Іван Гецко

Фотографія Іван Гецко (photo Ivan Getcko)

Ivan Getcko

  • День народження: 06.04.1968 року
  • Вік: 48 років
  • Місце народження: Дніпропетровськ, Україна
  • Громадянство: Росія

Біографія

Вихованець ДЮСШ р. Іршава, Ужгородської обл. і львівського спортінтернату. Перший тренер – А. Уйгели. Виступав за команди «Закарпаття» Ужгород (1986 — 1987, 1989), «Зірка» Бердичів (1988), СКА «Карпати» Львів (1988), «Чорноморець» Одеса (1989 — 1992), «Маккабі» Хайфа, Ізраїль (1992 — 1994), «Локомотив» Нижній Новгород (1995 — 1996), «Аланія» Владикавказ (1997), «Дніпро» Дніпропетровськ (1997 — 1998), «Карпати» Львів (1997 — 2000), «Кривбас» Кривий Ріг (2000 — 2001), «Металіст» Харків (2001 — 2002), «Сигнал» Одеса (2002). За збірну СРСР зіграв 5 матчів. Також за збірну СРСР зіграв в 1 неофіційному матчі. Головний тренер клубу «Сигнал» Одеса (з 2003-го).

У чемпіонаті України справжньої боротьби за перше місце не вийшло. Вже до середини другого кола в чергове чемпіонство київського «Динамо» ніхто не сумнівався. І все ж одна інтрига зберігалася до останнього туру першості. Мова йде про гонці бомбардирів, в якій два львів’янина — Гецко і Паляниця, люто змагаючись між собою, намагалися дістати пішов вперед киянина Шевченка. Динамівець в заключних матчах на поле не виходив — він знаходився в Мілані, де скоро буде виступати за місцевий суперклуб. Але його 18 голів, забиті в чемпіонаті України-98/99, так і залишилися недосяжними. Всього по два м’ячі не вистачило дуету з «Карпат», щоб зрівнятися з лідером атак збірної України… Здавалося б, у сезоні-99/2000 перед відомим форвардом Іваном Гецком лежить пряма дорога на бомбардирську вершину української першості — Шевченка-то тепер має намір засмучувати італійських воротарів. От тільки де розпочне новий сезон сам Гецко?

Куди б не закидала Гецко доля, його поява у складі чергового клубу ставало помітним подією. Форварду від Бога, покликаним в 20-річному віці в збірну СРСР з одеського «Чорноморця», фахівці передбачали яскраве майбутнє. Забиваючи голи в ворота суперників, він загалом відпрацьовував видані йому аванси. Але і в «Маккабі» з Хайфи, і в нижегородському «Локомотиві», і у владикавказькій «Аланії», і в «Дніпрі» і «Карпатах» щось заважало успішному бомбардирові стати зіркою першої величини. Непередбачуваний на полі, він залишався таким і поза стадіоном. Стаючи улюбленцем публіки, викликав роздратування у тренерів, які намагалися приборкати норовистий характер центрфорварда. Звичайно, в 31 рік Гецко став мудрішим. У складі львівських «Карпат» він забив 16 голів — другий після Шевченка показник у чемпіонаті України-98/99. І мені чомусь здається, що головний його не зіграний матч. Знаю, що з ним ведуть переговори клуби Росії, України, далекого зарубіжжя.

— Ви могли б назвати клуб, в якому хотів би завершити свою кар’єру Іван Гецко?

— Навіщо відразу про сумне. Знаєте, як в тому анекдоті — не дочекаєтеся. В «Карпатах» переживаю другу молодість: мене цінують, вантаж прожитих років не гнітить, голи забиваю. Захисники раніше стогнуть. Що ще треба? А завершувати кар’єру поїду в місті футбольної молодості — Одесі. В амбітний «Чорноморець» зразка початку 90-х повернувся б не замислюючись.

— Шкодуєте, що вісім років тому поспішив перебратися в «Маккабі»?

— Якби тоді у мене сьогоднішній досвід, можливо, зачекав би з від’їздом. Можна було дочекатися запрошення попрестижнее. Мої друзі Цимбалар і Никифоров через рік перебралися в московський «Спартак». Але мене наче хтось підганяв. Після того, як у складі збірної СРСР вбив італійцям два голи, Бишовець вважав справою часу мій перехід в «Фоджу». Потерпи трохи — грав би в одній команді з Шалімовим та Колывановым.

— Витримки не вистачило?

— Одеса в ті роки була постачальником хороших футболістів в Ізраїль. І я, піддавшись на вмовляння агентів, пішов второваною доріжкою. Був упевнений, що «Маккабі» стане лише перевалочним пунктом в один з провідних клубів Європи. Але «Маккабі» заломив за мене позамежну по тим часам суму — близько мільйона доларів. Хоча в Ізраїлі мені було не так вже й погано. Хороша зарплата, в країні прижився, обзавівся друзями-приятелями. Та й клуб не заштатний. Ми завоювали золоті медалі, Кубок Ізраїлю. За півтора сезону я забив 24 голи, ставши другим у списку ізраїльських бомбардирів. У Кубку кубків дійшли до 1/8 фіналу, ледь не обігравши «Парму».

— Кажуть, характер визначає долю. А у вас характер явно не мед. Розповідають, есть тренери, яких при згадуванні прізвища Гецко кидає в тремтіння.

— Не знаю, кому зумів так насолити. Інша справа, що на голову собі сідати не даю. Прошу приймати мене таким, який є. Адже якщо немає професіоналізму, скільки не роби з футболіста монаха-відлюдника, віддача буде нульова. У 31 рік я перебуваю у відмінній формі — знаю, від цього залежить благополуччя родини. Приміром, я не розумів, від кого намагався заховати мене Газзаєв в «Аланії». У нас не було розбіжностей у ставленні до тренувань, але один з кращих тренерів, з якими мені довелося працювати, вирішив, що повинен і поза футболу укласти мене в створену їм схему. Як наслідок — нервування, втрата впевненості. А навіщо, скажіть, потрібно було Бишовцю змушувати стригти модні довгі волосся мене, Канчельскіса, Юрана? Всіх під одну гребінку?

— Яким чином два роки тому ви опинилися в «Карпатах»?

— Моя епопея з поверненням з Ізраїлю добре відома і повчальна. Все проходило під гаслом: «Свободу товаришеві Гецко!» Після безлічі суден ФІФА видала мені вільну. Але цілий рік виявився викинутим з моєї футбольної біографії. Як тільки прийшов в Одесу мій міжнародний трансфер, я не замислюючись взяв перше ж конкретна пропозиція — від Овчинникова з Нижнього Новгорода. Тим більше, що давно хотів спробувати себе в російському чемпіонаті.

Перехід в «Аланію» виявився не дуже вдалим. А потім був чудовий сезон у Дніпропетровську. Зібраний Грізним «Дніпро» міг стати гідним суперником київського «Динамо». Однак фінансові негаразди не дозволили нинішнього тренера «Спартака» довести справу до кінця. І тому звістка, що «Карпати» готові прийняти дніпропетровський десант у Львові, зустрів з оптимізмом.

— Вважається, що ваш дует з Паляницею в «Карпатах» зіграв дуже вдало. Але іноді створювалося впечатление, що вам важливіше лаври кращого бомбардира.

— Ми з Паляницею обидва яскраво виражені центрофорварди. Наше завдання — забивати голи. І наш внесок в успіхи команди не стане заперечувати ніхто. У цьому чемпіонаті ми забили по 16 голів. Хто, крім київського динамівця Шевченка, може похвалитися таким результатом?

— Періодично в пресі прослизала інформація про потрясають «Карпати» страйках.

— Бронзовий сезон-97/98 особливих претензій до керівництва «Карпат» не було. Хоча залишали бажати кращого тренувальна база, стадіон. А потім почалися затримки з виплатою грошей. Якщо шахтаря годує вироблення вугілля, то футболіста — гра в м’яч. Шкода, якщо через фінансові негаразди не вдасться зберегти такий сильний колектив.

— Кого б ви хотіли бачити першим суперником «Карпат» у Кубку УЄФА?

— Кого-небудь сильніше. Можна ще раз звернути на себе увагу. Я все ж сподіваюся ще пограти за кордоном. Які мої роки!

— Наскільки я знаю, футбол у вашій родині стає сімейною традицією?

— Можна сказати і так. Батько колись грав у команді майстрів. Зараз молодший брат виступає в першій лізі. А старший син, якому 14 років, зі своїми однолітками з «Чорноморця» днями виїхав на турнір в Марсель. Шкода, що не пішов по стопах батька — обрав амплуа заднього захисника. Але у мене і молодший займається футболом — може, він стане форвардом.

— Чим полюбляєте займатися у вільний час?

— Люблю порибалити. Нещодавно в Одесі влаштував риболовлю, запросив Нікіфорова. Спіймали штук 500 кефалей. Були його родичі, мої. Всю рибу не змогли винести. Шкода, не зумів вирватися з Москви Цимбалар. Але він уже знає про наш улов і, напевно, заздрить. Задоволення від риболовлі можна порівняти тільки з радістю, яку відчуваєш, коли після потужного удару м’яч затрепыхается у сітці воріт.