Люк Федоренко

Фотографія Люк Федоренко (photo Luke Fedorenko)

Luke Fedorenko

  • День народження: 09.11.1989 року
  • Вік: 27 років
  • Громадянство: Великобританія

Біографія

Люк Федоренко – англієць з українськими коренями та півзахисник клубу восьмого англійського дивізіону «Белпер Таун». Він працював фізкультурником в школі, лагодив залізничні колії, а найближчим часом планує почати роботу в академії «Манчестер Юнайтед». Що довело його до такого життя, що можуть дозволити собі напівпрофесійні гравці в барі і як б’ються у восьмому дивізіоні, дізнавався Владислав Воронін.

Про Люку Федоренко не пише навіть Non-League Paper – газета, яка знає про все всім, що діється за межами четвертого англійського дивізіону. Цей англієць з українськими коренями грає за непримітний клуб з восьмої ліги – не дивно, що історія його життя розповідається вперше.

Коли я намагався зв’язатися з Федоренко через твіттер, мені не був відомий ні один пункт його біографії: все, що вдалося знайти про нього в інтернеті, – чутки про російський паспорт. Зараз відомо більше: батько Люка народився в Києві і ось вже більше 20 років працює на шеффілдській залізниці. Мати – чистокровна англійка, все життя працює в одній біблітотеці.

– У мене ніколи не було ні російського, ні українського громадянства. Я англієць. Більше того, я ніколи не був на Україні і, за великим рахунком, нічого про неї не знаю. Це сумно.

Професійну кар’єру Федоренко починав в «Барнслі» – клубі, який за 125 років історії свій провів у прем’єр-лізі лише один сезон, а зараз зависає в середині турнірної таблиці чемпіоншіпа.

– У «Барнслі» у мене все йшло досить здорово. Це було круто для початку кар’єри – навколо одні професіонали. Але потім тренера молодіжної команди перевели в основу, а між головною командою і дублем був досить серйозний розрив. На нас практично перестали звертати увагу. Щоб потрапити в основну команду, потрібна була величезна удача.

І вам, судячи з усього, не особливо щастило.

– Виходить, що так. Потім мене покликали в «Стокпорт». Але вскореему заборонили заявляти новачків, а я залишився без роботи. Сезон почався, мені було нікуди йти – вирішив спробувати сили у нижчих лігах. Тут погані поля, так що доводиться постійно робити довгі передачі. Я не дуже люблю грати у футбол, але доводиться звикати.

Але восьмий дивізіон – це ж дуже низько.

– Якщо чесно, я навіть відразу і не скажу, скільки дивізіонів відділяють мене від прем’єр-ліги – шість, сім або вісім. Так, звичайно, це позначається на зарплатах: у нашій команді всі отримують від 70 до 220 фунтів в місяць. Моя зарплата – 200 фунтів. Але це нормальні гроші, особливо якщо враховувати, що у мене є друга робота.

Яка?

– Раніше я викладав фізкультуру в одній з шкіл, але потім потрапив під скорочення і був змушений шукати щось нове. Так я потрапив на залізну дорогу – там до того часу вже працювали кілька моїх друзів і тато. Це дуже, дуже важка робота – доводиться постійно щось тягати, лагодити. З футболом поєднувати практично нереально. Але мені вдається. Та й зарплата непогана: разом з футболом виходить близько 600-700 фунтів.

У «Белпер Таун» практично немає футболістів, які присвячують своє життя футболу. Хтось продає взуття, хтось працює в банку, хтось на ринку – тренуватися виходить лише раз на тиждень. Все решта часу йде на іншу роботу і роз’їзди – за сезон потрібно провести аж 42 матчі.

– Насправді, я дуже втомився від залізниці. І нещодавно зі мною сталося щось феноменальне. Я зайшов в інтернет і побачив, що «Манчестер Юнайтед» набирає молодих людей, які змогли б стежити за загальною фізичною підготовкою дітей у філіях академії. Я подумав: адже у мене є досвід викладання – чому б і ні? Мені призначили дату співбесіди. Як я хвилювався! Але все пройшло нормально. Тепер чекаю результатів.

Анонсуючи фейсбук одне з найважливіших подій у своєму житті, Федоренко був вкрай емоційний: «Хлопці, якщо мене візьмуть в «Манчестер Юнайтед», я зможу працювати не тільки у Великобританії, але і за кордоном! Що скажете?» «Ага, тоді з тебе кілька вечірок в барі», – натхненно відповів йому один з приятелів.

– Бари – це весело. Як футболіст, я не можу занадто захоплюватися алкоголем, але якщо в розумних дозах – чому б і ні? Адже ми не тільки цим захоплюємося. У свій час, коли у мене ще не було другої роботи, ми пробили купу виїздів за «Шеффілд». Ще ми приблизно два рази на тиждень граємо в гольф. У нас є справжня форма. Все серйозно.

І ще з приводу барів. У «Белпер таун» є власний ресторан. Після матчів туди ходять і гравці, і тренери, і вболівальники. Ми просто спілкуємося: хтось задає питання, хто висловлює претензії, ми відповідаємо. Все проходить в доброзичливій атмосфері. Звичайно, є і їжа та алкоголь. Куди без цього. У нас немає ніяких строгих дієт і правил у відношенні харчування. Але кожен сам ставить для себе рамки. Якщо ти хочеш добре грати, ти не будеш пити кожен день. Це зрозуміло.

Скільки вболівальників у вашої команди?

– Як правило, на наших матчах не буває менше 90 осіб. Якщо гра серйозна, проти якогось принципового суперника, то можуть прийти і 900 уболівальників.

Як думаєте, їм цікаво дивитися матчі?

– Не ображай мене. Не треба думати, що наш чемпіонат – для слабких футболістів і невдах. Ми всі дуже і дуже серйозно ставимося до свого турніру. Всі гравці нереально хочуть грати у більш сильних лігах. Навіть уявити не можна, наскільки сильно. І саме тому у нас, на відміну від все того ж чемпіоншіпа, немає фаворитів. Звичайно, наш дивізіон не має нічого спільного з тим же чемпионшипом. Тут може трапитися що завгодно.

Наприклад.

– Чогось абсолютно божевільного не згадаю. Я навіть ніколи не бився на футбольному полі. Але одного разу мої партнери вплуталися у велику бійку. Це була передсезонна гра, на полі стався конфлікт. Суддя все владнав, повів нас в роздягальні. Але раптом до нас увірвалися хлопці з іншої команди – і почалося щось неймовірне. Все ніби зійшли з розуму – билися не тільки кулаками, але і бутсами, били один одного головами об стіни. Загалом, було багато крові.

***

У вас є мрія?

– Так. Спробувати себе за кордоном.

Ок, припустимо, що я з «Луч-Енергії» і кличу вас у Владивосток. Ваш колега з «Крістал Пелас» майже погодився.

– Я б хотів спробувати щось таке. Я готовий до цього. Якщо мені зроблять таку пропозицію, я обов’язково поїду. Справа не в грошах – я просто хочу спробувати себе за кордоном. Це дуже цікаво, я люблю пригоди.