Борис Христове

Фотографія Борис Христовий (photo Boris Christoff)

Boris Christoff

  • День народження: 18.05.1914 року
  • Вік: 79 років
  • Місце народження: Пловдив, Болгарія
  • Дата смерті: 28.06.1993 року
  • Громадянство: Болгарія

Біографія

Завдяки державній стипендії, у травні 1942-го Христовий вирушив до Італії (Italy), де два роки вивчав класичний басовий італійський репертуар під керівництвом одного з найбільших баритонів свого часу, Ріккардо Страччари (Riccardo Stracciari).

Борис Христовий народився незадовго до Першої світової війни, 18 травня 1914 року в Пловдиві (Plovdiv). Він рано продемонстрував свій співочий талант і в дитинстві співав у хорі собору Олександра Невського (Alexander Nevsky Cathedral) в Софії (Sofia). Тим не менш, в кінці 30-х років він закінчив юридичний факультет і відкрив власну юридичну практику. Однак, у вільний час Христовий продовжував співати в софійському хорі ‘Гусла’ (Gusla Chorus) і в 1940 році домігся грандіозного успіху як соліст хору. Завдяки державній стипендії, у травні 1942-го Христовий вирушив до Італії (Italy), де два роки вивчав класичний басовий італійський репертуар під керівництвом одного з найбільших баритонів свого часу, Ріккардо Страччари (Riccardo Stracciari).

В 1943-му він був змушений повернутися в Болгарію (Bulgaria), але в 1944 році задумав поїхати в австрійський Зальцбург (Salzburg), де мав намір вивчати німецький оперний репертуар. В плани молодого співака втрутилася реальність – в Австрії (Austria) він потрапив у табір для інтернованих осіб, однак, і там не впадав у відчай і навіть влаштував хор із своїх побратимів по нещастю.

В грудні 1945 року Христовий зміг повернутися в Італію до Страччари. Його професійний оперний дебют відбувся 12 березня 19

46 року з партією Коллена (Colline) в «Богемі’ (La bohème) у Реджо-ді-Калабрія (Reggio Calabria). У наступні роки Христовий отримував запрошення виступити в Ла Скала, Мілан (La Scala, Milan), Ла Феніче, Венеція (La Fenice, Venice), Римській опері (Rome Opera), лондонському Ковент-Гардені (Covent Garden), оперних театрах Неаполя (Неаполь), Барселони (Barcelona), Лісабона (Lisbon), Ріо-де-Жанейро (Rio de Janeiro) і багатьох інших.

У 1950 році болгарського баса запросили заспівати в Метрополітен-Опера (Metropolitan Opera у Нью-Йорку (New York), але Христову відмовили у в’їзді в США (USA) на підставі законопроекту про імміграцію, що забороняв в’їзд в країну громадянам тих країн, що входили в радянський блок. В результаті його роль дісталася молодому італійському басу по імені Чезаре Сьепи (Cesare Siepi).

Борис Христовий дебютував на американській оперній сцені в 1956 році, після того, як строгість імміграційних законів пішла на спад. Він співав в Опері Сан-Франциско (San Francisco Opera), проте відмовлявся від подальших запрошень Метрополітен-Опера і так ніколи там і не з’явився.

У 1964-му Христовий переніс операцію на головному мозку з-за пухлини, припинивши на деякий час виконавську діяльність, однак вже у слід

ующем році відновив свою кар’єру. У 1967 році померла його мати, і влади тепер вже соціалістичної Болгарії дозволили йому повернутися на батьківщину вперше з 1945 року, щоб встигнути на похорон матері.

Він завершив свою кар’єру, давши останній концерт у Римі 22 червня 1986 року, на сцені Болгарської академії (Accademia di Bulgaria). Болгарський бас залишив після себе безліч записів, доступних сьогодні в чудовій якості.

Борис Христовий помер 28 червня 1993 року, його тіло відвезли на батьківщину і поховали в соборі Олександра Невського в Софії.

Сучасники часто згадували Бориса Христового як важкого людини з неприємним характером, а колеги відкрито звинувачували його в зіркової хвороби. Після гучного скандалу, приміром, Христовий більше ніколи не співав на одній сцені з Марією Каллас (Марія Каллас), яка теж не відрізнялася м’яким характером. Італійський баритон Тіто Гоббі (Tito Gobbi) був одним з найближчих його друзів, а потім став і родичем – Христів та Гоббі були одружені на рідних сестрах.

Борис Христовий володів чудовим вокалом з незабутнім звучанням. Хоча він не відрізнявся величезною міццю, у співака не було ніяких проблем навіть у самих просторих аудиторіях начебто Опери Сан-Франциско. Завдяки видатному драм

атическому таланту і яскравого темпераменту, Христовий проявив себе як гідний спадкоємець великих традицій слов’янських басів, серед яких були Федір Стравінський (Fyodor Stravinsky), Лев Сибіряков (Lev Sibiriakov), Володимир Касторский (Vladimir Kastorsky) і Федір Шаляпін (Feodor Chaliapin). Христовий заспівав більшу частину басових партій Верді (Verdi) і був прекрасним інтерпретатором російської басового репертуару, а також видатним виконавцем камерних вокальних творів. Серед найяскравіших його ролей були партії царя Бориса (Tsar Boris) в «Борисі Годунові’ (Boris Godunov); Філіппа II (Philip II) ‘Дон Карлосі’ (Don Carlo); Мефістофеля (Mephistophele) в операх Гуно (Gounod) і Бойто (Boito); Івана Сусаніна (Ivan Susanin) Глінки (Glinka); Захарії (Zaccaria) ‘Набукко’ (Nabucco); Івана Грозного (Ivan the Terrible) в однойменній опері Римського-Корсакова (Rimsky-Korsakov); Досифея (Dosifei) ‘Хованщине’ (Khovanshchina); Гомеса да Сілви (Gomez da Silva) в ‘Ернані’ (Ernani); Фиеско (Fiesco) ‘Симон Бокканегра’ (Simon Boccanegra); вердіївського Аттіли (Attila) і падре Гвардиано (Padre Guardiano) в «Силі долі’ (La forza del destino); Галицького (Galitzky) і Кончака (Kontchak) в «Князі Ігорі’ (Prince Igor) Бородіна (Borodin) та інші.