Юрій Федькін

Фотографія Юрій Федькін (photo Yuriy Fedkin)

Yuriy Fedkin

  • День народження: 06.10.1960 року
  • Вік: 56 років
  • Місце народження: Москва, Росія
  • Громадянство: Росія

Біографія

Це відчуття добре знайоме російським стрільцям. З 1952 року не було Олімпіади (за винятком Токійській), щоб вони поверталися на Батьківщину без золотих нагород. Особливо «щедрим» на них виявилася Барселона: з п’яти перемог, які припали на частку стрільців збірної СНД, дві здобула ростовчанка Марина Логвиненко (Добранчева) і одну — москвич Юрій Федькін.

(Народився 6.10.1960, Москва). Закінчив Воронезький ГИФК (1994). Виступав за ВС (Москва). Засл. майстер спорту (1992). Чемпіон ОІ 1992 у стрільбі з пневматичної гвинтівки на 10 м, 60 + 10 пострілів (695,3 ОР (593 ОР + 102,3). ЧС 1991. 3-кратний серебр. і 2-кратний бронз. призер ЧС 1987, 1989, 1991, 1994. Переможець фіналу КМ 1994. 5-кратний ЧЄ 1987, 1989, 1990, 1993, 1997. 7-кратний серебр. і 3-кратний бронз. призер ЧЄ 1985, 1989-1993. 23-кратний НС 1983-1991. 7-кратний ЧР 1994 в особистій першості, 11004, 1997, 1998 у командному. Встановив 7 рекордів світу та Європи, 18 рекордів СРСР, 8 рекордів Росії в особистому та командному заліку.

Це відчуття добре знайоме російським стрільцям. З 1952 року не було Олімпіади (за винятком Токійській), щоб вони поверталися на Батьківщину без золотих нагород. Особливо «щедрим» на них виявилася Барселона: з п’яти перемог, які припали на частку стрільців збірної СНД, дві здобула ростовчанка Марина Логвиненко (Добранчева) і одну — москвич Юрій Федькін.

До речі, одна з нечисленних нагород російських олімпійців на Іграх в Стокгольмі (1912 р.) — на рахунку стрільців: команда пистолетчиков зайняла тоді друге місце в так званій «дуэльной стрільби». Нині збірної Росії належить прийняти естафету перемог. І вона, схоже з усього, готова зробити це. В усякому разі, наша розмова з президентом Стрілецького союзу Росії Євгеном ПОЛИКАНИНЫМ проходила в тоні «стриманого оптимізму». —

Втім, як інакше міг висловлюватися керівник, який розраховує привезти з Атланти шість медалей, з них — дві золотих?

— Так, такий наш «план-прогноз», і під ним ми «підписалися» в договорі між Союзом і Олімпійським комітетом Росії, який, зі свого боку, взяв на себе левову частку витрат на підготовку команди. А це, повірте, сума чимала. Це свого роду аванс, знак довір’я, яке треба виправдовувати. Адже з Олімпіадою в Атланті життя не закінчується, без фінансової підтримки ОКР нашого Союзу не існувати.

Наскільки болісними виявилися наслідки розпаду СРСР і відповідно колишньої структури стрілецького спорту?

— Ми зазнали дуже серйозні матеріальні втрати, — я маю на увазі бази підготовки. Вісім (!) першокласних стрільбищ залишилися за межами Росії, у тому числі кілька придатних для цілорічних тренувань. Була ліквідована система ДОСААФ, яка так чи інакше забезпечувала постійний приплив резервів (що прийшло їй на зміну РОСТО стрілецьким спортом практично, не займається).

Разом з тим змінився на краще психологічний клімат у збірній команді і на найближчих підступах до неї. У молоді, передусім «сиділа»за спинами лідерів-ветеранів з союзних республік (а у нас «довгожителі» — не рідкість), з’явилися нові стимули зростання. Протягом межолимпийского циклу йшов процес формування ядра нової російської збірної, конкурентний спір за лідерські позиції. Смію припустити, що в переддень Атланти ми цю «перебудову» завершили.

Стрілки ледь не першими відчули на собі «принади» боротьби проти «гігантизму» Олімпіад. Ліцензії на право участі в іграх були введені ще перед Сеулом. Скільки місць на стрільбищах Атланти «заробили» росіяни?

— Розіграш олімпійських ліцензій йшов протягом трьох років, на найбільших світових і регіональних турнірах. Максимальну квоту — без конкуренції, як господарі — мають американці — 31. У китайців — 26, у німців -24, у нас — 22. З них 19 у кульових вправах, 3 — в стендових. Без участі російських стрільців пройдуть змагання в двох вправах на траншейному стенді та в швидкісній стрільбі з пістолета. Так склалося, що лідерами в цих вправах були в основному стрілки Казахстану, України, Білорусії, Прибалтики. Наша молодь на їх рівень поки що не вийшла. Не слід забувати ще й про те, що крім кількості «абстрактних» ліцензій існує ще одне обмеження -виконання конкретними кандидатами в команду кваліфікаційних нормативів. Ми за цим показником ми займаємо друге місце у світі — 154, поступаючись лише американцям (206). Так що вибір є. Враховуючи ймовірні факти «сумісництва», ми припускаємо «закрити» свої вправи (виключаючи стендові) командою чисельністю в двадцять чоловік.

Імена, які стануть відомі…

— Після завершення серії відбіркових змагань у Москві, Краснодарі і Митищах. Гостра конкуренція очікується майже у всіх вправах, причому неодмінно — за участю молодих спортсменів. Серед них, наприклад, Артем Хаджібеков, забезпечив команді чи не всі винтовочные ліцензії, і помітно виріс його «колега» Олександр Злиденний, винтовочницы Марина Григор’єва та Ірина Герасименок, поповнили «компанію» Анни Малухиной і Валентини Черкасовою. Є досить надійний тандем стрільців за «рухомій мішені» — молодий чемпіон Європи Юрій Єрмоленко і другий призер Олімпіади в Барселоні Анатолій Асрабаев. За місця в жіночій пістолетною команді будуть сперечатися поряд з досвідченими Мариною Логвиненко та Світланою Смирнової молоді претендентки Ольга Клочнева і Ольга Бєляєва. Ветеранів теж не можна скидати з рахунку. Далеко не сказали свого останнього слова пистолетчики Сергій Пыжьянов і Борис Кокорев, є шанси повторити свій барселонський успіх і у Федькина.

Що буде головним критерием для відбору в команду?

— Головний тренер збірної Олег Лапкін зі своїми помічниками розробили досить струнку систему рейтингу, нарахування «виграшних балів». Вона практично виключає можливість суперечок і образ. «Персональні» рішення будемо приймати хіба що в окремих випадках, за другим-третім номерами.

Якщо вже мова зайшла про тренерів, хто допомагає Лапкину — фахівця, який не потребує рекомендаціях, у роботі з командою?

— Теж люди, у стрілецькому спорті досить відомі. Винтовочную групу ведуть срібний призер Олімпіади-56 Алан Ердман і великий знавець цього виду зброї Віктор Кудряшов. З пистолетчиками працює неодноразовий призер чемпіонатів світу Анатолій Егрищин, зі стрілками по рухомій мішені — чемпіон Олімпіади-80

Ігор Соколов. Активно залучаються до роботи особисті тренери, але не ті, що тільки числяться за анкетами, а фахівці, постійно дають поповнення в збірну. І, звичайно, неоціненну допомогу надає старший тренер молодіжної збірної Юрій Аршавський.

Наскільки велика питома вага централізованих зборів в планах підготовки команди?

— Від централізованої підготовки, хоч вона і коштує великих грошей, ми відмовитися не можемо: на місцях немає умов для тренувань на сучасному рівні. Росія, на жаль, — не Швейцарія, там в кожному кантоні є електронні тіри, де проводяться навіть навчальні армійські стрільби. Чималих витрат і зусиль коштувало нам обладнати пневматична стрільбище на базі в Новогорську, яка і стала основним навчальним центром збірної.

Насилу ми утримали» команду в 93-94-х роках, з грошима було зовсім погано. Потім з’явилася спонсорська підтримка, але вона носить випадковий, «разовий» характер. Більш або менш постійно допомагає Союзу СП «Спорт-Актив», крім того, існує система контрактних відносин з зарубіжними фірмами, в основному збройовими. Вони спонсорують конкретних спортсменів, виділяють для них зброю та екіпіровку, оплачують поїздки на етапи Кубка світу, чемпіонати світу та Європи. Ну, а стрілки, «розплачуються» результатами. Основні ж кошти, повторюю, надходять від Національного Олімпійського Комітету і Держкомітету з питань фізкультури та туризму, «під майбутні медалі».

Які його потрібно завоювати. Наскільки можна зрозуміти, в Атланті «легкого життя» чекати не доводиться…

— Головні суперники — збірні Китаю та Німеччини. Перші сильні на стенді та в пістолетних вправах, другі — в пневматиці. У американців, хоч вони і отримали «карт-бланш» на виступ по повній програмі, в стрілецькому спорті намітився певний спад. Навіть у гвинтівкових вправах, де колись виступали такі зірки, як Гері Андерсон, Ленні Бэшем, Лоні Уитгер. Але в «рідних стінах» вони також будуть серйозними конкурентами. Ну, а потім можна забувати, що це — Олімпіада, де кожен виступає «сам за себе». Сильні стрілки в окремих вправах є в багатьох країнах, і всякому полювання запустити руку в «призовий фонд».

Якщо в Атланті все піде «як треба» і ваш план-прогноз збудеться, який ви бачите політику Стрілецького союзу Росії в наступні роки?

— Насамперед потрібно слідувати в руслі загальносвітової тенденції, яка полягає у максимальному розвитку видовищності нашого виду спорту. За останні роки Міжнародний союз стрілецького спорту (УІТ) зробив у цьому напрямку, без перебільшення, гігантські кроки. Завдяки нововведенням у правила і впровадження електроніки трибуни тирів під час фіналів просто ломляться від глядачів, так і телебачення не ображає стрільців своєю увагою. Оснастити стрільбища сучасним електронним обладнанням — одна з першочергових завдань нашого Союзу. Про це велися і ведуться переговори з Олімпійським комітетом Росії, і схоже, до наших проблем там ставляться з розумінням.

Але і самі стрільбища для нас — проблема. На сьогоднішній день ми володіємо двома відносно обладнаними центрами — в підмосковних Митищах і… за тисячі верст, у Хабаровську, де команда готувалася до Сеульської Олімпіади. Між ними — напівзанедбані стрільбища в Самарі, Єкатеринбурзі, і жодного — в районах з відносно м’яким кліматом. Є плани відновлення стрілецького центру в Краснодарі, який дозволить нам хоч якось подовжити сезон змагань на відкритому повітрі. Адже однією пневматикою живий не будеш, та й про інтереси стендовиків забувати не можна.

Чекають своєї черги захиревшие останнім часом спортивні школи. По них «смутний час» початку 90-х років вдарило особливо дошкульно, до того ж, як я вже говорив, ми позбулися підтримки оборонного товариства, який вирішує свої проблеми і навряд чи в осяжному майбутньому повернеться обличчям до стрілецької спорту. Те ж саме, на жаль, можна сказати і про вітчизняної промисловості, яка раніше постачала нас якісним зброєю і зуміла навіть вийти на світовий ринок з конкурентоспроможним патроном «Олімп», а нині сидить без замовлень і без грошей.

До речі, про гроші. З’явилися в календарі у стрільців комерційні змагання?

— Потроху з’являються. Проходять турніри в Фінляндії, Швейцарії, Франції. Словом, там, де електронні тіри перестали бути дивиною і збирають глядачів. Але розраховувати на ці змагання як на надійний джерело доходів поки не доводиться.