Віталій Шевченко

Фотографія Віталій Шевченко (photo Vitaliy Shevchenko)

Vitaliy Shevchenko

  • День народження: 02.10.1951 року
  • Вік: 65 років
  • Місце народження: Баку, Азербайджан
  • Громадянство: Росія

Біографія

За останні сім років Віталій Шевченко змінив шість клубів. І, нарешті, прийнявши пропозицію «Торпедо», повернувся в Москву, де почалася його тренерська кар’єра.

Локомотив

В цьому московському клубі 16 років тому Шевченко закінчив грати. У 1983-му вступив у Вищу школу тренерів, а «Локомотив» продовжував платити йому зарплату 300 рублів на місяць. Через два роки Шевченко повернувся в команду в якості її начальника.

— Правда, начальником був тільки на папері, — уточнює Шевченка. — В союзні часи цей пост міг займати лише член КПРС. Мене призначили «для галочки». Насправді я допомагав Юрію Сьоміну, а в його відсутність виконував обов’язки головного тренера. Одного разу під моїм керівництвом «Локомотив» навіть виграв один з турнірів на Сицилії.

Шевченко провів в «Локомотиві» сім років. На перших порах його цілком влаштовувала роль другого тренера, але з часом колишньому форварду «Нефтчі», київського «Динамо», одеського «Чорноморця» і збірної СРСР (13 матчів — 4 м’ячі) захотілося попрацювати самостійно. І в 1992 році така можливість випала.

Болівар

В кінці 80-х «Локомотив» їздив в Болівії на кілька товариських матчів, а незабаром по обміну в Москву прибула молодіжна збірна цієї країни. Латиноамериканці приїхали набиратися досвіду і зацікавилися тренуваннями «Локомотива». Так що Шевченко опинився у Болівії не випадково.

— Президент «Болівара» принципово не користувався послугами болівійських фахівців, — розповідає Шевченко. — Коли він звернувся в «Локомотив» з проханням порекомендувати когось на посаду головного тренера, йому назвали моє прізвище.

Шевченка з ходу привів клуб з Ла-Паса до золотих медалей, а в Кубку Лібертадорес «Болівар» дійшов до чвертьфіналу.

Специфічного клімату високогір’я (Ла-Пас розташований на висоті трьох з половиною тисяч метрів над рівнем моря) російський тренер звик, за його словами, вже через тиждень. І більше його в Болівії від роботи ніщо не відволікало. Не сподобалася, наприклад, квартира, яку йому надали, — і клуб тут же підшукав собі нову, шестикімнатну, в багатоповерховому будинку з підземним гаражем.

З перших днів Шевченко був приставлений перекладач. З керівництвом клубу говорив по-англійськи. Втім, швидко вивчив і іспанська — і необхідність перекладача відпала.

Після перемоги в чемпіонаті гравців і тренерів «Болівара» облив золотий дощ, хоча і без того Шевченка гріх було скаржитися на життя. Його щомісячна зарплата з урахуванням різних бонусів становила близько чотирьох тисяч доларів.

У наступному сезоні всупереч песимістичним прогнозам «Болівар» взяв срібло. Втім, командазаканчивала чемпіонат вже без російського тренера, у якого загострилися відносини з наставником збірної Болівії Хав’єром Аскаргортой.

— Після того як збірна потрапила у фінальну частину чемпіонату світу в США, Аскаргорта повів себе зухвало, забувши, що ще за кілька місяців до цього був на волосок від звільнення, — згадує Шевченко. — Іспанець міг у будь-який момент забрати до себе стільки гравців, скільки йому заманеться. Доходило до абсурду: на товариський матч Аскаргорта викликав дев’ять кращих футболістів «Болівара», які потрапляли до мене лише напередодні чергового туру. В таких умовах я не міг і не хотів працювати.

І Шевченко почав пакувати валізи — ще до закінчення дворічного контракту. «Марно керівництво «Болівара» намагалося умовити нашого тренера передумати. Крім того, Шевченко мав види аргентинський «Бока Хуніорс», але сторони не зуміли домовитися.

Відпочивши два місяці в Америці, він повернувся додому. З дружиною, але без дочки. Тетяна вийшла заміж і залишилася в Болівії, де займається розробкою програм в галузі туризму. Вибір професії не випадковий. Батько її чоловіка — власник великої туристичної компанії в Ла-Пасі. Тепер Шевченка бачиться з дочкою раз в рік: відпустка Тетяна обов’язково проводить з батьками.

Хапоель

У травні 1994 року Шевченко виїхав до Ізраїлю на запрошення «Хапоеля» (Безр-Шева). Ізраїльські клуби рідко запрошують іноземних тренерів, але у випадку з Шевченком вирішальну роль зіграла його успішна робота в Болівії.

У той час Ізраїль ще не охопив футбольний бум. Ізраїльські зірки — Хаїм Ревиво, Зяяв Беркович, Роннен Харазі — потихеньку грали вдома: їх закордонні контракти були попереду. Ронні Розенталь, який захищав кольори «Ліверпуля», залишався винятком. Але рівень чемпіонату з кожним роком зростав, чому в чималому ступені сприяли футболісти з країн колишнього СНД, валом повалившие в Ізраїль на початку 90-х.

«Хапоель» з Безр-Шеви не входив у число клубів-багатіїв, але Шевченко це не збентежило. За один рік він підняв команду на третє місце, що є кращим результатом клубу за всю історію. Маючи за плечима досвід роботи з «Боліваром». Шевченко відчував себе на землі обітованій впевнено. На цей раз йому не довелося витрачати час на вивчення мови: англійської цілком вистачало. Втім, скоро він вже пояснювався на івриті.

— «Хапоель» не міг платити мені таких грошей, як «Болівар». але обіцянки виконував чітко і в строк, — каже Шевченко. — Тому я спокійно працював, не думаючи про сторонні речі. Ми почали не дуже переконливо, але у другому колі різко додали. У підсумку за три тури до фінішу «Хапоель» достроково забезпечив собі бронзові медалі.

Все йшло чудово, поки в «Хапоэле» несподівано не змінилася влада. Новий президент клубу відразу заявив, що хоче запросити місцевого тренера. Як тільки ця інформація просочилася в газети, з Шевченком зв’язалися представники клубу «Іроні». Російський тренер навіть встиг попрацювати 3-4 місяці, перш ніж повернувся на старе місце (під тиском мера Беер-Шеви президент «Хапоеля» згадав, кому він зобов’язаний бронзою минулого чемпіонату). Втім, від’їзд Шевченка був вирішений наперед. Навесні 1996 року він покинув Ізраїль, везучи з собою кубок за третє місце. До речі, на згадку про чемпіонство «Болівара» у Шевченка залишилася тільки грамота.

Уралмаш

Уральський клуб зловив Шевченка, ледве він переступив поріг своєї квартири. Несподівана пропозиція зацікавила нашого героя.

З приходом нового тренера «Уралмаш» змінився. У другому колі аутсайдер чемпіонату набрав 26 очок (п’ятий результат!). Але, щоб зберегти місце у вищій лізі, не вистачило самої малості.

— Досі впевнений, що «Уралмаш» вилетів з вищої ліги незаслужено, — вважає Шевченко, який, до речі, працював в Єкатеринбурзі без контракту, а жив у готелі. — У нас була непогана команда. Її кістяк складали гравці, які зараз на слуху: Армишев, Литвинов, Бахтін, Ханкеев, Осинов.

Газовик-Газпром

За словами Шевченка, він залишився б в Єкатеринбурзі, якщо б бачив перспективу. Але її не було (дуже скоро «Уралмаш» дійсно виявився у другій лізі). Тоді Шевченко перебрався в сусідній Росії. Президент «Газ-Газу» Володимир Тумаєв мріяв про вищому дивізіоні. Саме таке завдання було поставлено перед новим тренером, але вирішити її не вдалося. Іжевський клуб фінішував дванадцятим.

— «Газ-Газ» був першим клубом, після якого у мене залишилося відчуття незадоволеності, — зізнається Шевченка. — У чому це пов’язано з тим, що в середині сезону виникли проблеми зі здоров’ям. Два місяці я знаходився поза команди, і це не могло не позначитися на її грі. Мені доводилося чути невтішні відгуки про Тумаеве, але я не згоден з критиками. Так, у нього складний характер, але він — фанат своєї справи, яких в Росії мало. Біда в тому, що його бажання не завжди збігалися з реальними можливостями. Тумаєвої хотів все відразу, а так не буває.

Уралан

В Елісту Шевченкоотправился один. Дружина Бася, яка супроводжувала чоловіка у всіх поїздках, залишилася вдома з поважної причини: дочка готувалася стати матір’ю.

Друге пришестя Шевченка у вищий дивізіон виявилося вдаліше першого. Очолюваний ним «Уралан» для дебютанта виступив блискуче. Зазнавши на старті дві поразки, калмицька клуб швидко виправив ситуацію і до останнього туру боровся за місце в єврокубках, але в результаті залишився сьомим. Багато шуму наробила домашня перемога элистинцев над «Спартаком», після якої головні герої матчу — воротар Андрій Саморуков і півзахисник Олександр Ігнатьєв — отримали по ордену «Герой Калмикії» з рук президента республіки Кірсана Ілюмжинова. Втім, сам Шевченко не вважає цю перемогу чимось незвичайним: «Я радів не менше, коли «Болівар» в 1/8 фіналу Кубка Лібертадорес обіграв «Америку», за яку виступали вісім футболістів збірної Колумбії».

Торпедо

Шевченко міг опинитися в Москві ще в серпні минулого року, коли РФС терміново шукав головного тренера для олімпійської збірної. У списку кандидатів фігурували Віталій Шевченко, Олександр Авер’янов та Леонід Пахомов. Але, дізнавшись розмір майбутньої зарплати і умови, в яких доведеться працювати, головний тренер «Уралана» відмовився.

Майже в кожному інтерв’ю після сезону-98 Шевченко говорив про те, що матеріально-технічна база «Уралана» залишає бажати кращого, а тому і серйозні завдання ставити рано. Однак його голос потонув в ейфорії, що охопила всю Калмикію. І коли «зверху» прийшло побажання в майбутньому році вийти в Лігу чемпіонів, Шевченко написав заяву про звільнення.

Кажуть, у «Торпедо» його порекомендував президент «Локомотива» Валерій Філатов, з яким вони колись разом працювали. Так чи інакше, але на місце головного тренера «Торпедо» Шевченко був кандидатом номер один і протягом місяця тричі зустрічався з генеральним директором АТ «Лужники» Володимиром Альошиним, який паралельно вів переговори з іншими претендентами — Георгієм Ярцевым, Анатолієм Бишовцем, Євгеном Кучеревським, Павлом Яковенко. У якийсь момент заговорили про те, що Шевченко нібито образився, довідавшись про переговори, що ведуться за його спиною переговорах. і передумав йти у «Торпедо».

— Нічого подібного, — говорить Шевченко. — Будь-який клуб, в якому змінюється тренер, влаштовує своєрідний конкурс. Як і інші кандидати, я йшов у «Торпедо» на певних умовах, які керівництво клубу могли і не влаштувати. Раз Альошин їх прийняв, значить, будемо працювати.