Ігор Уралев

Фотографія Ігор Уралев (photo Igor Yralev)

Igor Yralev

  • День народження: 15.10.1966 року
  • Вік: 50 років
  • Громадянство: Росія

Біографія

Так, ніколи не хотів бути головним. Я все життя у воротах, після закінчення кар’єри боровся з воротарями і мені цікавіше підготувати хороших голкіперів, ніж тренувати всю команду. Я можу допомогти головному – так. Дати якусь пораду. Але не вести команду.

Ігор Уралев міг би стати володарем рекорду як людина, менше всіх займав пост головного тренера. У 2006 році він вивів пермський «Амкар» на гру з «Зенітом», а потім поступився посаду Рашиду Рахимову. Сьогодні Уралев працює з воротарями в армавірському «Торпедо» і з щирістю розповідає про те, як пережив звільнення і чому поїхав з Пермі.

Один день на посаді головного тренера – мало.

– Це випадково вийшло. Сергій Оборін пішов з клубу, а команду треба було везти на гру в Санкт-Петербург. За такий короткий час в Пермі просто б не знайшли нікого. Ось і мене і призначали.

Ви зраділи?

– Та що ви! Відмовлявся. Я, кажу, не хочу бути головним. Але мене вмовили. Сказали, мовляв, ти просто поїдеш як головний, нічого страшного. І виїзд був невдалий.

Програли «Зеніту».

– Так, причому нам обидва м’ячі турків Текке забив. Ми грали непогано, але він знайшов два моменту. Могли і з іншим рахунком закінчити. Женя Савін міг забити. Пару раз там суддя неправильні рішення прийняв. Та що я розповідаю, в Пітері виграти важко.

А чому ви не пішли з Сергієм Обориным? Зазвичай весь штаб залишає команду услід за головним тренером.

– Так там ситуація була зовсім іншою. Оборін не йшов, його взагалі прибирати не хотіли. Звільняли його помічника Ігоря Шинкаренко, а Оборін був проти цього і пішов за компанію.

І ви б пішли за компанію.

– Я тоді підійшов до Григоровичу за порадою. А він здивувався, каже, щоб я працював і ні про що не турбувався. Типу, я тут взагалі ні при чому. Так і залишився в клубі.

Всі гравці пермського клубу, коли їм називають прізвище Шинкаренко, пробразно кажучи, втрачають свідомість.

– Ви знаєте, я воротарів відразу убезпечив від впливу цього тренера. Сказав, що у нас своя методика, ми самі будемо готуватися до матчів. Оборін схвалив. А у його помічника були нефутбольні методи.

Що за нефутбольні методи?

– Я футболістів розумію. Не знаю, навіщо їх так тренували. Таке відчуття, що з них горностаїв хотіли зробити.

Бігали багато?

– Не те, що багато. Бігали в основному в гірку. Причому, це було напередодні ігор. У хлопців пішли травми, всякі болячки загострилися. Під час матчів вони ледве ходили. І, головне, Оборін у всьому сліпо довіряв Шинкаренко.

Це дивно, адже колишній головний тренер «Амкара» завжди славилося своєю незалежністю та всі рішення приймав сам.

– Я теж був здивований. Підходив до нього, намагався вивернути на цю тему, але він одразу припиняв розмову. І взагалі, що ви мене питаєте про Шинкаренко? Говорити про нього немає абсолютно ніякого бажання.

Багато, попрацювавши головним тренером хоч годину, вже не хочуть ставати помічниками і марять самостійною роботою. Ви ж спокійно повернулися працювати з воротарями. І, здається, на більше і не замахувалися.

– Так, ніколи не хотів бути головним. Я все життя у воротах, після закінчення кар’єри боровся з воротарями і мені цікавіше підготувати хороших голкіперів, ніж тренувати всю команду. Я можу допомогти головному – так. Дати якусь пораду. Але не вести команду.

А що ви зробили тоді, коли вас призначили? Які кроки зробили?

– Провів індивідуальні бесіди з усіма гравцями. Викликав і пояснював, що треба заспокоїтися, що все найгірше позаду. Хотів, щоб вони налаштувалися на гру в Санкт-Петербурзі. Пару тренувань провів. Ми там нічим особливим не займалися – звичайне заняття. Хоча ні, стандарти відпрацьовували.

При Оборине в роздягальні «Амкара» завжди було похмуро. Ви змінили?

– В якому сенсі похмуро?

Ніхто ніколи не посміхався. Знали, що якщо буде посмішка – можуть вивести зі складу.

– Ну, знаєте, я думаю, що якщо футболіст перед матчем сміється-посміхається він дурник якийсь. Не знаю жодного гравця, який би веселився перед матчем, а на полі показував хороший футбол.

Вас звільнили відразу після гри з «Зенітом»?

– Не те, щоб звільнили. Просто приїхав Рашид Рахімов, і я знову спокійно став займатися з воротарями. Не було призначення – не було і звільнення. Мені навіть на це час зарплату не піднімали.

Через деякий час ви пішли з «Амкара». І, кажуть, не без скандалу. Що сталося?

– Дуже неприємна історія. В клубі з’явилися люди, які не повинні були займатися футболом. В команду стали лізти міліціонери і солдати. Хіба вони можуть керувати клубом?

Ви про кого?

– На посаду директора призначали Сергія Грушкевича. Він колишній військовий. З ним у мене і почалася війна.

Розкажіть.

– Важко працювати з тими, хто ж… лиже. Ви мене зрозумійте, я зараз не можу стримуватися в епітетах. Але там сталася зовсім брудна історія. Він писав на мене доповідні, що постійно говорив за спиною. Один раз я не витримав.

Вдарили?

– Ні. Кажу, що ж ти п… такий чутки распускаешь і обмовляєш на мене. Давай зустрінемося. Забили з ним стрілку, а він зібрав все начальство. Тоді ще Рахімов приїхав, хоча він у клубі вже неработал. Ну, я при всіх на Грушкевича став кричати. Мовляв, ходиш тут, плітки збираєш, пишеш записки. Якщо є проблема – скажи мені прямо в обличчя.

А як діючий головний тренер реагував?

– Тоді Міодраг Божович був. Він взагалі не при справах. Не розумів, що відбувається. До мене у нього ніяких претензій немає, він навіть пропонував мені залишитися після того конфлікту, мовляв, Сергій, ніяких питань – працюй. Але я вже залишатися не міг.

А привід для пліток був?

– Мені Грушкевич ставив у провину порушення спортивного режиму. Було, не сперечаюся. Але не під час матчів, не під час тренувань і не при хлопцях. Тобто у свій вільний час. Він же це підносив так, немов я постійно п’ю на роботі. Гад він. Думаю, що поки такі люди в клубі знаходяться, нічого доброго не буде.

Ви потім в Липецьку попрацювали, а зараз в Армавірі. Як там в зоні «Південь»? Кажуть небезпечно.

– У Липецьку бардак був, я там не допрацював до кінця сезону. Пішов, коли звільнили Геннадія Степушкина. А в Армавірі мені подобається. Небезпечно? Я ж сам ріс в Північній Осетії, не відчуваю ніякої небезпеки. Ми тут на автобусах пересуваємося – все нормально, ніяких НП не було.

Який самий екстремальний виїзд на «Півдні»?

– На матч з «Ангуштом», напевно. Це дійсно небезпечно, але ми до них у другому колі поїдемо. Втім, вони грають у Прохолодному, лише іноді в Назрані. Не знаю, де буде матч з нами. А взагалі сильна ліга. Мені здається, вона найсильніша у другій лізі.

Розповідають, що люди з автоматами на стадіоні – в порядку речей.

– Так це ж для безпеки. Ні, тут все спокійно. Не вірте тому, що пишуть.