Гавриїл Костельник

Фотографія Гавриїл Костельник (photo Gavriil Kostelnik)

Gavriil Kostelnik

  • День народження: 15.06.1886 року
  • Вік: 62 роки
  • Місце народження: с. Руський Керестур, Росія
  • Дата смерті: 20.09.1948 року
  • Громадянство: Росія

Біографія

Священик Російської православної церкви, протопресвітер, до 1946 року — священик Української греко-католицької церкви. Богослов, проповідник; ідеолог приєднання українських уніатів до РПЦ.

Народився в родині греко-католицької переселенців із Закарпаття, в селі Руський Керестур, Воєводина (Сербія). Після закінчення гімназії в Загребі він вступив в місцеву духовну семінарію, звідки в 1907 році відправився продовжувати навчання у Львівській духовній семінарії.Завершив освіту в Фрейбурском католицькому університеті (Швейцарія), де отримав ступінь доктора філософії за дисертацію «Про основні засади пізнання».У 1913 році назавжди повернувся до Львова і прийняв сан священика. Одночасно займався викладанням Закону Божого в гімназіях та філософських дисциплін у семінарії, а з 1920 року виконував обов’язки головного редактора журналу «Нива», офіційного органу грекокатолицького духовенства львівської єпархії. Був автором низки робіт, присвячених проблемам взаємовідносин латинського та візантійського богослужбового обрядів, виступаючи апологетом східного обряду. Великий резонанс мала його стаття «Так собі думаю» («Нива», № 9 за 1927 рік) з рішучим засудженням звичаю звершувати Літургію на заздалегідь виготовлених і висушених Агнцах, запозиченого у католиків. Відкрита прихильність традиціям грецького богослужіння привела до звільнення у 1929 році з посади редактора журналу. Надалі глава Греко-католицької Церкви митрополит Андрій Шептицький призначив його проповідником в собор св. Юра.Гавриїл Костельник і «Собор» 1946 Роль Костельника в процесі ліквідації унії на Західній Україні і приєднання греко-католиків до православної церкви оцінюється вкрай неоднозначно. Це викликано насамперед складністю післявоєнної ситуації в Галичині, до 1945 р. остаточно увійшла до складу СРСР. Проблема унії придбала яскраво виражений політичний характер, оскільки наявність в Радянському Союзі декількох мільйонів віруючих, об’єднаних в особливу церква, пов’язану з Ватиканом, уявлялося радянському лідеру Йосипу Сталіну небажаним.Радянський уряд і НКВС розглядало УГКЦ як центр націоналістичного руху на Західній Україні, що і було однією з головних, але не єдиною, причиною її ліквідації. УГКЦ активно підтримувала рух УПА і ОУН в боротьбі за створення незалежної держави Україна, не тільки надаючи нічліг і лікування воїнам УПА в разі необхідності, але і надаючи значну фінансову підтримку. На думку керівництва НКВС ліквідацію УПА слід проводити паралельно з ліквідацією УГКЦ, активістів учасників руху за незалежність України, в число яких входили не тільки представники ОУН і УПА, але й інших українських партій, таких як УНДО, УРСП, клерикального об’єднання УНО («Української національної обнови») та ін. На початку 1939 року у Львівській єпархії група священиків, на чолі з Климентієм Шептицьким, обговорювала питання про відхід від унії і створення «української народної церкви». Членами групи були священики Ковальський, Костельник, Притма та інші. Згідно з задумом, главою церкви повинен був стати митрополит А. Шептицький, який був поінформований про роботу групи. Про роботу групи було відомо і НКВС, який використав це у своїх цілях.Початковий план оперативної розробки і ліквідації УГКЦ був розроблений НКВС ще в 1940-41 і 11.01.1941 затверджено Наркомом Внутрішніх Справ СРСР Л. Берія. Первинним завданням був відрив УГКЦ від Заходу і в першу чергу від Ватикану шляхом створення автономної або автокефальної української церкви з подальшим приєднанням до РПЦ. Після війни від проміжної фази створення української церкви НКВС відмовилося і приступило до безпосередньої ліквідації УГКЦ через її об’єднання з РПЦ. В цілому план було частиною спільної діяльності спрямованої на боротьбу з УПА і ОУН, і будь-якими проявами українського сепаратизму.