Ілля Воробйов

Фотографія Ілля Воробйов (photo Ilya Vorobiev)

Ilya Vorobiev

  • Громадянство: Росія

    Біографія

    Іллю, сина знаменитого тренера Петра Воробйова, я визнав не відразу. Хтось з дуже знайомим обличчям допомагає збірної Росії організувати автобус, то перевести мова В’ячеслава Бикова на прес-конференції. Я і не знав, що Воробйов-молодший, колишній хокеїст «Лади» та «Магнітки», нині шукає себе в іншій професії. Мріючи залишитися поруч з хокеєм.

    — Ви зараз допомагаєте збірної Росії. Чия була ідея?

    — Ідея була моя. Запропонував через німецьку федерацію. Я знаю німецьку та англійську — сподіваюся, все пройде добре. Грав з деякими хлопцями з цієї збірної, з Віктором Козловим взагалі знайомі з дитинства. Думаю, з організацією проблем не буде. Для мене це прекрасний досвід.

    — Допомагаєте з усіма адміністративними справами?

    — Так, абсолютно. Починаючи від перекладу і закінчуючи господарськими справами.

    — Сама незвичайна прохання, з якою до вас звернулися?

    — Саше Овечкину новий шолом доставляли звідки-то з Мюнхена, за день до гри повинен був привезти якийсь словак. Ось це — саме екзотичне. Треба було терміново організувати доставку.

    — А проблема з їжею, про яку говорили гравці?

    — Я б не сказав, що це була проблема — просто треба було підлаштувати їжу в готелі під наші смаки. Тут — звичайна європейська їжа. Потихеньку вирішуємо цю проблему.

    — Ви маєте якийсь стосунок до німецької федерації хокею?

    — Ні, просто догравав у Франкфурті останні три роки. Живу в цій країні.

    — Коли зіграли свій останній матч?

    — 9 вересня. Це тема для мене сумна. У мене було два поспіль дуже серйозних струсу мозку. Ось тоді, 9 вересня, красиво, як у Голлівуді, відвезли на «швидкій» прямо з льоду. Отямився в лікарні, дивлюся — майка розрізана ножицями. На той випадок, якщо зовсім йти буду, щоб запустити серце. Думаю, та гра проти «Ганновера» стане для мене останньою. Хоч про закінчення кар’єри я поки не оголошував. Німецькі лікарі кажуть: «Третє таке струс — і будеш залишок життя проводити, як один боксер, у кріслі…» Я перепитав: «Мохаммед Алі, чи що?» «Точно. Хоч у тебе все не так далеко зайшло», — відповіли німці. Мені життя Алі не хочеться.

    — Як сталося струс?

    — Банально — людина в меншості викидав шайбу із зони і збоку засадив мені ключкою по голові. На обличчі у мене все було переломано.

    — Сильніше болю не знали?

    — Тут взагалі боляче не було — я відразу погас. Двадцять хвилин лежав без свідомості. Боляче мені було 23 роки. Між бортів є сполуки, в цю дірочку влучило лезо ковзана. Нога залишилася на місці, а тіло пішло в сторону. Тоді крім перелому полетіли всі зв’язки, капсула. Ось ця біль була цікавішою. Півроку ходив на милицях. Тоді по дурості вірив і в себе, і у лікарів. А роки потому мені ті ж лікарі розповіли: «Ми не вірили, що ти відновитися». Нога дуже незвично сломалас— Головні болі, що мучать?

    — Так. Протипоказана будь-яка фізична навантаження. Це колись пройде, а якщо не пройде — треба вчитися з цим жити.

    * * *

    — В «Магнітці» та «Ладі» ще недавно ви виглядали здорово.

    — Добре, якщо залишилися такі спогади. Звичайно, важко закінчувати. Не знаю, як в КХЛ, але в німецькій лізі цілком міг пограти.

    — Закінчивши грати, багато хто настільки втомлюються від хокею, що дивитися на нього не можуть.

    — А я — навпаки. У минулому сезоні відіграв лише дев’ять ігор, у цьому — дві неповні. Дуже добре зараз розумію, наскільки люблю хокей і як мені його не вистачає. Коли сидиш вдома, дивишся в одну точку, тому що більше нічого не можеш робити, у тебе просто голова болить… Ось це відповідь — чому я тут. Ближче до хокею.

    — Бути другим тренером батька — шлях не для вас?

    — Чому ні? Я спеціально повертався в Німеччину — ще підучитися і тренерським моментів. Не знаю, як в КХЛ, але в тодішній російській суперлізі фізична підготовка відставала від німецької. У Німеччині цьому приділяють багато уваги. Ця тема мене захоплює. А батькові буду допомагати з задоволенням.

    — Ви довго знімали квартиру у Франкфурті.

    — Зараз купив свою. Там же. Зрозуміло, якщо залишуся в хокеї — це життя циганська, сидіти на місці не доведеться. Коли грав у Росії, сім’я приїжджала і їхала. Зараз з родиною зрозуміли, що Франкфурт — це те місто, де варто зупинитися. Величезний аеропорт, близько і до Америки, і до Росії. Я за великим рахунком і кар’єру хокеїста в цьому місті почав в 93-му році. Не рахуючи кількох ігор за московське «Динамо».

    — Думаєте німецькою?

    — Російською. Тільки якщо кілька годин спілкуєшся з німецькою компанією, перемикаєшся на їх мову.

    — Діти по-російськи говорять?

    — Звичайно. По-німецькою, англійською та іспанською. Ми для них знімали колись будинок на Майорці. Три з половиною роки там прожили. Ми Іспанію дуже любимо. Навіть думали квартиру там купити, але вирішили — невигідно. На пенсію нам рано. Гарну освіту дітям на острові дати неможливо. Російські люди купують квартири, приїжджають раз на рік — там протекло, тут зламалося, кругом павутина. Захочеш відпочити — приїжджай, бери кращий готель, і це буде вигідніше..

    * * *

    — Скільки заробляє середній хокеїст в чемпіонаті Німеччини?

    — Тут по зарплатах дуже далеко до Росії. 70 — 80 тисяч євро «чистими» в рік. Ще клуб винаймає квартиру і дає автомобіль. У плей-офф трапляються якісь преміальні — зовсім смішні порівняно з КХЛ.

    — Якщо б вас попросили підібрати з німецького чемпіонату гравця для Росії — хто був би першим номером у вашому списку?

    — Тут багато канадців, які пограли трохи в НХЛ. У Німеччині дуже непогані воротарі.

    — Що за воротар приголомшливо грав у матчі відкриття проти США?

    — Ендрас. Молодий хлопець, 24 роки. Відкриття нинішнього сезону, — і він, і його злиденна команда з Аугсбурга. Там один з самих крихітних бюджетів ліги, а дійшли до фіналу. Німецький ХК МВС. Перші воротарі в клубах Німеччини зазвичай іноземці, а цей — німець.

    — Грає за дві тисячі євро в місяць?

    — Думаю, близько того.

    — Вам, громадянину Німеччини, ніколи не хотілося повернути російське громадянство?

    — Хотілося. Не вийшло. Кроків було багато на різних рівнях. Що зроблено, те зроблено. Паспорт у мене німецький, а серце все одно в Росії. Не дарма ж я поруч зі збірної. Це був драматичний момент — коли здавав російський паспорт. Роздивлявся друк, яку на нього шльопнули: «Анульовано», — і серце щеміло.

    — Приїжджаючи в Москву, на який день думаєте: «Швидше б додому»?

    — Взагалі не думаю. Я там як вдома. До Новогорска і зараз доїду з закритими очима. Річку пам’ятаю, де купалися. Від ностальгії нікуди не дітися.

    — Б повернути все назад — все одно вчинили б так само, взяли німецьке громадянство?

    — В тих обставинах — так.

    — Дружина чим займається?

    — Займається на бізнес-курсах англійської мови. За професією вона стиліст.

    — Самий ваш важкий день в Німеччині?

    — Важко було студентам, які приїжджали сюди з двадцятьма дойчмарками в кишені. А я приїжджав з професією. Раніше тут російських недолюблювали, а зараз дізналися слово «олігарх». Готові його побачити в кожному пристойно одягненому російською.

    — На вас теж поширювалася давня нелюбов до росіян?

    — Ні, на мою команду ходило по шість тисяч глядачів. Відразу вивчили фразу: «Ілля, давай, давай». А зараз у Франкфурті збираються під купол повісити мою майку, — тільки чекають, коли оголошу про закінчення кар’єри. Ось це, може, і буде найважчий момент.

    * * *

    — Книги Дейва Кінга ви читали?

    — Частина англійською. Сам Кінг мені подарував і підписав, коли працював в «Мангеймі». Мама тільки зараз привезла російський переклад, буду його вивчати.

    — Ви грали у нього в Магнітогорську. Кінг написав, що хокеїстів загодовували таблетками. Хто досвідченіші, той спускав їх в унітаз.

    — Нам казали, що це вітаміни. Але я дорослий хлопець, відправляв їх туди ж. Знаєте, не хочу чіпати цю тему, залишилися хороші спогади про «Металурзі». Хоч мене з нього і попросили.

    — Чому?

    — Я сам винен. Кінгу подобався хлопець, який відпрацьовує і туди, і сюди. Я виходив на всі вкидання, блокував багато кидків. Робоча кінь. Почався новий сезон, команда посипалася. Кінга прибрали, а мене слідом. Тому що статистика — два плюс два. При цьому є іноземцем. Винен я сам перестав з себе питати як з іноземця. Перестав думати про особистої статистики. Думав тільки про команду — але такий підхід доречний, коли команда виграє.

    — Прикро було?

    — Дуже. Я віддавав душу і серце. Та й зазвичай я вибирав команду, а тут мене вигнали — вперше в житті.

    — У Німеччині у Кінга нічого не вийшло?

    — Не вийшло. Тут складно тренувати — ти не можеш відправити гравця у другу команду, фарм-клубів просто немає. Є двадцять гравців — і кожного ти повинен поплескати по плечу, щоб він дав результат. Кінг — людина старої закалки. Хоч він як ніхто розбирався в хокейних дрібницях. Знав всіх гравців світу, прямо як Віктор Васильович Тихонов. Годинами міг про це розповідати.

    * * *

    — Саме важке вправу батька, Петра Воробйова?

    — «Злий собака». По зоні один бігає з шайбою, а інший повинен відбирати. Відрізки по тридцять секунд. З людей за сім потів сходило. Коли з «Магниткой» потрапили на батьківську «Ладу» в плей-офф, багато хороших хлопців втратили — Раву Гусманова, Платонова… Тому і не пройшли Омськ. Нам мужиків не вистачало — начебто двометрового Платона. А команда тоді в Магнітогорську була божевільна, справжня машина.

    — Неприємності батька переживаєте як власні?

    — Так. З одного боку, батькові в Ярославлі ніби як відмовили — з іншого, він поїхав у відпустку і прекрасно себе почуває. Шукає Ярославль нового тренера чи ні — поняття не маю. Батько каже, зробив все, що можна було зробити. У мене є російське телебачення — і я вболівав за Ярославль так, що дружина йшла в іншу кімнату. Дуже переживав.

    — Ви часто билися на льоду…

    — В Німеччині — з усіма підряд. Був величезний чех Увіра, легендарна особистість. Чемпіон світу. Калатав у бундеслізі всіх. І я, двадцятирічний російський хлопчик, потрапляю під нього. Насів на мене, я вивернувся, зірвав з нього дві товсті золоті ланцюжки, величезний фінгал поставив. Обробив його, словом. Після матчу йду до машини, Увіра назустріч. Лід тримає біля голови. Простягає руку — і по-російськи: «Поздрав-ля-ем…»