Микола Соловйов

Фотографія Микола Соловйов (photo Nickolay Soloviev)

Nickolay Soloviev

  • День народження: 09.12.1950 року
  • Вік: 66 років
  • Місце народження: Іжевськ, Росія
  • Громадянство: Росія

Біографія

Слідом за новим тренером хокейного СКА в Петербург перебралася добра половина його колишньої команди, новокузнецького «Металурга» Ні з яким іншим наставником 14 (!) гравців працювати не захотіли. Кажуть, що Соловйов вміє ладити з хокеїстами так само добре, як Анатолій Бишовець — з футболістами.

«Створюємо в СКА мікроклімат «Кузні»

— Микола Дмитрович, бюджети СКА і «Металурга» в останні роки відрізнялися мало. Але СКА бовтався в аутсайдерах, а «Кузня» пробивалася в плей-офф. У чому секрет?

— Не мій секрет, а всього тренерського штабу. Працювали прекрасні фахівці, чудові люди: тренер Михайло Гомберг, який присвятив все життя хокею, спортивний директор Олег Гросс, виконавчий директор Микола Макаров. Ми створили в команді такий мікроклімат, що гравці чітко знали, що від них вимагають, для чого і як. Ми розуміли хлопців, вони розуміли нас. Ось це, напевно, і допомагало команді потрапляти до вісімки при скромному бюджеті, а в минулому сезоні, коли в Росію приїхали гравці НХЛ, зайняти сьоме місце. Сподіваюся, такий мікроклімат ми створимо і СКА.

— Можна розглядати ваш вихід з «Кузні» як традиційний епізод боротьби інтелігента з російською владою? Інтелігент, тобто ви, мріяв зробити життя краще, а влада, в особі президента клубу і за сумісництвом мера Новокузнецька, не збиралася нічого змінювати…

— Не хотів би я в це заглиблюватися. Ми професійно працювали, створювали в Новокузнецьку солідний клуб, що грає команду. Але до керівництва міста так і не дійшло, що хокей — серйозна праця, серйозна, можна сказати, виробництво. Просто так, шаляй-валяй, успіху в ньому не доб’єшся. На хороший рівень у російському хокеї вийшли, і тримаються в лідерах клуби з серйозним підходом. Довелося виїхати. Зараз люди, які тверезо дивляться на речі і знають нас, дають нам одну оцінку. Інші, припустимо від образи, — іншу. Але не уявляйте справу так, ніби ми плюнули і забули. Ми постійно між собою обговорюємо, переживаємо. Я то і справа дзвоню, цікавлюся у Михайла Володимировича Гомберга, як йдуть справи. Те, що ми залишили в Новокузнецьку, якусь частинку душі.

«Грубо, але без образ»

— А як тренер — ви гравцям хто? «Батько рідний», старший товариш або «цар, Бог і військовий начальник»?

— Дивлячись по ситуації. Я взагалі не знаю, звідки це пішло — «Соловйов інтелігент» і так далі. Всі ми, тренери, однакові, особливо в хокеї. Коли треба — і кулаком вдаримо, і скажемо… грубе слово. Але без образ. Цими словами можна ж конкретно образити, а буває таке слово… в загальних рисах. Найцікавіше, що допомагає. Буває, і програєш по ходу гри, після першого періоду або після другого взорвешься, дивишся — врятували матч. Зайдеш в роздягальню, поблагодаришь хлопців за розуміння, за самовіддачу. Але я потім завжди дуже переживаю. Хотілося б, щоб таких моментів було поменше.

— Петербурга відмінно пам’ятає тренерів, які весь час кричали, і совість не мучила.

— Так, є люди, які часто зриваються — і коли треба і коли не треба. Але мені складно сказати, що краще, а що гірше. Наприклад, про Петра Воробйова багато говорять, що він жорсткий з гравцями. А я його поважаю, бо він домагається результату. У мене ж результату як такого у Суперлізі ще не було. Правда, я і не працював в команді, яка спрямовувалася на медалі. Ставилися завдання вивести наверх Нижньокамськ або «Спартак», з ними я справлявся. А в командах, які б мали на меті медалі, навіть бронзові, ніколи не працював. У Петербурзі надається така можливість. Нехай навіть у перший рік і мови немає про п’єдесталі, в розмовах з керівництвом і між собою ми вже висловлюємо готовність до серйозних завданнях. Хотілося б, тому що скоро (9 грудня 2005 року. — Б. М.) мені вже 55…

— Думаєте, у СКА вийде?

— Навіщо я буду обнадіювати вболівальників? Спорт є спорт, бувають і травми, і хвороби… Але в цілому, якщо уникнути неприємностей і підготовка пройде як задумали, можу сказати, що команда вийде цікава. Треба тільки підібрати оптимальні ігрові поєднання. Якщо ланка Москальова (колишній капітан «Металурга». — Б. М.) три роки грає в одному складі, то вони один одного розуміють і відчувають. А у новостворених ланок видно ще деяка роз’єднаність у діях. Але на те й підготовчий період, і передсезонні турніри, щоб визначити правильність з’єднання гравців в одну ланку.

«Слабаком себе не вважаю»

— Ви очолили команду ще навесні. Зараз середина літа. Напевно, щось в Петербурзі виявилось не таким, як бачилося изначально.

— Ми хотіли взяти курс на вихованців пітерського хокею. Але, попрацювавши тут цей період, відверто зізнаюся: поки не бачу матеріалу. Була хороша пітерська школа — я не буду перераховувати імен, вболівальники їх знають, була плеяда гравців. Невже останній випускник, який грає на хорошому рівні і якого запрошують сильні клуби, — Олександр Дроздецкий? Правда, підростають непогані хлопці 1988-1989 років народження, але в цілому ситуація насторожує. Ніяк не очікував, що пітерська дитяча спортивна школа здала свої позиції. Потрібна серйозна розмова всіх зацікавлених сторін. Будемо зустрічатися з представниками «Єврохіму», з іншими нашими спонсорами та ставити перед ними ці проблеми.

— Не боїтеся, що вас осадят, мовляв, «не вашого розуму справа»?

— Ну чому всі думають, що якщо людина добра, то він обов’язково слабкий? Хіба добрий не може бути мужнім? Може. Дивного тут нічого немає. Я не вважаю себе слабаком, коли треба — завжди постою за себе і за праве діло. Тому і слідів на спині залишилося… По молодості дуже довго був капітаном команди «Іжсталі», з керівництвом доводилося часто спілкуватися. Не виставляю себе Дон Кіхотом, але коли інтереси команди вимагали, йшов і вплутується в бійку. Деякі начальники підтримували, але і попадало. Я анітрохи не шкодую, тому що все робив від душі. Було боляче, падав, вставав. Нічого страшного в цьому не бачу.