Андрій Шевченко

Фотографія Андрій Шевченко (photo Andrey Shevchenko)

Andrey Shevchenko

  • День народження: 29.09.1976 року
  • Вік: 40 років
  • Місце народження: Київ, Україна
  • Громадянство: Україна

Біографія

В Італії зараз бум. Шевченкомания. Посланець з берегів Дніпра, Андрій Шевченко своєю блискучою грою вразив Рим до підстави. Йому, єдиному з території колишнього Союзу, вдалося стати справжньою зіркою на західному футбольному небосхилі. А адже ще вчора мало хто міг передбачити таку казкову кар’єру простому хлопцеві з Оболоні.

Шева, як називають його італійські тіффозі, з’явився на світ в одному з сіл недалеко від Києва. Зараз мало хто пам’ятає той день — 29 вересня 1976 року, коли в селі поставили великий стіл з салом, горілкою та іншими місцевими делікатесами і стали відзначати день його народження. Скажи тоді, що на світ з’явився один з кращих футболістів світу, навіть після десятої чарки ніхто б не повірив. Особливо раділа появі на світ брата старша сестра Олена, яка допомагала мамі Любі сповивати малюка. Навіть буйна фантазія не могла підказати їй і домашнім, що через багато років молодший брат Андрій відвезе всю сім’ю в Італію. До речі, батько Шеви, Микола Григорович, в молодості сам любив поганяти м’яч після роботи. До виходу на пенсію він служив прапорщиком і у військовій частині вважався одним з кращих снайперів.

— В школу ходити я не любив, — не приховує Шева. — Мені нудно було сидіти в задушливому класі і шукати, де катет або гіпотенуза. Не подобалося мені і вирішувати завдання, де з одного пункту виходив ходок і йшов назустріч іншому. Для мене найкращим заняттям під час уроків було пограти

в футбол, забити кілька голів. Ось я і підбивав пацанів на це. Директор школи навіть батьків викликав з проханням перевести мене в іншу школу.

Потім батьки Шеви переїхали в Київ. Квартиру їм дали на Оболоні, в спальному районі, але хлопець знову пропадав з пацанами на пустирі, де міг з ранку до вечора ганяти в свій улюблений футбол. Нерідко приходив додому в подряпинах і з гордістю повідомляв, що сьогодні забив три м’ячі. Його лаяли, говорили, що у батька маленька зарплата і він не може купувати кожен місяць нові кеди, але на Шеву це не діяло. Не міг же він кинути футбол через якийсь взуття. Нерідко грав навіть босоніж і дивувався, що голи можна забивати і так.

І ще Шева любив читати книжки про футбол. Про різних випадках під час матчів міг говорити годинами. Про нього ж самому доки від футболу заговорили, коли 17-річного хлопця не побоялися поставити на матчі Ліги чемпіонів. Перший гол у ворота «Баварії» став для нього путівкою у великий футбол. І сьогодні навряд чи хто скаже, як би склалася спортивна кар’єра хлопця, якби доля не звела його з Сан Саничем Шичковым. Він першим помітив хлопця, якому нічого не варто було обвести двох-трьох захисників і забити гол. Він же запросив його у футбольну школу «Динамо».

За кордон Андрій вперше потрапив у дванадцять років з дитячою командою. Потім у рамках дитячого турніру вийшов на поле стадіону «Сан-Сіро», де тоді блищала знаменита голландська трійця — Ван Бастен, Гулліт і Райкаард. Не мине й десяти років, як Шевченко буде почувати себе на цьому самому газоні повноправним господарем. Комусь може здатися, що до свого тріумфу Андрій йшов, як по маслу. Нічого подібного. В юності мало хто бачив у ньому наступника Блохіна. Навіть у Київський інститут фізкультури його не взяли: він не здав вступний екзамен зі спеціалізації — футболу! Правда, на висоті виявилися тренери Володимир Онищенко і Валерій Зуєв, які взяли його в «Динамо-2».

У футболі зараз Шева — зірка, але в особистому житті у хлопця — тиша до гладь. Він не дає заробити закордонним журналістам на скандал або сенсації. Не п’є, не курить, хоча з нагоди перемоги і може випити пива або хорошого червоного вина. З дівчатами не тусується, хоча його оточують красуні, набагато крутіше, ніж дівчата з Хрещатика або з Тверській. Одружуватися поки не збирається і подруги не заводить. На першому місці у нього як і раніше футбол. Хоча є і хобі — він великий любитель хокею і друг відомого російського хокеїста Олексія Яшина.

Зараз жодна людина в Мілані не скаже, що італійський політик і фінансист Сільвіо Берлусконі даремно витратив 25 мільйонів доларів на покупку Шевченка. Він навіть якось заявив, що Шева — другий Ван Бастен. Правда, український хлопець з цим не згоден і хоче залишатися тим, хто він є — Шевченко. До речі, ніякого відношення до Тарасу Григоровичу, чиє ім’я носить Київський університет, Шева, на жаль, не має. Кажуть, що хто-то з «нових українців» хоче в Києві поставити пам’ятник футболістові Шевченку, причому недалеко від його літературного тезки. Він вважає, що п’ятиразовий чемпіон України, гравець збірної та кращий нападаючий Ліги чемпіонів кінця 90-х цього гідний. Може, це й правильно: ставити пам’ятники людям за життя, а не після, як це у нас прийнято.