Віталій Старухін

Фотографія Віталій Старухін (photo Vitaliy Staruhin)

Vitaliy Staruhin

  • День народження: 06.06.1949 року
  • Вік: 51 рік
  • Місце народження: Мінськ, Білорусь
  • Дата смерті: 09.08.2000 року
  • Громадянство: Росія
  • Зріст: 183 см
  • Вага: 78 кг

Біографія

Радянський футболіст, майстер спорту СРСР, нападаючий. Майстер гри головою. За збірну СРСР зіграв 3 гри, в 1974-1980 роках, забив 1 гол у ворота збірної НДР.

Кар’єру один з кращих форвардів донецького «Шахтаря» почав досить пізно. Почав займатися футболом в дитячій футбольній школі в Мінську, коли йому було 11 років. Його первісне амплуа — воротар, потім — півзахисник.

Виступав за мінський «Супутник» (команда радіозаводу), у складі якого двічі став чемпіоном республіки. Коли призвали в армію, то став грати за мінський «Гвардієць». Незабаром його перевели в СКА (Одеса), де він і провів всю свою армійську службу.

Після армії почав виступати за полтавський «Будівельник». Все це час Старухін грав у півзахисті. Однак незабаром у команди не виявилося повноцінного набору форвардів, у зв’язку з чим головний тренер Юрій Войнов вирішив спробувати Віталія в нападі. З цього часу основне амплуа футболіста — нападник.

Крім того, при Войнове Старухін потрапив у збірну України і в поле зору багатьох фахівців. До того ж за клуб другої ліги забивав у сезон 25 м’ячів.

Щоб роздобути Старухіна, керівники «Шахтаря» (Донецьк) вирішили «викрасти» футболіста з Полтави. Пропажу форварда швидко виявили, вибухнув скандал, за результатами якого Федерація футболу СРСР суворо заборонила Бабину виступати за «Шахтар», який у той рік успішно боровся завозвращение у вищу лігу.

Старухін став виступати за дубль під прізвищем Чорних і в перших кількох матчах забив близько 10 м’ячів. Проте керівники «Шахтаря» не врахували, що протоколи матчів дублерів теж надходять в Москву, в футбольну федерацію. Там швидко звернули увагу на «забивного», але нікому не відомого форварда. Незабаром прийшов виклик: футболіст Чорних повинен прибути на збір молодіжної команди СРСР. Відповіли телеграмою, нібито завіреної лікарем: футболіст Чорних раптово захворів на менінгіт і розраховувати на нього не варто. Після цього донецькі тренери стали вписувати Старухіна в протоколи матчів дублерів під різними прізвищами.

Дебютував за «Шахтар» восени 1972 року в домашньому товариському матчі команди проти збірної Куби (1:0).

Будучи «чистим» центрфорвардом, Старухін органічно був вбудований в гру «Шахтаря». Пік ігрової кар’єри Старухіна припав на сезон-79, коли він з 26 голами став найвлучнішим снайпером чемпіонату СРСР і одночасно був визнаний футболістом року. Вперше цього звання удостоївся футболіст, який не виступав до цього в збірній країни.

Серйозні травми обходили Старухіна стороною. Проте в «Шахтарі» було взято курс на омолодження», і вже влітку 1981 р. (після матчу з московським «Спартаком») від його послуг відмовилися, хоча сам він хотів і міг ще грати.

На думку Старухіна, від його послуг відмовився сам тренер Носов, якому необхідно було затверджуватися в ролі головного тренера «Шахтаря» і робив ставку на молодих футболістів. Однак, існує версія, що швидкоплинний відхід з команди пов’язаний з таким фактом: у матчі зі «Спартаком» Старухін підвернув ногу і перед початком другого тайму був замінений. Матч транслювався по центральному телебаченню. В один з моментів другого тайму, за рахунку на користь «Спартака», камера вихопила крупним планом Старухіна, який сидів на лавці запасних і весело обсуждавшего щось з Миколою Латишем. Це здалося підозрілим і ганебним для представників влади в Донецьку. Був дзвінок Носову в Москву з наполегливою вимогою відрахувати Старухіна з команди.

У складі «Шахтаря» Старухін двічі ставав віце-чемпіоном СРСР, один раз — бронзовим призером всесоюзного першості, вигравав Кубок країни. З його ім’ям пов’язаний і вихід донецької команди в єврокубки.

Понад 15 років працював дитячим тренером у школі «Шахтаря», потім інспектував ігри чемпіонату області і грав у ветеранських матчах.

Досягнення

Срібний призер чемпіонату СРСР: 1975, 1979

Бронзовий призер чемпіонату СРСР: 1978

Володар Кубка СРСР: 1980

Кращий футболіст СРСР: 1979

У списках 33 кращих футболістів сезону в СРСР: № 1 — 1973, 1974 ; № 2 — 1979; № 3 — 1975

Кращий футболіст України: 1979

Кращий бомбардир чемпіонату СРСР: 1979

Бронзовий призер Спартакіади народів СРСР: 1979

Член клубу Григорія Федотова: 123 голи

Володар призу журналу «Зміна» — краще дебютанта сезону 1973 року

Кращий футболіст СРСР 1979 року (приз тижневика «Футбол-Хокей», по опиту журналістів)

Родина

Батько — учасник Великої Вітчизняної війни, командир партизанського загону «Зірка», який діяв в околицях Мінська.

Дружина Лариса, син Віталій грав у футбол в командах нижчих ліг України.

Одним із найвідоміших випускників Старухіна є Валерій Кривенцов, екс-гравець «Шахтаря».

9 серпня 2000 року йому стало погано на дачі, де влітку він жив практично постійно, і рідні насилу вмовили Віталія лягти в лікарню. Лікарі виявилися безсилі: пневмонія і набряк легень. Похований на кладовищі «Донецьке море».

В 2010 році товариство терриконоведов присвоїло ім’я Віталія Старухіна одному з териконів Донецька біля стадіону «Шахтар».