В’ячеслав Буланов

Фотографія В'ячеслав Буланов (photo Vyacheslav Bulanov)

Vyacheslav Bulanov

  • Громадянство: Росія

    Біографія

    В’ячеслав Буланов, найкращий хокейний арбітр країни, розповів кореспонденту «Спорт сегодня» про подвійне суддівстві, порівняно з Європою, професії, якої немає, і бажання відповісти на хамство матом.

    — Читали гостьові, та й взагалі хокейний інтернет після заключного п’ятого матчу чемпіонату країни?

    — Так, заходив. Всі мої дії розібрані, проведено детальний аналіз. В принципі, все нормально писали.

    — Казанці ось вас лаяли.

    — Само собою. Адже вони всі три матчі з моєю участю програли. Чесно кажучи, я був не дуже радий, коли мене призначили на п’ятий матч. Думав, що хлопці з казанського клубу не дуже зрозуміють. Але побоювання були марні. В ході гри мені ніяких претензій не висловлювали.

    — А після?

    — Теж немає. Я зустрівся з Олексієм Терещенко. Він визнав, що програли самі. До судді жодних питань.

    — А чому вам довелося так багато матчів у плей-офф відсудити? Особливо у фіналі.

    — Так вийшло. Чиї кандидатури відводили команди, хто не дотягнув до плей-офф. А в мене сезон був рівний. Я відпрацював у плей-офф 11 матчів. Це рекорд. Колишній належав Віктору Якушеву, який зараз працює інспектором. У нього було 10 ігор.

    — Вам не здається, що система, при якій клуби відводять суддів, неправильна?

    — Можливо, в регулярному чемпіонаті це і виглядає трохи дивно. Але плей-офф особливий турнір. І те, що там враховують думку учасників при призначенні арбітрів, я вважаю правильним. До речі, був впевнений відсотків на 90, що перед п’ятою грою казанці мене відведуть.

    — Багато помилок припускалися?

    — Ні, але, говорив адже, два рази вони при мені програли.

    — Не аргумент.

    — Ось і вони так вважають.

    — Росія, взагалі, схоже, чемпіон світу з питань суддівства. Щось не чув, щоб в НХЛ суддів на гру визначали клуби. А в Європі як з цим?

    — У Європі все як у нас. Абсолютно. І в Швеції, і в Чехії ті ж самі проблеми. Я навіть був трохи шокований тим, що і в цих країнах суддям приділяють підвищену увагу. У Швеції – вже на що, здавалося б, цивілізована країна – величезне невдоволення арбітрами. Преса обурюється, тренери лаються – все як у Росії. Не знаю точно, як в НХЛ з цим йде, але по спілкуванню з колегами на Олімпіаді чув, що і там після матчів трапляються конфлікти з тренерами. Мало не до бійок доходило.

    Треба зробити так, щоб судді отримували більше

    — Як у вас ще моральних сил вистачає працювати, не розумію?

    — Доводиться довго відновлюватися, ви праві.

    — Ви ж постійно в образі ворога. Для команди, яка програла. Для вболівальників. Так для будь-якого хокеїста, якого видаляєте. Як справляєтеся?

    — Так адже я давно працюю – звик вже. Лайнсменом був 10 років, ще сім – головним арбітром. Пройшов вогонь, воду і мідні труби. Мене вже важко чимось збентежити.

    — Імунітет?

    — Так.

    — Не чуєте, що скандують трибуни?

    — Чую. Звичайно, неприємно, коли вболівальники скандують образи. Але… культура така, що зробиш? Хоча прикро, звичайно, коли кажуть, що суддя «убив», «купив», «сплавив». Ніби як судді працюють за хабарі. Але давайте відкинемо цей аргумент.Будемо вважати, що нічого подібного немає в природі. Що тоді виходить на перший план? Знання правил, розташування на майданчику, побачив або не побачив порушення. Треба аналізувати фізичну готовність судді, його вміння розбиратися в тонкощах гри. У нас же думають тільки про те, що арбітри куплені. Ось в чому проблема.

    — Ви, значить, не проти критики. Вам лише не по душі аргументи. Але хіба судді не беруть хабарі?

    — Звичайно, ні.

    — Але ж проблема з оплатою роботи арбітрів існує?

    — Її легко вирішити. Треба просто зробити так, щоб судді отримували більше. Не так, як гравці, але істотно більше. Ні, я не вимагаю підвищення. Просто хочу сказати, що є люди, відповідальні за зберігання сміття на смітнику, а є ті, хто охороняє золоті злитки. І ось у цих працівників трохи різна відповідальність, погодьтеся. Так і у нас. Якщо ми обслуговуємо команди з багатомільйонними бюджетами, а самі отримуємо відносні копійки, це неправильно. Ми несемо відповідальність на серйозну суму. Давайте, ми будемо отримувати адекватні гроші за роботу, а з нас будуть питати.

    — Хто платити буде? Клуби? Так у них відразу почнуться підвищені вимоги. Ми вам платимо, та при цьому ще й програємо.

    — Зараз у суддів немає спонсора. І всі, напевно, буде як раніше. Клуби платять внески за участь, з яких нам виплачують преміальні.

    — А чи були у вашій кар’єрі випадки, коли хтось з представників клубу умовляв працювати «правильно»?

    — Я намагаюся на ці розмови не звертати уваги.

    — Значить, є розмови?

    — Ви мене провокуєте. Взагалі не хочу зачіпати цю тему. Зараз більш-менш все налагоджується в суддівському корпусі. У нас вже з’явився міцний кістяк. І розпалювати пристрасті мені б не хотілося.

    — Кажуть, що в суддівському світі зараз існує каста, куди сторонніх не пускають. Саме цим пояснюється, що більшість арбітрів являє Москви.

    — Сьогодні дійсно склалася ситуація, що з 20 арбітрів суперліги – 12 являють Москви. Але ж вони об’єктивно сильніше тих, хто ще не працює в суперлізі. Немає нічого страшного в тому, що вони представляють столицю. Тут же хокею просто об’єктивно більше.

    — Тобто немає ніякого закритого клубу?

    — Точно вам кажу. Суддівський комітет двома руками за залучення іногородніх арбітрів. Але їх дуже мало.

    — Як же ви з наступного сезону будете працювати по двоє, якщо людей немає?

    — Не думаю, що ці зміни будуть вже з наступного сезону. Поки це тільки проект.

    — А ви за двох суддів або за одного?

    — Я за двох. Знаю, що у нас все вийде, що стане краще. І арбітрам легше працювати.

    В еліті – за рахунок особистих якостей

    — Один інспектор розповідав, що зараз рівень російського чемпіонату значно впав. І суддям доводиться більше бігати по майданчику. Не тому, що хокей став швидким, а тому, що команди занадто часто втрачають шайбу, ось і носяться туди-сюди.

    — Я б так не сказав. У суддів в цьому сезоні роботи більше тільки тому, що правила змінилися. Штрафів виписуємо набагато більше. Не сказав би, що з-за цього ми стали більше втомлюватися фізично. Але от психологічно – так. Треба ж все бачити, за всім встигати. А якість хокею, по-моєму, нормальне. Та й швидкості пристойні. Може бути, у фінів тільки швидше. Але хокей в Росії знаходиться на хорошому рівні порівняно з Європою.

    — Правда, чи що?

    — Анітрохи не лукавлю. Ми попереду багатьох. Може бути, на рівні Швеції і Фінляндії. Але ось чехів, словаків, німців і швейцарців точно перевершуємо.

    — А як суддівство в цих країнах. Хто краще середній російський арбітр або середній арбітр з Фінляндії?

    — Зараз суддівство в Європі стає індустрією. Колеги мають можливість користуватися всіма сучасними технологіями. Наприклад, інспектори відразу ж після матчу розбирають гру за допомогою комп’ютера і відео. Обговорюють всі спірні моменти. Аналізується фізична підготовка суддів, їх харчування. Загалом, все дуже серйозно. Ми, звичайно, в цьому відстаємо. Намагаємося триматися в еліті тільки за рахунок особистих якостей.

    — Але рівень-один? Ви спокійно можете відпрацювати у Швеції? А швед в Росії?

    — Так, середній рівень приблизно однаковий. Але за рахунок технічних новинок їм легше.

    — Вже, напевно, скрізь працює система «відеогол»?

    — Не скрізь. У Швейцарії, наприклад, ще немає. В Німеччині, по-моєму, теж.

    — Ви за цю систему?

    — Звичайно! Але, на жаль, у нас в наступному сезоні вона навряд чи з’явиться.

    — Я ще помітив, що у арбітрів в Європі поступово змінюється колір форми, дизайн. Ви ж раніше чорно-білі смугасті.

    — І в НХЛ нічого не змінюють. Це класика. Я спокійно до цього ставлюся. Мені от не подобається, що у арбітрів в Німеччині червоні шоломи.

    Не всім же бути професіоналами

    — Чому не подобається?

    — Не знаю. Червоні – в Німеччині, жовті – у Швейцарії. Не подобається, і все.

    — А крім кольорових шоломів, спостерігали в Європі що-небудь таке в методиці, наприклад, що не завадило б і нам перейняти?

    — У Німеччині є цікава система підготовки арбітрів. Взяли шість молодих і перспективних, до них прикріпили шість досвідчених людей. І ось вони разом їздять скрізь, раз в місяць розбирають ситуації, аналізують роботу. Передбачається, що ці шість молодих через рік вже зможуть працювати на топових матчах. Мені дуже подобається ця ідея. Чому б не ввести її у нас?

    — А чи повинні судді бути професіоналами?

    — Повинні. Але у нас це неможливо – немає такої професії.

    — Припустимо, з’явилася така професія. Чому ж професійні арбітри будуть займатися між матчами? Обмаль робочих днів виходить – не все ж так затребувані, як ви.

    — Готуватися. Люди будуть замислюватися над своєю кар’єрою. Якщо що не так, адже вони втратять роботу – престижну і високооплачувану.

    — Відомо, що у вас є свій бізнес. Ви готовийи кинути його і піти в професіонали?

    — Не готовий. Я й не піду. Буду арбітром-любителем. Не всім же бути професіоналами.

    — Поговоримо про сумне. Не затрясло арбітрів після випадку з Юрієм Циплаковим?

    — Давайте дочекаємося, щоб Юрій повернувся в стрій. Сумний випадок, звичайно. Але те, як допомагали йому у важкий момент, трохи обнадіює.

    — Історія з Циплаковим випадкова?

    — Так, абсолютно. Таких зіткнень за гру відбувається п’ять-десять.

    — Може екіпіровку вам покращити?

    — А допоможе? Ось у хокеїстів є екіпірування, і що? У фіналі ми ж бачили випадок з Новаком, якому розсікли обличчя коником. А він грав з визором, який повинен був захищати, по ідеї.

    — Вам не страшно було потім виходити на лід?

    — Ні. Кажу ж, такі зіткнення – буденна річ. Взагалі, будь-яке зіткнення гравця і судді, а також шайби і судді йде від неправильного вибору позиції з боку арбітра. В ідеалі ніяких зіткнень і бути не повинно. Але трапляється всяке, ніхто від цього не застрахований.

    — Як ви пригнічуєте в собі почуття переваги над гравцями? Адже іноді хочеться показати, хто на майданчику головний?

    — Є таке поняття в суддівстві – управління грою. Дуже важливо знати момент, коли треба показати, що ти головний. І ще краще відчувати, коли краще піти у тінь. В цьому і полягає рівень арбітрів.

    — А бажання помститися на хамство з боку гравців буває?

    — Де-то в глибині душі, мабуть. Але треба вміти засунути його ще куди подалі.

    — Видно, що в спілкуванні з суддями гравці себе не стримують. Як ви ставитеся до цього?

    — Чоловіча гра, що поробиш. Боягузи не грають в хокей. До речі, якщо відчуваєш, що гравець розмовляє занадто підвищених тонах, краще прийняти його тон. Говорити в його висловах. Втім, ще краще заспокоїти і м’яко все пояснити.

    — Кожен, кого видаляють, говорить про арбітра все, що думає. Де та грань, за яку ви даєте додаткові 10 хвилин?

    — Це тонкощі суддівського мистецтва. Ми видаляємо гравця, намагаємося з ним не перетинатися, поки він їде до лавки. Де-то робимо більший віраж, йдемо в іншу сторону. Не можна провокувати хокеїста. Але якщо ми стикаємося, то це завжди відбувається за ініціативою гравця. Значить, він їде за тобою, намагається висловити невдоволення. Тоді-то і виписуємо додатковий штраф.

    — А ви б його у відповідь, матом?

    — Буває і таке. Кажу ж, чоловіча гра.

    — Не дратує, коли на післяматчевих прес-конференціях замість аналізу гри тренери розбирають ваші дії? Адже дуже часто все звалюють на суддів.

    — Деякий час тому в регламенті був пункт, який забороняв тренерам говорити про суддів. Зараз начебто заборону знято. Мені подобається, як з цим надійшли в Чехії. Там про суддівство не можна говорити перші 24 години. Потім – будь ласка. По-моєму, відмінний правило. Через добу вже і заспокояться, і відео подивляться. Тоді б і скандалів було поменше.