Катерина Смоленцева

Фотографія Катерина Смоленцева (photo Ekaterina Smolentseva)

Ekaterina Smolentseva

  • Громадянство: Росія

    Біографія

    На Олімпіаді у Ванкувері велика увага буде прикута до хокейного турніру. Але з участю чоловіків, а між тим свій комплект нагород розіграють та дівчата.

    Про жіночу збірну Росії у нас взагалі не згадують частіше, ніж раз на чотири роки, якраз перед черговою Олімпіадою. Або з нагоди якихось гучних успіхів. Правда, і успіхів у цих наших хокеїсток вкрай мало. Ось і на перемогу у Ванкувері їм розраховувати не доводиться. Але за «бронзу» дівчата поборються – обіцяла «Новим Известиям» капітан команди Катерина СМОЛЕНЦЕВА.

    – Катя, є шанси на медалі?

    – «Золото», думаю, розіграють американки і канадки, а за «бронзу» розгорнеться серйозна боротьба між Швецією, Фінляндією і Росією. Може бути, Швейцарія підключиться. Але надія на успіх є. Пам’ятаю, перед початком чемпіонату світу 2001 року ми програли Швеції в товариському матчі 1:8. Здавалося, на чемпіонаті нам робити нічого. Але ми по ходу турніру обіграли і шведок, і фінок, і в підсумку завоювали «бронзу». Це наш найкращий результат за всі роки.

    – В яких компонентах нас так перевершують американки і канадки?

    – За океаном при кожному коледжі є своя команда. Між коледжами найвища конкуренція. І ще у них своя система підготовки. Хотілося б поїхати на стажування до Америки. Справа в тому, що американки перевершують нас в швидкісний і фізичної підготовки. А у нас деякі дівчата взагалі штангу підняти не можуть.

    – Скільки важить штанга, яку ви піднімаєте?

    – По-різному. Іноді 25 кілограмів, іноді на 10 більше. За нормативами її потрібно штовхнути п’ятнадцять разів. Я дівчина сильна, тому піднімаю більше.

    – Що ж заважаєнашому жіночого хокею наздогнати Америку з Канадою і стати першим в світі? У нас же багато жінок сильній статі можуть дати фору…

    – Було б здорово, якби при кожній команді КХЛ створили жіночий клуб. Тоді була б і єдина система підготовки. А поки що все тримається на бізнесменів-ентузіастів, які вкладають свої гроші в жіночий хокей.

    – Вам, напевно, прикро, що чоловіки настільки неуважні до жіночого хокею?

    – Не сперечаюся, прикро. Сильна стать звик до того, що жінки не тільки тягають важкі сумки, але і б’ються на рингу, ганяють м’яч. А ось у хокей, на їхню думку, грають справжні чоловіки». А жіночий хокей для них це так… Правда, мене цікавить думка професіоналів. Одного разу на матчі збірної побував Саша Овечкін. Він сказав, що не очікував від нас такої класної гри. І навіть виділив двох дівчат.

    – Одна з них була Смоленцева?

    – (Пауза). Чесно? Так.

    – Було приємно?

    – Дуже.

    – А як взагалі захопився хокеєм?

    – Я родом з Первоуральска. Вболівальники знають, що у нас базується відомий клуб з хокею з м’ячем «Уральський трубник». А потім ентузіасти вирішили створити команду для дівчаток «Шайтанка».

    – Дивна назва.

    – Поруч з містом є селище Шайтанка. Нас назвали, мабуть, в його честь. В команді було двадцять дівчат. Грали в основному в ринг-бенді. Це хокей з м’ячем, тільки в «коробці» і у форматі п’ять на п’ять.

    – Як опинилися в «шайбі»?

    – Прийшов тренер і сказав: «Хокей з шайбою стає олімпійським видом спорту. Так що беріть в руки ключки для канадського хокею».

    – У збірну швидко потрапили?

    – У 13 років. Мене разом з ровесницею Оленою Хомич запросили. Інших таких випадків не було. У нас відразу розглянули здатних хокеїсток. І, напевно, боялися, що ми можемо кинути гру і вступити до вузу. Та й конкуренція за місце у збірній просто смішна. Багато дебютують вже в 18 років.

    – Але ви-то в збірну прийшли взагалі майже дитиною…

    – До нас додому тренер з Москви приїхав. Умовляв. А мама сказала: «Закінчить дев’ять класів – відпущу». Так і вийшло. Взагалі, я зараз сама трохи треную. У вільний час допомагаю своєму першому тренеру. Цікава справа. За кожною талановитою дівчинкою ведеться особливий нагляд. І в збірну запрошують… Я вже у 17 була одним з провідних гравців. Хоча якби не батьки, то давно б закінчила кар’єру. Вони мені постійно кажуть: «Ти тільки грай». Коли кілька років тому народилася дитина, я вирішила піти зі спорту. А тато з мамою сказали: «Нічого, ми за ним присмотрим. Тільки не здумай повісити ковзани на цвях».

    – Як довго після пологів готувалися до повернення на лід?

    – Тренуватися початку через кілька днів після виписки з пологового будинку. Через два тижні вже грала проти нашого найпринциповішого суперника – нижегородського Скіфа. І в першій же зміні закинула шайбу.

    – А чоловік як до вашого заняття відноситься?

    – Я вже вдруге заміжня. Обоє – хокеїсти. Грають у хокей з м’ячем. Відомі люди. У нас не виникало проблем із-за мого захоплення хокеєм.

    – Ви вже чотири роки капітан збірної.

    – У свій час за мене на зборах проголосували сімнадцять дівчат із двадцяти. З тих пір капітана не переобирали. Значить, мені довіряють. Я намагаюся не підводити, у важкі хвилини беру гру на себе. Та й у побуті дівчатам намагаюся допомогти.

    – Якщо не секрет, скільки в середньому отримують російські хокеїстки?

    – Приблизно 30 тисяч рублів. З чоловіками і порівнювати смішно.

    – А преміальні?

    – Якщо тільки за перемогу в чемпіонаті. Взагалі, у нас за «золото» борються дві команди – підмосковний «Торнадо», за який я виступаю, і нижегородський СКІФ. Ще п’ять клубів мріє про третьому місці.

    – Травми в жіночому хокеї – часте справу?

    – Звичайно. У мене п’ять переломів, струс мозку, зламаний ніс. Цілий букет. У чемпіонаті Росії ще нічого, а от з іноземками завжди потрібно бути обережною. Трохи зазеваешься – відразу отримаєш.

    – Важко, мабуть…

    – Непросто. Чоловіка рідко бачу.

    – Вам належить виступити вже на третій Олімпіаді. А чим запам’яталися перші дві?

    – Олімпіада в Турині пройшла буденно. Не було відчуття свята. А ось в Солт-Лейк-Сіті все сподобалося. Вміють же американці зробити шоу. Сподіваюся, у Ванкувері теж буде яскраве видовище.

    – Чого чекаєте від цих Ігор?

    – Наших перемог. Плющенко, Устюгова, чоловіків-хокеїстів… Та за всіх наших буду вболівати. Сподіваюся, що і ми порадуємо країну.