Уолтер Тьюксбері

Фотографія Уолтер Тьюксбері (photo Walter Tewksbury)

Walter Tewksbury

  • День народження: 21.03.1876 року
  • Вік: 92 року
  • Місце народження: Ешлі, Пенсільванія, США
  • Дата смерті: 25.04.1968 року
  • Громадянство: США
  • Оригінальне ім’я: Джон Уолтер Бердслі Тьюксбері
  • Original name: John Walter Beardsley Tewksbury

Біографія

Більшу частину свого життя Уолтер Тьюксбері успішно працював стоматологом в містечку Танканнок. За ті десятиліття, що він займався лікуванням зубів, він навіть близько не підійшов до тієї слави, яку здобув ще в 1900-му – виступивши на Олімпіаді в Парижі і показавши абсолютно неймовірний результат. Повернувшись з Ігор з 5 медалями, Тьюксбері поставив рекорд, який залишається непобитим і донині.

Народився в Тьюксбері Ешлі, Пенсільванія (Ashley, Pennsylvania). Дитячі роки Уолтера пройшли у вугледобувних землях округу Вайомінг. Жив Тьюксбері в невеликому містечку, але активному; тут цвіла лесодобывающая промисловість, поставляла матеріали навколишніх фабрикам. Сім’я Уолтера належала до середнього класу і цілком змогла дозволити собі університетська освіта для сина. Професію Уолтер собі вибрав досить перспективну, однак справжню славу йому принесла зовсім не спеціальність по диплому.

Вищу освіту він здобував у стінах університету Пенсільванії, який закінчив у 1899-му з дипломом стоматолога.

Легка атлетика у формальному вигляді в Штатах в ті часи лише розвивалася. Звичайно, самі по собі легкоатлетичні спортивні дисципліни американцям були знайомі – навіть у самих маленьких містах на свята часто влаштовували аматорські змагання, выявлявшие найшвидших і прыгучих. Розвиток транспортної мережі полегшило пересування по країні; між американськими коледжами почалася активна конкуренція – в тому числі, і з питань спортивним. Спортивні програми в університетах розвивалися з неймовірною швидкістю; не оминуло це віяння і університет Пенсільванії, де працював видатний тренер-інноватор Майк Мерфі (Mike Murphy).

Таланти Тьюксбері Мерфі відзначив досить швидко, поспостерігавши за тим, як Уолтер підкорює бігову доріжку. Сам Тьюксбері, за власним визнанням, про бігу в той період не

знав майже нічого. Мерфі зумів оцінити потенціал Тьюксбері і зрозуміти, що спринтера з Уолтера можна зробити просто блискучого. Майбутнє показало, що передчуття Майка не обдурили. Тьюксбері став одним з ключових спортсменів університету, чия спортивна програма славилася на всю країну, перевершуючи аналогічні проекти в Гарварді, Єлі, Прінстон і навіть Вестпойнте.

Виступаючи за університетську команду, він успішно вигравав забіги рівня IC4A на дистанціях 100 і 200 метрів в 1898-му і 1899-му. Після закінчення університету Тьюксбері відправився в Париж (Paris), де взяв участь в Олімпійських іграх. Змагався Уолтер 5 дисциплінах відразу; конкуренти у нього були надзвичайно сильні – причому, за дивним збігом в числі їх значився ще один студент альма-матер Тьюксбері, Елвін Крэнцлайн (Alvin Kraenzlein). Крэнцлайн і Тьюксбері не просто вчилися в одному університеті – вони разом вивчали стоматологію і навіть ділили кімнату. Незважаючи ні на що, результати Тьюксбері показав вражаючі. У півфіналі забігу на 100 метрів він повторив світовий рекорд; на жаль, у фіналі він посів лише 2-е місце, поступившись Френку Джарвіс (Frank Jarvis). Днем пізніше Уолтер взяв друге місце в бігу на 60 метрів; цього разу його перевершив Крэнцлайн. Наступним було змагання з бігу на 400 метрів з бар’єрами – і тут Тьюксбері обійшов місцевого фаворита. Перемога, яку Тьюксбері здобув на дистанції 400 метрів з бар’єрами, здивувала багатьох, знали Уолтера. В спортивних талантів його ніхто не сумнівався, однак Тьюксбері був відомий передусім як спринтер – нехай і досить умілий. Планка 400 метрів неабияк перевершувала ті дистанції, з якими Уолтер мав справу раніше; є підстави вважати, що раніше він взагалі ніколи на такі відстані не бігав – в Штатах до цього моменту біг на 400 метрів особливо певною дисципліною не був. Француз Анрі Тозен (Henry Tauzin) фаворитом був однозначним, поразок до цього не знав, та й виступати в домашніх умовах йому було явно легше. Уолтера, однак, все це анітрохи не збентежило. Вийшовши на доріжку, він побачив щось, напомнившее йому про його перших тренуваннях. Можливо, нормальні бар’єри і ускладнили б Тьюксбері забіг, проте стрибати через імпровізовані споруди виявилося порівняно легко – в кінці кінців, точно також Уолтер колись стрибав через надгробки, бігаючи з місцевого цвинтаря. Цікаво, що дистанція сильно відрізнялася від сучасних – в якості бар’єрів використовувалися покладені впоперек доріжок телеграфні стовпи, а останній і зовсім уявляв з себе водний бар’єр.

У фіналі забігу на 200 метрів з бар’єрами Тьюксбері виявився 3-ім (причому, перемога знову дісталася Крэнцлайну). Фінал звичайної гонки на 200 метрів пройшов тиждень приніс Тьюксбері його друге особисте золото; срібло на дистанції дісталося індусу Норману Притчарду (Norman Pritchard).

Крэнцлайн і Тьюксбері не посоромили честь своегоуниверситета, принісши з Парижа абсолютно неймовірна кількість медалей – 9 штук на двох. Крэнцлайн зумів не тільки перевершити товариша в двох дисциплінах, але і взяти ще 2 золота – в гонці на 110 метрів з бар’єрами і в стрибках у довжину. З останнім змаганням свого часу було чимало шуму; фінал був призначений на неділю і один з фаворитів, єврей Майєр Принштайн (Meyer Prinstein) в ньому участь прийняти просто не зміг. Крэнцлайн начебто теж спочатку погодився не брати участь у недільному фіналі, однак потім рішення своє змінив.

5 медалей, який Уолтер Тьюксбері привіз з однієї Олімпіади, неперевершеним результатом вважаються донині; результат, показаний Крэнцлайном, повторити вдалося лише двічі – Джессі Оуенсу (Jesse Owens) в 1936-му і Карлу Льюїсу (Carl Lewis) у 1984-му.

Залишивши великий спорт, Тьюксбері почав працювати за спеціальністю – у 1913-му він відкрив у Танканноке, Пенсільванія (Tunkhannock, Pennsylvania) стоматологічну практику. Практика його успішно функціонувала аж до 1948-го; після цього Тьюксбері пішов на заслужений спокій. У Танканноке олімпійський медаліст прожив до самої своєї смерті 24-го квітня 1968-го; помер колишній спортсмен в 92 роки. На момент своєї смерті Уолтер був останнім живим членом олімпійської збірної 1900-го.

У 1996-му Уолтер Тьюксбері був включений в Національний Зал Легкоатлетичної Слави. Зрозуміло, Крэнцлэйн також був удостоєний аналогічної почесті.