Михайло Бірюков

Фотографія Михайло Бірюков (photo Michael Biruykov)

Michael Biruykov

  • День народження: 07.05.1958 року
  • Вік: 58 років
  • Місце народження: Орехово-Зуєво, Московська, Росія
  • Громадянство: Росія

Біографія

Вихованець горіхово-зуївської команди «Прапор праці». Виступав за команди «Амур» Благовєщенськ (1975), «Прапор праці» Орехово-Зуєво (1976 — 1979), «Зеніт» Ленінград (1980 — 1991). Чемпіон СРСР 1984 р. Кращий воротар СРСР (приз журналу «Вогник») 1984 р. За збірну СРСР зіграв 2 матчі. Тренер в клубі «Ротор» Волгоград (2000). Тренер в клубі «Зеніт» Санкт-Петербург (2000 — 2002, з 2006-го). Головний тренер клубу «Зеніт» Санкт-Петербург (2002). Головний тренер клубу «Петротрест» Санкт-Петербург (2003). Тренер в клубі «Металург» Донецьк (2004 — 2005).

Події в «Зеніті» зразка 2002 року розвивались з калейдоскопічною швидкістю. Лише півтора місяці кумир пітерських уболівальників 1980-х років Михайло Бірюков виконував обов’язки головного тренера свого рідного клубу. Сьогодні вже через деякий час Михайло Юрійович — нині тренер ФК «Петротрест» — ще раз намагається проаналізувати причини невдач команди під його керівництвом.

ЯКЩО ВОРОТАР — ЦЕ НЕ ОЗНАЧАЄ, ЩО ВІН НІЧОГО НЕ ТЯМИТЬ

— Михайле Юрійовичу, робота з Юрієм Андрійовичем Морозовим і донині вважається для вас майстер-класом?

— Я починав грати під керівництвом Юрія Андрійовича. Потім вже в якості тренера був його помічником. Для мене це величезна школа. Скажу більше, ні одні тренерські курси не дадуть такого рівня практичних знань, що пізнаєш, працюючи пліч-о-пліч з Морозовим.

— Ще в 2000 році Морозів називав вас своїм наступником на посту головного тренера «Зеніту». Такий аванс Юрія Андрійовича накладав на вас додаткову відповідальність?

— Я вважаю, що це абсолютно нормальне явище, коли вчитель готує собі наступника і той продовжує його справу.

— Чому, на ваш погляд, з чемпіонського складу «Зеніта» 1984 року далеко не всі ваші товариші обрали для себе тренерський шлях? Хоча В’ячеслав Мельников, Анатолій Давидов і ви у різні роки очолювали пітерський клуб.

— Не завжди навіть самі великі футболісти, закінчивши грати, стають тренерами. Можна сказати, що на певному етапі відбувається природний відбір. У когось є покликання, талант, хтось знаходить себе в іншій професії. Мені ж спочатку довелося по душі тренерське ремесло.

— Ви не замислювалися, чому серед фахівців існує думка, що з воротаря не може вийти класний тренер? В основному ваші колеги по амплуа працюють з воротарями.

— Давайте міркувати тверезо. Воротар на футбольному полі — це особистість! З воріт весь малюнок гри у тебе як на долоні, ти контролюєш ситуацію, тобто намагаєшся передбачати дії польових гравців. Просто у нас склався стереотип — раз воротар, значить, нічого не тямить. Це в корені невірно. До речі,

я починав свою роботу у волгоградському «Роторі» саме тренером воротарів. Причому справа це мені сподобалося. Але коли Юрій Андрійович запросив до себе в асистенти, процес роботи зі всією командою мене повністю поглинула.

— Чи змінився Юрій Андрійович Морозів за двадцять з гаком років? Адже ви починали грати під його керівництвом у 1980-му, потім знову зустрілися в «Зеніті» в 1991-му і, нарешті, сьогодні допомагаєте метру.

— Не думаю. Просто у мене у самого змінилося сприйняття багатьох речей. Морозов ніколи не зраджував своїм принципам, витримував лінію, і це приносило результат.

КИЇВСЬКЕ «ДИНАМО» — КЛУБ ЄВРОПЕЙСЬКОГО РІВНЯ

— Рівно рік тому «Зеніт» із-за відсутності в Петербурзі нормальних умов для тренувальної роботи тиждень займався на базі київського «Динамо» в Конча-Заспі. Не секрет, що Юрій Морозов і покійний Валерій Лобановський — тренери-однодумці. Які враження залишилися від тієї поїздки?

— Чесно кажучи, на просторах колишнього СРСР аналогів нашого спільного збору просто не було. Дійсно, і в «Зеніті», і в київському «Динамо» дотримуються одних і тих же напрямків в тренувальній роботі, висувають схожі вимоги до гравців. Впевнений, проводь ми тренування зі «Спартаком», нічого з цієї затії не вийшло. Приємно було спостерігати, з яким азартом хлопці виконували всі вправи, намагаючись не поступатися ні в чому киянам.

— Наскільки відповідають дійсності різні заяви, що київське «Динамо» — клуб європейського рівня?

— Це абсолютна правда! Ми подивилися, в яких умовах тренуються футболісти «Динамо». У Конча-Заспі є кілька тренувальних полів, манеж зі штучним покриттям останнього покоління, суперсучасний відновлювальний центр. Тренерам не потрібно коригувати плани підготовки команди в залежності від погодних умов. По-хорошому киянам можна тільки позаздрити. Між іншим, керівництво «Динамо» не взяв з нас ні єдиного цента за проведений збір.

РІШЕННЯ ПРО ВІДСТАВКУ БУЛО ПОВНОЮ НЕСПОДІВАНКОЮ

— В історії «Зеніту» не раз слідом за підйомом слідував спад, якщо не сказати провал. Пос

ле бронзи 2001 року існували якісь тривожні симптоми того, що команду спіткає невдача?

— Будемо відверті, я сам ставав чемпіоном країни і сьогодні, через багато років, розумію, що на підсвідомому рівні гравці починають знижувати до себе вимоги. Футбол не обдурити — гра все розставляє на свої місця. Щоб не відбувалося подібних речей, команді потрібно вливання «свіжої крові». А от з цим у нас виникли серйозні проблеми. Я не стану стверджувати, що запрошені на початку 2002 року югославські легіонери погані футболісти, але вони не «притерлися» в колективі. А якщо команда, образно кажучи, не «зібрана в кулак», то чекай біди.

— Коли у зв’язку з хворобою Юрія Андрійовича Морозова ви були змушені стати біля керма команди, керівництво «Зеніту» визначило для вас роль «виконуючого обов’язки». Ви якось намагалися поговорити з Віталієм Мутко на цей рахунок?

— Так, така розмова відбулася, і Юрій Андрійович просив, щоб мені дали можливість працювати без всяких приставок, але керівництво вирішило почекати з твердженням мене на посаді головного.

— Пік популярності Олександра Кержакова видався саме на період, коли ви керували командою. Чому все-таки зенітівський голеадор так різко здав у другій половині чемпіонату?

— Тут цілий комплекс причин. По-перше, світова першість — це величезна подія для зовсім ще молодого футболіста, адже Кержакову ще не було 20 років. Можливо, пік форми у Олександра минув. По-друге, звичайно, він у чомусь знизив до себе вимоги. Причому, повторюся, футболіст далеко не завжди це може усвідомлювати. Все відбувається швидше на підсвідомому рівні.

— У матчі проти саратовського «Сокола», після якого вам довелося залишити свій пост, багатьох здивував вибір воротаря — ви поставили на гру 18-річного Сергія Іванова. До речі, правильним було рішення відпустити після сезону-2001 у московське «Торпедо» Дмитра Бородіна? Адже, по суті, В’ячеслав Малафєєв залишився без будь-якої конкуренції.

— Можу сказати, що Діма Бородін непоганий воротар. Я його добре знаю по виступу за пітерський «Локомотив», чому-тоон навчився і в мене. Проте в «Зеніті» склалася така ситуація, що першим номером був В’ячеслав Малафєєв, а воротар класу Бородіна повинен грати, а не сидіти на лавці. Ми вирішили відпустити Діму в «Торпедо», залишивши в команді молодих воротарів Сергія Лосєва і Сергія Іванова. Можливо, ми прорахувались. В’ячеслав у минулому сезоні допускав прикрі промахи. Що ж стосується гри в Саратові, то і тоді, і зараз я впевнений, що вчинив правильно, давши шанс юному Іванову. Принаймні, хлопець пройшов бойове хрещення. До речі, у другому таймі матчу з «Соколом» наш воротар відіграв просто чудово!

— Скажіть відверто, ви передчували свою відставку?

— Загалом-то, що гріха таїти, рішення клубного керівництва стало для мене повною несподіванкою. Втім, це футбол, де все визначає результат. Звичайно, перший час було важко, але життя тече своєю чергою…

ІЗ ЗАДОВОЛЕННЯМ ПОГОДИВСЯ ЗНОВУ ПРАЦЮВАТИ З МОРОЗОВИМ

— Тепер звернемося до справ сьогоднішнім. Як ви поставилися до пропозиції клубу «Петротрест», який на той момент не був включений у другий дивізіон?

— У міжсезоння я продовжував працювати в «Зеніті», займався з молодими воротарями. А десь у середині лютого мені подзвонив Юрій Андрійович з пропозицією увійти в тренерський штаб команди «Петротрест». Природно, я із задоволенням погодився. Ми поговорили з керівниками клубу, пояснили їм, що футбольний клуб «дорога іграшка», обговорили важливі питання і зрозуміли, що люди хочуть зробити серйозну команду. «Петротрест» не каліфом на годину.

— Які завдання ставляться перед вашим тренерським штабом на цей сезон?

— Завдання поки одна: створити боєздатну команду, але це не означає, що у нас є час на розкачку. Будемо намагатися добиватися максимального результату в кожній грі.

— Чи Не вважаєте ви роботу у другому дивізіоні і тим більше у ролі помічника головного тренера кроком назад у своїй професійній кар’єрі?

— Ні в якому разі! Я не бачу в цьому нічого поганого. Знаєте, як кажуть: «краще зробити крок назад, щоб потім двічі ступити вперед». У будь-якій роботі потрібно бачити перспективу.