Сергій Шумилін

Фотографія Сергій Шумилін (photo Sergey Shumilin)

Sergey Shumilin

  • Громадянство: Росія

    Біографія

    Юнацька збірна Росії у категорії до 19 років вдало виступила у першому відбірковому етапі до майбутнього чемпіонату Європи. Одним з головних дійових осіб у складі росіян став вихованець ЦСКА Сергій Шумилін. У бесіді з кореспондентом Sports.ru юний армієць оцінює спільну роботу з Андрієм Талалаевым, сподівається зіграти на вістрі атаки рідного клубу разом з Вагнером і міркує про користь дворового футболу.

    – Сергій, ви прийняли участь в гольових комбінаціях, заробили пенальті… Задоволені виступом на турнірі?

    – Паси і пенальті – це добре, але хотілося і забити теж. Причому з гри. Все-таки я гравець нападу, а для форварда необхідно забивати, проте, на жаль, я так і ні разу не відзначився.

    – Андрій Талалаєв сказав, що ви виконали великий обсяг корисної роботи. Адже це теж багато про що говорить?

    – Приємно, що головний тренер так вважає, і я радий, що виправдала його довіру за виклик у збірну. Талалаєв – дуже сильний фахівець, який, думаю, без зусиль зміг би очолити клуб прем’єр-ліги і успішно в ній працювати. Він багато чого вчить нас усіх.

    – Після того, як Борис Стукалов покинув пост головного тренера молодіжки, зміг би очолити цю команду Талалаєв?

    – Думаю, що так, оскільки це було б подальшим кроком вперед, продовженням того шляху, який він розпочав у команді до 19 років.

    – Тренер стверджує, що три чверті нинішнього складу можуть потрапити в національну збірну Росії, згодні з ним?

    – Цілком можливо, все залежить від того, як будеш працювати. Я, наприклад, дуже хочу потрапити в першу збірну і буду прикладати всі услия для цього. Головне, показувати хорошу гру, і ще потрібно, що б надали шанс.

    – А як почалася ваша футбольна кар’єра в ЦСКА?

    – Родом я з Підмосков’я. Як і більшість хлопців, в дитинстві цілими днями ганяв м’яч у дворі. Частенько грав навіть з дорослими. Потім хороший знайомий порадив батькам віддати мене у футбольну секцію. Ми поїхали в гості до Москви, мені тоді було років 12, а потім пішли на перегляд в ЦСКА. Оскільки я з родини військових, то вибрав саме цей клуб.

    – І відразу взяли?

    – Ні, на мене подивилися, сказали, що непоганий, але попросили приїхати пізніше.

    – Руки не опустилися?

    – Ні, навпаки чекав свого наступного шансу, і коли ми знову поїхали в Москву, то відразу сказав батькам – відведіть у спортшколу або сам піду.

    – З другої спроби вийшло?

    – Так, справа в тому, що коли на мене дивилися в перший раз, подумали що 1989 року народження, ніхто не знав, що я на рік молодший, а коли тиждень потренувався з командою вже свого віку, яку тренеровал Саутін, то він мене взяв.

    – Що було потім?

    – 5 років відіграв у дитячому чемпіонаті, вигравали різні турніри, вдало виступали на молодіжних турнірах в Загребі та Гонконгу, де мені вдавалося ставати кращим бомбардиром, а коли дійшов до останнього року випуску вже за школу не грав, тому що перевели в дубль.

    – Важко було на перших порах?

    – Так, все-таки рівень дублюючого чемпіонату не можна порівняти з дитячим. Там гравці старші і досвідченіші, а частенько беруть участь в матчах і футболісти основного складу. Так що доводилося діяти швидше – не тільки рухатися, але і думати. Все-таки позначався трохи той факт, що у мене не було як такої школи, адже діти починають тренуватися з 6-7 років на серйозному рівні, я ж почав пізно. Але в той же час допоміг факт, що в дитинстві я часто грав з мужиками в дворовий футбол, тому звик до різного роду труднощів.

    – Як пройшов перший сезон в дублі?

    – Нормально, 8 голів забив за той час, що провів на полі, але потім отримав травму і майже рік пропустив. Довелося відновлювати кондиції, втратив ігрову практику, в загальному довелося майже все починати заново.

    – Тим не менш, вдалося зіграти в основному складі клубу?

    – Так, на зборах мене підключили до основі на товариський матч зі «Спортакадемклубом». Ми виграли 6:0, я забив 2 голи.

    – Як гралося з володарями Кубка УЄФА?

    – Нормально, пам’ятаю що тоді ще Карвальо віддав мені гольову передачу. Дружна Команда, прийняли нормально, незважаючи на статус, ніхто носа не задирав, навпаки хлопці підтримували.

    – В молодіжному складі ЦСКА грають за тією ж схемою, що і перша команда?

    – Коли тренером був Володимир Шевчук, грали також, як основа. Все-таки він був другим тренером в головній команді, тому і ми грали в аналогічному ключі, щоб легше було потім адаптуватися в дорослій команді. Зараз же прийшов новий тренер – голландець Йєллі Гусс, і ми вже діємо за його настановами і схемами.

    – А як спілкуєтеся з тренером-іноземцем? Не виникає проблем на ґрунті мовного бар’єру?

    – Та ні, він до цього тренував збірну Естонії, так що основні терміни знає російською. До того є і перекладач.

    – Вам легше гралося при Шевчуку або керівництвом нинішнього наставника?

    – Якщо чесно – при Аджеме, який був до цього. Саме тоді у мене склався найуспішніший відрізок в команді.

    – А при Шевчуку ви на якій позиції ви грали?

    – У нападі, практично на вістрі.

    – Тобто там, де зараз грає Вагнер Лав?

    – Так (посміхається).

    – Думаєте реально грати на його місці?

    – Подивимося. Можна ж і разом (посміхається). Але якщо не вийде заграти, то доведеться шукати іншу команду, оскільки вважаю, що ігрова практика – це найголовніше для мене зараз.

    – Чому ж молодим вітчизняним гравцям дуже рідко дають шанс проявити себе в рідному клубі, і їм доводиться проходити ще через кілька етапів? Наприклад, Погребняк довго поневірявся по орендах, а потім узяв та й виріс у форварда збірної…

    – Можливо, причина в тому, що у тих же легіонерів теж є позамежний стимул викладатися на полі, адже їх зарплати непорівнянні з тими, що отримують дублери, тому іноземці і грають, вичавлюючи з себе все і не даючи приводу засумніватися в собі. Хоча це питання не до мене, а до керівництва клубів, адже вони планують стратегію, бюджети і зарплати. Моя справа грати у футбол. Якщо клуб вважає, що я не підходжу його рівню, то буду доводити свою спроможність в іншому колективі.

    – Вам довелося зіграти під керівництвом багатьох тренерів, можете зіставити їх концепції?

    – Про Газаєві мені складно судити, оскільки я не тренувався під його керівництвом, Шевчук сповідує більше нашу радянську систему, де робиться акцент на фізику, приблизно так само і у Аджема, Йєллі Гусс, як іноземець, більше робить акцент на роботу з м’ячем, що стосується Талалаєва, то його стиль ближче до італійського футболу.

    – А в закордонному клубі не хотілося б спробувати свої сили?

    – Звичайно, я буду не проти. Найбільше хотілося б зіграти в англійській першості. Все-таки мені імпонує більше силовий футбол, та й амплуа форварда таранного типу теж по душі.