Джон Хартсон

Фотографія Джон Хартсон (photo John Hartson)

John Hartson

  • День народження: 05.04.1975 року
  • Вік: 41 рік
  • Місце народження: Свонсі, Уельс, Великобританія
  • Громадянство: Великобританія

Біографія

Джон забив 17 голів у 70 матчах, граючи в «Арсеналі», що не було особливо видатним результатом. Пізніше, граючи вже за «Вест Хем» (West Ham United) у 1997 році, його статистика вражала більше: 33 голи у 73-х матчах. У своєму дебютному футбольному сезоні Джон став другим бомбардиром Ліги, поступаючись лише прославленому снайперу «Манчестер Юнайтед» Енді Коула.

Джон Хартсон народився третім з чотирьох дітей в сім’ї Хартсонов, у Свонсі, Уельс. Хлопець з дитинства цікавився футболом, і це було закономірно – інтерес підігрівав його батько, сам грав у молодості за місцеві команди. У шість років Джон вже виходив на поле у складі дитячої команди «Лонлас Бойз», в шістнадцять грав за «Лутон». З цим клубом пов’язана одна з перших серйозних неприємностей Хартсона: крадіжка, про яку стало відомо, в результаті чого, через чотири місяці гри в клубі, Джона відіслали додому. Однак, талановитий юнак сподобався керівництву, а тому про подію казус було вирішено забути.

У січні 1995 року Хартсон перейшов в прославлений «Арсенал» за величезні на ті часи гроші . Джордж Грем віддав тоді за валлійця 2,5 млн. фунтів,

і ця цифра стала новим британським трансферним рекордом для юнаків.

Джон забив 17 голів у 70 матчах, граючи в «Арсеналі», що не було особливо видатним результатом. Пізніше, граючи вже за «Вест Хем» (West Ham United) у 1997 році, його статистика вражала більше: 33 голи у 73-х матчах. У своєму дебютному футбольному сезоні Джон став другим бомбардиром Ліги, поступаючись лише прославленому снайперу «Манчестер Юнайтед» Енді Коула.

З командою «Селтік» (Celtic), куди він прийшов у 2001 році, пов’язані, безумовно, п’ять кращих футбольних років Джона Хартсона. Саме в цьому клубі він став улюбленцем публіки. Хартсон грав у фіналі Кубка УЄФА, став «футболістом року», розділивши це звання (на думку гравців) з Фернандо Риксеном, виграв безліч різних титулів. Ці р

оди характерні ще й тим, що Хартсон неодноразово покидав поле з «червоною карткою», а одного разу журналісти навіть звинуватили його в причетності до організації ІРА. Після з’ясувалося, що це — неправда.

Після «Селтіка» все було не те, спад був очевидний, за два роки Хартсон перепробував безліч клубів, але так нічого і не вибрав. І тоді він просто закінчив свою кар’єру. Вболівальники Джона запам’ятали його, як бійця, не жаліє ні себе, ні суперника, як спортсмена величезної сили, самовіддачі та волі до перемоги.

Після відходу з поля Джон Хартсон, однак, не пішов з футболу. Йти в тренери йому не хотілося – «ще не настав час». Джон просто жив своїм життям — іноді з’являвся на ТБ, вів блог в «SunSport», виховував дітей, яких у нього троє. У червні 2009 року він прий

л участь у матчі, присвяченому пам’яті легендарного гравця «Селтіка» Томмі Барнса, який помер у 52 роки від раку шкіри. За страшною іронією долі через місяць Джон Хартсон був доставлений в лікарню з жахливим головним болем. Страшний діагноз – рак мозку – наздогнав і тридцятичотирирічного Джона. Операція, яка сприяє послабленню тиску на мозок і стабілізації стану футболіста, стала лише початком курсу лікування. Біля Джона постійно чергують батьки, друзі, брати, сестри, троє дітей. А за стінами клініки — тисячі фанів і вболівальників, які приходять підтримати Джона Хартсона в його вирішальному матчі – матчі зі смертю. Харстон не підведе, він завжди вмів боротися: «Я впораюся, надія не покидає мене ні на секунду. Ви ж пам’ятаєте — я ж сильний малий».