Олександр Гордон

Фотографія Олександр Гордон (photo Alexander Gordon)

Alexander Gordon

  • День народження: 20.02.1964 року
  • Вік: 52 роки
  • Місце народження: Обнінськ, Калузька, Росія
  • Громадянство: Росія

Біографія

«Телебачення — низький жанр»

К. ЛАРІНА — Приємно бачити вас у нашій студії. Нагадаю, що Олександр Гордон працює на «Срібному дощі» — думаю, що я маю право про це сказати, ми поза конкуренцією, ми на різних майданчиках працюємо.

А. ГОРДОН — Хоча з одного боку барикад все-таки.

К. ЛАРІНА — І то, слава Богу, так. Ну, а те, що на телебаченні, я думаю, що треба нагадати, що з’явився Олександр Гордон на телебаченні з програмою «Нью-Йорк, Нью-Йорк», це було ще в ту пору, коли Олександр був ще за межами нашої батьківщини. А потім вже повернувся сюди і продовжує роботу. Я думаю, що, напевно, найпопулярніша програма — це, безумовно, «Процес» на ОРТ, — яку Олександр веде разом зі своїм колегою Володимиром Соловйовим. Ну, ще я тут згадувала «Збори помилок» — це такі спірні історичні версії, які виходили теж на ОРТ. Не знаю, зараз йде ця програма?

А. ГОРДОН — НА щастя, немає вже закінчилася.

К. ЛАРІНА — Чому на щастя?

А. ГОРДОН — Був дуже важкий проект для мене, тому що треба було встигнути нарити, зібрати, записати, зняти на кіно ще озвучити — і все це за 2 тижні. Це була каторга.

К. ЛАРІНА — Тут, звичайно, простіше?

А. ГОРДОН — Так, «Процес» — проста передача.

К. ЛАРІНА — Що ж, давайте почнемо нашу розмову саме про телебачення. Т. к. ви багато поїздили, подивилися, т. к. для багатьох є еталоном американське телебачення, розрахований на всі верстви населення, от як вам здається, що сьогодні з себе представляє російське телебачення? Я кажу не російський канал, а саме як національне телебачення? З чого ми всі складаємося, що ми дивимося? Що це за образ, з чого він складається?

А. ГОРДОН — Треба сказати, що наше телебачення, на відміну від американського, досить строкате. Я думаю, що це пояснюється тим, що поки у нас мало каналів, і кожен канал змушений боротися за всіх глядачів, як ви правильно сказали, тому можна бачити і те, і інше, і третє, і т. д. Там все-таки є, США, певна спеціалізація. Є загальнодоступні канали, т. зв. ear channals, те, що у нас називається метровий діапазон. Вони будуються приблизно за тим же принципом, що ОРТ, НТВ і т. д. Але є канали спеціалізовані — дитячі канали, канал погоди, канал судовий, і т. д. Ми до цього поки, слава Богу, ще не дійшли, хоча наближаємося. Ось, «НТВ+» — саме така схема: спортивний канал, канал фільмів наших, зарубіжних і т. д. Крім того, там сильно розвинене кабельне телебачення, в США, і в середньому це пакет з 80 каналів, тому можете собі уявити, яка там конкуренція. У нас поки цим теж не пахне, тому що якщо будь-яка наша програма бере «шер» — тобто частину аудиторії, тобто аудиторія як би ділиться на 100%, і програма може взяти певну кількість аудиторії з тих людей, які в даний момент дивляться телевізор. І якщо бувають програми на ОРТ чи НТВ, які беруть «шер» до 50-60, це означає, що 50% тих, хто включив телевізор, дивляться цю передачу. У США це неможливо. Навіть такі історичні трансляції як вибори президента чи клятва президента або не знаю, що там — несподівано буде зруйнований ураганом Білий дім — все одно не наберуть такої аудиторії, тому що вона розпорошена. А у нас поки немає. Крім того, відсутність телебачення у нас в країні все-таки не сприймається як трагедія, що довів пожежа на Останкінській вежі. Є — добре, немає — ну, погано, але не так вже погано.

К. ЛАРІНА — Але це лише на рівні Москви, було, варто обмовитися, тому що країна-то дивилася телебачення. Тільки москвичі залишилися без телебачення.

А. ГОРДОН — Ну, Підмосков’ї найближче і далеке теж. Я так розумію, що в Підмосков’ї досі показують 1-2 каналу. І нічого, всі ж живуть, ніхто не помер.

К. ЛАРІНА — Дивіться, у нас все-таки є радянські традиції, т. к. ніяк ми не можемо відвикнути від способу телевізора, який був нашим маленьким другом в квартирі, співбесідником, який з нами розмовляв про все на раді — ну, те, про що зараз ностальгують представники лівої більшості, так, ось з приводу духовності. Раніше нас вчили, просвіщали, розповідали, від усієї душі, з іншого боку, з третьої сторони — і просвітницька якась діяльність. Сьогодні телебачення, напевно, знаходиться в такому гібридному стані, тому що все одно ми від цього не відійдемо, від цього радянського подання.

А. ГОРДОН — Ну, це не так погано, до речі.

К. ЛАРІНА — Не так погано, але ми ніяк не можемо зрозуміти, мені так здається, що телевізор не повинен претендувати на жанр мистецтва, хоча, може бути, я помиляюся?

А. ГОРДОН — Знаєте, телебачення — низький жанр, поза всяким сумнівом. Не тому, що людина дивиться його між кухнею і туалетом, або між походом на роботу і в кіно. Він низький, тому що можливості телевізійні не дозволяють, на жаль, так часто, як хотілося б, говорити про високе і на досить внятном і складному мовою. Все це так, але з іншого боку, мені здається, що виділення, освіта каналу «Культура» — це абсолютно злочинне діяння, тому що всі канали завідомо отримали карт-бланш на те, щоб нічого в цю сторону не робити. Навіщо? Є канал «Культура», нехай вони культурку і гонять, а ми, значить, перейдемо від духовці до половухе, що називається. Мені здається, що низький рейтинг каналу «Культура» — не дуже високий професіоналізм, відсутність практично такого серйозного фінансування. Це все катастрофічно позначається на якості інших телеканалів у тому, що стосується… Я взагалі вважаю, давайте так, що телебачення має робити 4 речі: інформувати, розважати, провокувати на активну громадянську позицію і, поза всяким сумнівом, просвіщати. У нас основні наші канали не виконують, на мій погляд, ні одне з цих вимог. І виділення каналу «Культура» в окремий канал дає їм можливість взагалі, повторюся, в цю сторону не думати. Чи є вихід з цієї ситуації? Я не думаю, що він є, тому що ми всі прекрасно розуміємо, що телебачення зараз — це в першу чергу комерція, тому що до цих пір жоден з великих телеканалів просто не в змозі навіть вижити на ті гроші, які він заробляє. Причин багато — і крадуть, і неправильно розподіляють ці гроші, і явно завищені гонорари платять людям, які могли б ці гонорари не отримувати, але оскільки вони пов’язані з керівництвом тих або інших телеканалів узами, далекими від професійних, т. о. йде перерозподіл загальних коштів по окремих кишенях. Це все як би не секрет — існування великих виробників т. н., які мають пріоритетні права на тому чи іншому каналі, це розподіл коштів між своїми. Від цього страждають незалежні виробники, від цього абсолютно неможливо, я переконався в цьому на власному досвіді, бути виробником і триматися в ефірі з однією програмою, тому що як би не утворюється той самий жировий запас потрібний, який дозволить тобі у разі неплатежу випустити чергову програму в ефір. І ти цілком і повністю залежимо від фінансової політики каналу. ОРТ, скажімо, зі мною не розрахувався за останні 2 програми досі, хоча минуло 8 місяців. Тобто поки програма потрібна була в ефірі, вона якось трималася, вони платили. Причому треба віддати їм належне, часто це були авансные платежі, чого вже на ОРТ взагалі не буває. Як тільки нам стало зрозуміло, що 25-я серія буде останньою, інтерес різко пропав, тим більше що з’явилася програма, яка взяла «Тефі» і яка, на мій погляд, є абсолютною калькою з тієї передачі, що робили ми.

К. ЛАРІНА — Це якась програма?

А. ГОРДОН — Це «Цивілізація». Тому що вони мало того, що використали всі теми, які звучали в наших програмах, вони ще і прийоми ті ж самі використовували.

К. ЛАРІНА — Але це теж окрема розмова з приводу клонованих програм. Вони бродять по нашим каналам вже зграями. Кожен канал вважає обов’язковим для себе свій жіночий погляд, жіночу історію, жіночу долю — ну, чого там говорити. Це дивно. Але мені здається, що це знову ж таки відсутність якихось прав юридичних осіб, тому що можна чим завгодно прикриватися, але мені здається, що це неможливо, скажімо, в тій же Америці?

А. ГОРДОН — Я думаю, що можливо. Справа не в цьому. Ну ось йде, скажімо, програма «Збори помилок» і «Цивілізація». У них різні назви, їх роблять різні групи. Теми? Ну, відкрий енциклопедію, тому теж ті ж теми, я не можу на них претендувати. Розробки? Ну, добре, їх редакторська група теж попрацювала в цьому напрямку. Тобто офіційно прискіпатися не до чого. Стиль? Ну так, чому б і ні? Схоже, ну так і що? Всі художні фільми схожі, скрізь грають актори, скрізь ставлять світло, знімає камера, тобто не причепишся. Але не те, що прикро… Скільки ідей вкрали у мене в чистому вигляді і на радіо, і на телебаченні — це навіть перераховувати не хочеться. Коли раптом я кладу на стіл керівника каналу заявку на телегру «Будь людиною», працює телегра, і через 2 місяці після цього з’являється усічена 15-хвилинна версія цієї ідеї під назвою «Будь добрим», ну, залишається тільки руками розвести.

К. ЛАРІНА — Це, скоріше, в області моралі і етики проблема, тут нічого не зробиш.

А. ГОРДОН — Нічого. Можна посваритися, можна посваритися, ну і що?

К. ЛАРІНА — Ну, а з іншого боку, мені здається, світ нічого нового не придумав. Якщо ми говоримо про форму — ток-шоу, ще що-то, є публіка, є ведучий, є гість — все. Або 2 балакучі голови, або 15 балакучих голів — тут нічого нового не придумаєш. Ось, подивіться, всі ми посилаємося на Америку — ось вони там сидять за 40 років на одній програмі. Національні герої. Нічого в передачі не змінюється, крім поступового устарения організму.

А. ГОРДОН — та й то — люто обговорюються пластичні операції, які роблять, це стає темою 10-15 програм — подивіться, як вона виглядає, ай-ай-ай! Ні, це все вірно. Телебачення — низький жанр, тому що у нього мало можливостей, мало виразних засобів. Крім того, по-моєму, АВС проводила дослідження, і виявилося, що в різний час по-різному люди реагують на телевізор. Скажімо, в ранкові години для аудиторії 70% інформації, які вони отримують з «ящика» — це звукова інформація, тобто він майже як радіо працює, телевізор. І це теж феномен, але мало хто розуміє цього у нас, скажімо, тому всі ранкові шоу йдуть в такому форматі, коли треба дивитися, а це неправильно. Все-таки чоловік збирається на роботу, чи діти йдуть в школу, він готує каву, телевізор він слухає в основному з ранку. Намагався це пояснити — не розуміють. Але взагалі, чесно кажучи, у нас є певний запас ще незвіданих тим, жанрів, і навіть візуально по-іншому виглядають програм, ніж ті, що йдуть зараз. Але знову питання в тому, що це потребує додаткового, навіть більшого фінансування, що вже йдуть ток-шоу або інші програми.

К. ЛАРІНА — А ви що-небудь дивіться самі вдома, коли є можливість?

А. ГОРДОН — Я дуже рідко. Я в основному дивлюся новини, новини і раптом, якщо покажуть, який-небудь хороший фільм, тому що, чесно кажучи, я вже не чекаю нічого хорошого побачити. Доброго в тому сенсі, що мені знадобилося б, що мене б відвернуло від того, чим я зараз займаюся, тобто давало можливість розслабитися. В основному я бешусь і коли в зовсім поганому стані плюю в екран, фігурально висловлюючись.

К. ЛАРІНА — Ну, ви нічим не відрізняєтеся від своїх глядачів. Я думаю, що так реагує абсолютна більшість.

А. ГОРДОН — Абсолютно. Я-то взагалі ставив своїм завданням, приходячи на телебачення, робити програми анти-телевізійні, якщо можна так сказати. Ну, найбільшою телевізійною програмою була «Нью-Йорк, Нью-Йорк», це просто був репортаж. Там було інше — там було ставлення, тобто я не був репортером. Я був таким, знаєте, розвідка боєм, тобто це наша людина на Місяці. Але цей час минув, слава Богу, і навряд чи вже повернеться. Потім була абсолютно анти-телевізійна програма на ТБ-6 «Окремий випадок», де я 3 рази на тиждень по 15 хвилин навчав народ, як користуватися правами і обов’язками.

К. ЛАРІНА — Скажіть, а Воєводін?

А. ГОРДОН — Так, він спочатку вів її, а потім мені віддали цю передачу, і я спробував зробити з неї, мене навіть хтось назвав «Гордон-Кіхотом», тому що це була абсолютно боротьба з вітряними млинами. І дуже скоро її закрили, тому що така програма просто не може існувати, це якісь дрібні уколи можновладцям, кому це потрібно? Тим більше, що реально допомогти абсолютно неможливо з екрана телевізора. Потім, «Процес» я теж задумував зі свого боку як абсолютно телевізійну програму, і мені дещо вдалося тут досягти, тому що як би люто я не відстоював позицію, в кінці програми завжди звучить фраза, що особиста точка зору пана Гордона не завжди збігається з позицією, яку він захищає.

К. ЛАРІНА — А ви знаєте, я стежу за цією передачею, дивлюся, коли є можливість, вона, звичайно, починалася саме такий жанр телевізійної провокації. А потім все-таки переміг наш політизований пісок, тут нікуди не дітися. Я стала відчувати, може бути, я помиляюся, знову ж таки, як глядач, що вас це стало захоплювати, ви перестали в це грати. Тому що спочатку це була, звичайно, провокація.

А. ГОРДОН — Ні, такого захоплення серйозного немає. Єдине, що ми зараз трохи змінюємо формат програми в бік як би ще більшого загострення позицій з однієї й іншої сторони. І нам вже набридла така диктування ОРТ, що можна, що не можна.

К. ЛАРІНА — А це існує?

А. ГОРДОН — Звичайно, існує. І ми, чесно кажучи, останнім часом просто пішли ва-банк. Ми знімаємо теми, які цікаві нам чи з яким ми розходимося драматургічно, майже театрально, і дивимося, що з цього вийде. Не виключено, що по карку нам дадуть, але що робити? Інакше просто нудно працювати.

К. ЛАРІНА — Дуже багато наші слухачі вважають, що Гордон — це взагалі така містифікація. Ні, це не містифікація — ось, сидить людина навпроти мене. Я навіть знаю, що Саша в свій час закінчив театральне училище ім. Щукіна, і взагалі артист з освіти драматичний. І це абсолютно нормально, що ось так у підсумку життя його кидає в різні творчі проекти. Дуже багато запитань від слухачів. Так: «На мій погляд, ваш проект «Нью-Йорк, Нью-Йорк» був найцікавішим з усього, що ви робили. Чому ця програма випала з ефіру?»

А. ГОРДОН — Вона не з ефіру випала, а з життя спочатку, а потім вже з ефіру. Я не можу погодитися, що це найцікавіше. Просто тоді була хвиля такого інтересу до Америки, мало хто знав про цю країну, якісь верхи і тільки. А оскільки я лазив там по самих низів, то на той момент це було цікаво. Якщо б я зараз відновив цей проект, я вас запевняю, що аудиторії у нього не було б. Ну, а потім, життя-то йде, я змінююся і програми змінюються.

К. ЛАРІНА — «Судячи з кількості питань, пов’язаних з Микитою Михалковим і з радіостанцією «Ехо Москви», є 2 речі, які чомусь терпіти не може Олександр Гордон» — це я посилаюся на думку наших слухачів — «Він не любить Міхалкова і не любить «Ехо Москви» — так це?

А. ГОРДОН — Ні, це не так. Мені не за що не любити Михалкова. Я ніколи в житті не говорив з ним тет-а-тет, я не знаю, яка він людина. Судити можу тільки про його публічної діяльності. Що стосується «Ехо Москви», то я себе ніколи не почувався скривдженим цією радіостанцією, хоча, напевно, з боку могло здатися, що були приводу, і завжди говорив 2 речі, що існування такої радіостанції необхідно, оскільки це єдина реально інформаційна радіостанція. З іншого боку, я не зовсім розумію, чому інформаційна радіостанція дозволяє собі випадання з формату, як-то жарти, примовки, пісні і т. д. Але це знову в мені говорить консерватизм, тут вже вільному — воля, спасенному — рай. Що стосується Михалкова, те, що вам сказати? він вчинив негідно, як я вважав. Я, може, в дещо незвичній для нашого вуха формі, вірніше, звичної, але не в ЗМІ формі сказав про це. Я і зараз вважаю, що він тоді робив неправильно. І навіть після того, як наш конфлікт розгорівся, він вчинив ще більш неправильно — замість того, щоб відразу подати на мене в суд, а привід був, він чомусь став звертатися до Матвієнка, потім до прем’єр-міністра. Нісенітниця якась!

К. ЛАРІНА — «чи Були американці на Місяці?»

А. ГОРДОН — Я не знаю. Я знаю тільки, що після досить довгих занять цією темою, вона захоплює, треба сказати… Я не знаю, чи були американці на Місяці, але те, що всі фотографії, всі плівки, які надаються як докази того, що вони там були, підробка — в цьому я не сумніваюся.

К. ЛАРІНА — «Як ви ставитеся до політики? Не хотілося б вам зробити політичну програму, на відміну від тих, що є на екранах?»

А. ГОРДОН — Ні, я не хочу займатися політикою вже досить давно. І навіть оголосив про те, що продаю свою «Партію громадського цинізму». Якщо є бажаючі купити — будь ласка.

К. ЛАРІНА — Я вже й забула. Це теж було досить давно, так?

А. ГОРДОН — Так, але вона досі існує, я є генеральним секретарем за життя і можу розпоряджатися цією партією як завгодно.

К. ЛАРІНА — «чи Є у вас задуми з приводу нової якої-небудь програми? Якщо так, то що б ви хотіли робити?»

А. ГОРДОН — Була дуже хороша ідея, але ми не зійшлися в ціні з ОРТ на цю передачу. Дешево я її робити не можу, тому що вона дуже складна, а вони дорого платити не можуть. Програма повинна була називатися «Гордон Жуан або все, що людина повинна знати про жінок». Це була б така спроба відповісти на питання, які у мене накопичилися за життя про те, що таке жінка і чим вона відрізняється від людини. І відповісти за допомогою фахівців, які серйозно цим займаються, але в такий досить легкій ігровій формі. Лев Костянтинович Дуров повинен був зображати вічного опонента Лепорелло, ваш покірний слуга з’являвся б то Дон Ґуаном, то Дон Хуаном, то Дон Жуаном, то Казановою, досліджуючи весь світовий літературний досвід у цьому сенсі, ну і там купа різних експериментів. Не вийшло. Тепер це буде рубрикою в програмі «Похмурий ранок», яка з 15 січня отримує ще й телевізійне втілення. Це буде програма, яка буде одночасно у прямому ефірі радіо і в прямому телевізійному ефірі на каналі М-1, колишній 31 канал.

К. ЛАРІНА — Це ранковий канал?

А. ГОРДОН — Так. По радіо мало що зміниться — вона так і буде виходити десь з 7:30, я спізнююся зазвичай з ранку, до 11, а на телебаченні чітко з 8 до 11 в понеділок і п’ятницю.

К. ЛАРІНА — Взагалі це теж така ризикована, мені здається, затія, бо радіоефір у телебаченні… Ми теж пробували це тут робити, свого часу Матвій це пробував робити з програмою «Бомонд», але в підсумку все одно перейшли на постановочне рішення, тому що радіопередача, як ось ми з вами зараз сидимо і поставити сюди камери — я не думаю, що це… Повинна бути картинка, в кінці кінців.

А. ГОРДОН — Так, я знаю це, і про це ми серйозно думали. Ми будемо це робити в студії М-1, а не в студії «Срібного дощу», і там можливості дозволяють. Вже побудовані декорації, вже ми потихеньку населяем ефір різними персонажами і штучками. Подивимося.

К. ЛАРІНА — «Ваше ставлення до глядачам і слухачам? Вас вони дратують?»

А. ГОРДОН — Дурні — так, розумні — ні. Які глядачі, так я і ставлюся. Я взагалі вважаю, що все, що мені на радіо вдалося зробити за ці майже 4 роки, що я працюю, так це змінити ставлення до слухачів, тому що раніше вона була продиктована тільки одним правилом — як клієнт в супермаркеті, слухач завжди правий. Я думаю, що це нісенітниця. Якщо дзвонить дурень, я не бачу приводу і причини, чому б не сказати йому, що я вважаю його дурнем. І навпаки, якщо дзвонить людина цікавий і розумний, то чому б не дати йому можливість 10-15 хвилин в ефірі говорити? Я думаю, що це правильно. В житті ж ви ставитеся до всіх по-різному, чому ж потрібно об’єднувати людей в категорії слухачі чи ні?

К. ЛАРІНА — Але у них інше, до речі, ставлення до тих, хто звучить по радіо або показується по телевізору.

А. ГОРДОН — Але не у всіх же.

К. ЛАРІНА — «У вас — театральну освіту. Як ви потрапили до Америки і якою роботою там займалися?»

А. ГОРДОН — В Америку я емігрував в 1989 році, мені було 25 років, у мене була маленька дитина, і я вирішив, що я більше не буду ніколи займатися театром, а раз так, то що мені робити в Росії? Ну, і потім, тяга до зміни місць, складність характеру.

К. ЛАРІНА — А чому театром не захотілося займатися?

А. ГОРДОН — 1989 рік — це, по-перше, я був абсолютно переконаний, що в театрі я зрозумів вже абсолютно всі, ну, 15 років — не самий розумний вік.

К. ЛАРІНА — А встигли де-небудь попрацювати?

А. ГОРДОН — Рік я працював, у нас був такий експериментальний п’ятий курс, після 4 курсу, з якого потім вийшла студія Рубена Симонова, що на Арбаті. Ось там, у 2 виставах я грав в «Чайці» Треплєва. І після цього я розчистив собі дорогу на захід, бо тут вже робити зовсім нічого було. Але коли виїжджав, сказав усім близьким, що якщо я зрозумію, що помилився, я повернуся. Що і сталося. А там працював — спочатку встановлював кондиціонери, вішав лампочки, потім рік пропрацював в піці, розвозив і готував її, потім потрапив на телебачення, яке тільки що відкрився там — російське телебачення для іммігрантів. Пропрацював там 2 роки, потім ще рік на іншому телебаченні, а потім вийшла програма «Нью-Йорк, Нью-Йорк», яку став купувати канал ТВ-6 — Москва. Ось власне коротка біографія.

К. ЛАРІНА — «Велике вам спасибі за ваш добрий гумор, пісні, за той заряд бадьорості, який ви даруєте нашим глядачам» — тут, до речі, згадують, що ви співали десь у Діброва в програмі, я цього не знаю, це дійсно так, ви співаєте?

А. ГОРДОН — Все почалося в Сочі на фестивалі «Кінотавр». Ми випили з Дімою, і я, коли п’яний, я співаю весь час. І став співати українські пісні. Йому шалено сподобалося. Він сказав — все, приходь в ефір. Я кажу — я не можу прийти в ефір і співати пісні, тому що я тверезий не співаю. Він каже — приходь п’яний, які проблеми! І ось сталося: я після матчу «Спартака» з «Арсеналом», добряче набравшись, та ще й на морозі, прийшов у студію. А сильно п’яний, треба сказати. І співав українські пісні, коли гірше, коли краще, коли потрапляючи, коли немає. Але це був атракціон в будь-якому випадку. І Діма перелякався, звичайно, але все було більш-менш пристойно, я зі стільця не впав і про Путіна розмовляти не став.

К. ЛАРІНА — «Як ви реагуєте на свої портрети на урнах на Тверській?» — на урнах я не бачила, на тролейбусі бачила.

А. ГОРДОН — Нормально реагую, тому що у нас є схильність у ряду професіоналів — рано чи пізно раптом вистачати зірочку, кажучи професійною мовою, тобто хворіти на зіркову хворобу. Я думаю, що саме ефективні ліки від будь-якого прояву цієї зіркової хвороби — це здорова частка самоіронії і самознищення, що ми і спробували продемонструвати, розмістивши фотографії всіх 4 провідних «Срібного дощу» на урнах з написом «Хочеш дізнатися, що у них в голові — заглянь всередину». Це так, тому що насправді, чим ми займаємося — ми намагаємося звільнити в прямому ефірі свою голову від того сміття, яке накопичується там весь тиждень, все життя.

К. ЛАРІНА — І слухачів теж звільнити від цього сміття.

А. ГОРДОН — Сподіваюся! якийсь терапевтичний ефект програма повинна мати, я так думаю.

К. ЛАРІНА — «Саша, ви абсолютно не схожі на себе. Що сталося? Ведете себе як інтелігент. Це дивно!»

А. ГОРДОН — Я зараз веду себе так?

К. ЛАРІНА — Так. А я не знаю, як Олександр Гордон, припустимо, веде себе в ефірі, як хам? Я не знаю.

А. ГОРДОН — Ні. Як хам — не хотілося б думати, просто я переконаний, що програма має право на існування і на такий довгий існування, якщо вона все-таки дуже тісно пов’язана з тим, що називається життям ведучого. Тобто якщо б я робив професійну програму з професійним до цієї справи підходом і відношенням, вона б вже скінчилася року 2 назад. Я дозволяю собі просто бути в ефірі таким, яким я в даний момент я є.

К. ЛАРІНА — А ви не боїтеся бути абсолютно таким, ким ви є в житті? Мені здається, що це небезпечно.

А. ГОРДОН — Та ні, чого небезпечного?

К. ЛАРІНА — Народ різний.

А. ГОРДОН — Народ різний. Ні, звичайно, у мене якісь гальма працюють, хоча не завжди, звичайно, працюють. Я намагаюся все-таки не зовсім, тобто я прихорашиваюсь, зрозуміло, тому що інакше це було б нестерпно ні слухати мене, ні бачити. Але намагаюся чесно щось там думати і говорити. Всякий раз буває в кінці програми страшенно соромно, що 4 години пройшли і, як мені здається, без толку. Але аудиторія росте, значить, чогось я там придумав.

К. ЛАРІНА — Коли програма тільки співаючивилася і якийсь суспільний резонанс виник вже, якісь реакції, якась критика з’явилася на «Похмурий ранок», всі вас порівнювали, і чомусь Миколи Фоменко разом з вами, з Говардом Стерном — цей фільм «Частини тіла», на якому всі ми були схиблені, передавали цю касету з рук в руки на всіх радіостанціях, все це дивилися. Дійсно звідти пішов цей образ? Він вам допоміг?

А. ГОРДОН — Знаєте, допоміг у тому, що я зрозумів, що можна, от чесно кажу, єдине, що я взяв у Стерна — я зрозумів, що можна дуже довгий час у ранковому ефірі просто говорити. І мені це здалося цікавим. Інша справа, що завжди є розходження між тим, що ти робиш і як ти це робиш. І, в кінцевому рахунку, схожість моєї програми з програмою Стерна звелося до того, що він чоловік і я чоловік, обидва білі, він з ранку в ефірі і я з ранку в ефірі. А наповнення — як би це різні життя і абсолютно різні люди. А формат — так, формат так. Як ми вже з вами говорили, не так багато взагалі цих форматів.

К. ЛАРІНА — Але все одно знову виходить провокація. Я розумію, той самий інтерактив, про який мріє будь-директор радіостанції, будь-якого телеканалу, щоб більше інтерактиву, щоб їх дратувати, щоб вони телефонували, кричали, плювалися, так?

А. ГОРДОН — Ну, цього хоч відбавляй, звичайно. Я весь час задаю питання. Я кажу — скажіть мені, будь ласка, от ви подзвонили в ефір і сказали, що я сволота, дурень, козел, що мені не треба цим займатися і взагалі я жидівська морда і т. д., так навіщо ви слухаєте? Але ж просто так, грошей з вас за це не беруть, безкоштовне радіо у нас, слава Богу. Ну, перемкніть на іншу хвилю, їх багато зараз, або не слухайте. Щось зачіпає, провокує, що змушує їх замість спокійного відходу від цього все-таки висловлювати своє сказ в різних формах? Ну і добре. Нехай краще вони на мене кричать, ніж один на одного, такий гроомотвод, гнойова купа, санітар лісу, як я себе часто називаю.

К. ЛАРІНА — Що ж, давайте повернемося до різних життю Олександра Гордона нинішнім, т. к. повернувся в театр Олександр, я не знаю, сказали ми про це на початку програми. Саша грає Треплєва знову ж таки в театрі-школі сучасної п’єси в «Чайці». І, як я знаю, знімає навіть зараз кіно як режисер. І про це, напевно, варто трохи розповісти.

А. ГОРДОН — Так. Про Треплеве — що було природно, коли мені було 25 років, то трошки соромно, коли мені 37. Я взагалі вже давно Райхельгауза рухаю на те, що мені давно вже Тригоріна пора грати в цьому спектаклі, а не Треплєва, тим більше, що там більше збігів у долі. Але, тим не менш, так. Я дуже люблю цей спектакль, як не дивно, і з задоволенням виходжу в ролі Треплєва, коли гірше, коли найкраще. Що стосується фільму — про, це, от якщо говорити про мрії, то це мрія, яка зараз, тьфу, тьфу, начебто починає втілюватися. Я давно хотів займатися кінематографом, і ось ці 25 серій «Зборів помилок» — був такий технологічний підхід до цього. Я хоч зрозумів, як робиться кіно, технологію, і скільки це коштує. Коли тато мій, Гаррі Борисович, більше року тому вже написав повість «Пастух своїх корів», я раптом побачив там сценарій, хоча хотів знімати сучасно інший фільм. І попросив його подумати в цю сторону, і він написав сценарій, який як-то до сих пір живе своїм життям, постійно дописується, що там змінюється. І якось так вийшло, що мабуть із-за того, що я посварився з Міхалковим, тому що десь, в якомусь журналі з’явилися відгуки про те, як я себе веду, і Марк Рудінштейн сказав, що за це треба бути морду і взагалі я, там, людина недостойний. Я тут же викликав його на дуель в прямий ефір «Похмурого ранку». Морди ми бити не стали, а в кінці ефіру він зізнався, що, загалом, так, Михалков, звичайно, веде себе не дуже добре. Ну, і я теж, мовляв. З тих пір не можна сказати, що ми подружилися Рудинштейном, але я отримав запрошення на фестиваль сочинський, поїхав туди, і відбувся там же розмова про те, що непогано було б продюсерському центру «Кінотавра» самим почати виробляти фільми, замкнувши, т. о. ланцюжок — виробляють фільми, дають їм премії і показують у себе в кінотеатрах. Чудово! І це перший фільм, який виробляє продюсерський центр «Кінотавра», і як-то раптом це стало реальністю. Хоча підготовчий етап робіт майже рік триває, і ось у нас були перші знімальні дні. Ми всі чекали снігу…

К. ЛАРІНА — Не дочекаєтеся!

А. ГОРДОН — Так. Там 4 пори року проходять в картині, і ми закінчимо знімати її, дай Бог, в липні. І до осені, я думаю, що ми вже отмонтовуємо все і зможемо що-небудь показати.

К. ЛАРІНА — Ну, про що кіно?

А. ГОРДОН — Це притча за жанром, тільки не лякайтеся — це така нормальна притча з реальними діючими особами. Кіно про те, як молодий чоловік замість звичайної долі інженера вирішив обрати собі життя, загалом, він залишається в селі, куди приїхали на пенсію його батьки, і намагається створити собі свободу і незалежність не від кого і від чого. Закінчується все це сумно, тому що неправильно зрозуміла свобода в таких величезних дозах і незалежність, яка перетворюється в неприкаяність в кінцевому підсумку — вони дами примхливі і мають звичай вбивати. Ну, що з ним, загалом, і відбувається. Фільм не похмурий, не важкий. Мені здається, що фільм про кожного, хто буде його дивитися, в тій чи іншій мірі, хоча у всіх різні долі, але так чи інакше приходиться робити вибір у ту або іншу сторону. Я думаю, що це буде чіпляти. І як сказав мій тато у відповідь на запитання — це на широкого глядача? Він сказав — швидше, глибокого. Це фільм для глибокого глядача. І мені хотілося б тут професійно добитися трьох простих речей. Я вважаю, що найкращі фільми, які я бачив, вони завжди знімалися з цього правила — це сюжет, який цікавий кожному і зачіпає кожного, що викликає елементарне спостереження, це другий план — мої думки, міркування, емоції, якими ми можемо наповнити, які будуть цікаві як раз тому самому глибокому глядачеві, і, нарешті, це має бути цікаво і для професіоналів теж. І в цьому сенсі, я думаю, фільм, без витребеньок, буде знятий таким для нас трохи незвичайним мовою. Дуже простим, з одного боку, а з іншого боку, мені здається, дуже виразним. Подивимося!

К. ЛАРІНА — Ви все по любові намагаєтеся робити, все, що вигадуєте?

А. ГОРДОН — А інакше який сенс? Всіх грошей не заробиш. Того, що я заробляю, тяжко, до речі, заробляю, мені не вистачає, ну, по ряду причин — доводиться витрачати гроші не стільки на спосіб життя, скільки на відносини. У мене дитина є в Америці, якому потрібно посилати гроші час від часу, батьки там же, ну, зрозуміло. Але я ніколи не ставив собі за мету тільки заробіток. Якщо ти робиш те, що вважаєш за потрібне, і тобі за це ще й платять, це блиск, щастя. Але іноді виходить, що і не платять. Але тоді, а що ж робити, треба працювати. В театрі, наприклад, я отримую в місяць гроші, які за годину заробляю на телебаченні, і що? Просити Райхельгауза платити більше? Я від цієї-то зарплати хотів відмовитися на користь театру, але Райхельгауз образився і сказав — ні, отримуй вже, на сік вистачить, та добре вже.

К. ЛАРІНА — Вам не страшно було на сцену виходити після такої перерви?

А. ГОРДОН — Страшно, звичайно. І зараз страшно часто виходити. Єдине, що я зрозумів, що ось ця сублімація, якою я займався на телебаченні і радіо, це для акторської справи все одно сублімація, вона допомогла все-таки триматися в акторській формі. І я дуже швидко, я, по-перше, запровадився у виставу за тиждень з двох репетицій, що, звичайно, жахливо в моєму становищі і в моєму віці. Ну, не знаю, успішно чи ні — мені подобається. Найближчий спектакль 22 грудня, по-моєму, тому кому хочеться — приходьте, подивіться.

К. ЛАРІНА — Що ж, спасибі! На цьому ми і закінчимо нашу зустріч. Нагадаю, що наш сьогоднішній гість Олександр Гордон. Дуже багато питань для Саші на пейджері. Ставитися можна по-різному, але те, що людина неординарна…От як той, хто ненавидить, слухає, тому що йому цікаво, що буде далі, і той, хто любить, слухає, тому що йому цікаво, що буде далі — це майже цитата з того самого фільму «Частини тіла». Саша, удачі вам, і щасливо!

А. ГОРДОН — Спасибі!