Петро Слободян

Фотографія Петро Слободян (photo Petr Slobodyan)

Petr Slobodyan

  • День народження: 02.07.1953 року
  • Вік: 63 роки
  • Місце народження: с. Шепаровка, Івано-Франківська область, Україна
  • Громадянство: Україна

Біографія

В кінці року в складі молодіжної збірної СРСР я поїхав у турне по Південно-Східній Азії. Грали в Сінгапурі, Індонезії, а з 25 забитих м’ячів збірної на моєму рахунку було, якщо не помиляюся, 16. Після цього збірна повернулася в Москву, де мене зустрів Лобановський і сказав: «Петя, переходь до нас».

Нападник Петро Слободян грав під керівництвом Валерія Лобановського в дніпропетровському «Дніпрі», коли кар’єра видатного тренера тільки починалася. Очоливши в 1973-му році «Динамо», Лобановський не забув про перспективного нападника і вже через рік Слободян переїхав у Київ, де зіграв у «Динамо» за п’ять сезонів близько сотні матчів. Могло бути і більше, але завадили травми, з-за яких виступи у великому футболі довелося закінчити на піку кар’єри в 27 років.

Петро Петрович, згадайте, за яких обставин ви потрапили в «Динамо»?

— Коли Лобановський очолив «Дніпро», я виступав за тернопільську «Авангард». Багато забивав і отримав запрошення переїхати до Дніпропетровська. За футбольними мірками це було гарна пропозиція, і я без роздумів погодився. У 1973 році вже Лобановський пішов на підвищення — в «Динамо», а я продовжував грати за «Дніпро». Як у наслідку виявилося, за мною продовжував спостерігати динамівський тренер Петрашевський. В кінці року в складі молодіжної збірної СРСР я поїхав у турне по Південно-Східній Азії. Грали в Сінгапурі, Індонезії, а з 25 забитих м’ячів збірної на моєму рахунку було, якщо не помиляюся, 16. Після цього збірна повернулася в Москву, де мене зустрів Лобановський і сказав: «Петя, переходь до нас».

Час на роздуми взяли, або відразу відповіли згодою?

— Були сумніви, чи зможу заграти в команді при такій високій конкуренції. Все-таки в «Дніпрі», який виступав у вищій лізі, у мене було місце в складі, гарний стан. Але хотілося прогресувати, знову грати в команді Лобановського, брати участь в єврокубках. Тому погодився. І зараз вважаю, що вчинив правильно.

Наскільки відрізнялися методи роботи Лобановського в «Дніпрі», де він починав, і в «Динамо»?

— У «Динамо», як не дивно, фізичні навантаження були менше. Тому після «Дніпра» динамівські тренування мене нітрохи не здивували. Напевно, в Дніпропетровську Лобановський відпрацьовував свою модель футболу, багато експериментував як в теоретичній роботі, так і в практичній. А потім найкорисніше переніс в «Динамо». В цьому і полягає талант тренера — бути в постійному пошуку, відкидаючи не виправдали себе теорії, і постійно прогресуючи. З роками Лобановський став більш м’яким по відношенню до гравців, але не менш вимогливим. Він був лідером і зумів в 33 роки заслужити авторитет у професійному колективі. А через кілька сезонів створив одну з кращих команд в Європі.

Який із ста проведених за «Динамо» матчів запам’ятався найбільше?

— Поєдинок за Суперкубок УЄФА в Мюнхені, де я грав у нападі в парі з Блохіним. Згадую єврокубковий поєдинок 1976 року з «Партизаном», в якому я забив гол і «заробив» одинадцятиметровий. Чимало яскравих матчів провів за молодіжну збірну Союзу. Прийшовши в «Динамо», півроку заліковував стару травму. А в своєму першому матчі забив два м’ячі у ворота «Зеніта».

Зате вболівальники довго згадували ваш гол «Баварії», який вивів «Динамо» у півфінал Кубка чемпіонів…

— Так, це був 1977 рік. Я тоді грав мало, але був у хорошій формі. Лобановський це прекрасно бачив і сказав перед грою: «Петя, готуйся вийти на заміну». До речі, цю тактику я взяв і собі на озброєння, іноді застосовуючи в роботі тренером. В іншому ми з Валерієм Васильовичем антиподи. Він жорсткий і дуже вимогливий, а я за характером ліберал. Так от, я вийшов на заміну у грі з «Баварією». На 86-й хвилині Буряк подав кутовий, а я в натовпі біля воріт випередив захисника і переправив м’яч у ворота. Головним козирем тієї команди був колективізм. Лобановський зібрав особистостей і зумів підпорядкувати амбіції кожного своїм командним інтересам. Подивіться, більшість гравців «Динамо» 70-х і зараз на увазі. Деякі займаються тренерською діяльністю, інші працюють функціонерами. З багатьма підтримую стосунки, наприклад з Мунтяном. З Володею ми жили в одній кімнаті і чудово розуміли один одного на футбольному полі.

Що завадило вам тоді закріпитися в складі, стати лідером? Адже довіра з боку тренера у вас було завжди…

— В кінці 1977 року з команди пішов Онищенко, і багато бачили в нападі пару Блохін-Слободян. Я був готовий до такої ролі, що підтверджував нехай і не регулярними, але частими іграми за перший склад. Але мої надії так і не збулися. Виною тому травма, через яку я пропустив вісім місяців. Три з них лежав в апараті Єлізарова. В наступному році начебто відновився і дуже старався на тренуваннях. Лобановський підтримував моє прагнення вийти на колишній рівень. Але хвора нога не дозволяла грати на рівні, який потрібен «Динамо». Зрозумівши, що в Києві більше користі принесу, перейшов в «Локомотив». Більшою мірою із-за близькості до клініці доктора Миронова, де проводив чималу частину часу. Після цього були варіанти продовження кар’єри, в тому числі і у командах вищої ліги, але це було не «Динамо». Можна було грати ще не один рік, заробляти гроші, але рівень цих команд після команди Лобановського мені вже не цікавий. Тому вирішив закінчити кар’єру. Мені тоді виповнилося 27 років.

У 1976 році з «Динамо» пішов Базилевич, певний час в команді назрівало невдоволення. Чию позицію ви тоді зайняли і яка ваша нинішня оцінка тих подій?

— Я тоді тільки прийшов у команду і не мав необхідного авторитету, щоб вплинути на розвиток ситуації. Тому від участі в голосуванні утримався. Мені здається, після успіхів 75-го року, коли були виграні всі можливі трофеї, тренери переоцінили свою роль в успіху. Гравцям на полі добывшим перемогу, це, що логічно, не подобалося. В принципі, такі ситуації трапляються в багатьох колективах, і не тільки футбольних. Лобановський з конфлікту зробив висновки і надалі, за всі 25 років кар’єри тренера, тощо у нього не повторювалося.

У складі збірної СРСР ви провели дві гри. Зате які— проти Бразилії та Аргентини!

— Турне в Південну Америку було організовано після монреальської Олімпіади і провідні гравці в ньому не брали. Від «Динамо», що становив кістяк команди, поїхали я і Саша Бережний. Проти аргентинців, майбутніх чемпіонів світу, зіграли внічию 0:0. А не менш іменитим бразильцям на «Маракані» поступилися 2:0. У них голи забили знамениті Фалькао і Зіко. Набагато більше спогадів збереглося від матчів за молодіжну збірну СРСР. Більшість хлопців, які виступали в ній, зробили собі ім’я і в дорослому футболі.

Як склалася ваша доля після закінчення кар’єри футболіста. У 27 років важко було почати, по суті, нове життя?

— Пішов працювати викладачем на кафедрі фізичного виховання університету ім.Шевченка. Спочатку з погодинною оплатою, а потім вже як завкафедрою. Паралельно виступав за команду ветеранів «Динамо», потім очолив її. Об’їздив з нею практично всю Україну, побував, напевно, в кожному райцентрі. З університету пішов у 1998 році. Став головним тренером «Оболоні», вивів команду у вищу лігу. Зараз приділяю уваги родині, поправляю здоров’я. З наступного року збираюся повернутися на тренерську роботу. Пропозиції є, але завдання, що стоять перед командами, куди мене запрошують, рівень їх інфраструктури та матеріального забезпечення мене не влаштовують. Цікаво працювати з серйозною командою, у якої є майбутнє.

ДОСЬЄ

Петро СЛОБОДЯН.

Дата народження: 02 липня 1953 р.

  • Місце народження: с. Шепаровка Івано-Франківської області.
  • Громадянство: Україна. Амплуа: нападник.

    Кар’єра гравця: «Авангард» Тернопіль (1970-1972), «Дніпро» Дніпропетровськ (1972-1974). «Динамо» Київ (1975-1979), «Локомотив» Москва (1980). У вищій лізі чемпіонату СРСР провів 146 матчів, забив 22 голи. У єврокубках провів 13 матчів, забив 3 голи. За збірну СРСР 2 матчі.

    Досягнення: Володар Суперкубка Європи (1975) Чемпіон СРСР (1975, 1977) Переможець молодіжного чемпіонату Європи (1976).