — пишу. Ніяких інших захоплень. От хіба що з’явився в моєму житті Інтернет. Але і тут роблю те ж саме: чи пишу або читаю. Люблю ходити пішки по місту…»

Живе і працює в Москві.