Анатолій Башашкін

Фотографія Анатолій Башашкін (photo Anatoly Bashashkin)

Anatoly Bashashkin

  • День народження: 23.02.1924 року
  • Вік: 78 років
  • Місце народження: Реутов, Росія
  • Дата смерті: 27.07.2002 року
  • Громадянство: Росія
  • Зріст: 178 см
  • Вага: 78 кг

Біографія

Футболу навчався в дитячих командах клубу «Праця» в р. Реутове Московської обл., потім — в юнацькій команді «Спартак» Москва. Грав за команди ЦСКА (1947 — 1952, 1954 — 1958), «Спартак» Москва (1952 — 1953). Чемпіон СРСР 1947, 1948, 1950, 1951, 1953 рр. Володар Кубка СРСР 1948, 1951, 1955 рр. За збірну СРСР провів 21 матч (у т. ч. 10 — за олімпійську збірну СРСР). Також за збірну СРСР зіграв у 12 неофіційних матчах.

ТАК, БУЛИ ЛЮДИ В НАШ ЧАС…

Пішов з життя один з останніх «лейтенантів», добували на зелених полях Європи і світу славу армійському і всьому вітчизняному футболу. Але його блискуча гра, вірність рідному клубу назавжди залишаться в нашій пам’яті і будуть служити яскравим прикладом для наслідування багатьом поколінням армійців.

Погравши півтора сезону після розформування ЦБРА в 1952 році за команди р. Калініна, МВО і «Спартак», Башашкін повернувся в 1954 році в відроджений армійський клуб і виступав за нього до 1958 року. Він розпрощався з футбольним полем у 34-річному віці, зробивши саму тривалу кар’єру серед своїх партнерів. Це було дивно, оскільки Башашкін навіть для них був взірцем у дотриманні режиму, за час своїх виступів практично не вживав спиртного — навіть з нагоди виграшу командою чемпіонського золота, яке тричі випало на його частку в ЦДКА і одного разу в «Спартаку».

Великий Борис Аркадьєв, не гнушавшийся переглядати гравців окружних та дажегарнизонных команд, виявив вихованця московської спартаківської школи Анатолія Башашкина на строковій службі в команді тбіліського Будинку офіцерів. Аркадьєв відразу розпізнав у ньому класного центрального захисника. Але у ЦДКА на цій позиції поза конкуренцією був могутній Іван Кочетков, авторитетний гравець перших армійських чемпіонських складів. І новоявленому лейтенантові довелося на перших порах пограти правим півзахисником.

В високому стрибку, капітан радянської команди Анатолій Башашкін

1952 рік. Стадіон «Динамо». Матч збірної Москви зі збірною Польщі. На передньому плані, у високому стрибку, капітан радянської команди Анатолій Башашкін.

— Коли я вперше побачив знаменитого Франца Беккенбауера, відразу згадав Толю Башашкина, — розповідав цэдэковский «мотор» тих років Валентин Ніколаєв. — По комплекції, манері гри і поведінки на полі, надійності і техніці гри в обороні, швидкості, ігрового мислення їх, якщо поставити поруч, було б не відрізнити один від одного. Звичайно, це стосувалося тільки оборонних дій, атакуючі рейди із завершенням атак, які блискуче практикував Беккенбауер, в наші часи не заохочувалися. Ще Башашкін був чудовим шахістом, не раз виходив переможцем змінювали один одного внутрішньокомандних турнірів, за якими з великим інтересом стежили всі гравці.

Центральний захисник в ті часи грав строго проти центрфорварда суперників, зірок серед яких було хоч греблю гати. Але армійський стопер управлявся і з динамівцем Сергієм Соловйовим, і з торпедовцем Олександром Пономарьовим, і з тбилисцем Борисом Пайчадзе, і з спартаківцем Микитою Симоняну, і з Всеволодом Бобровим після переходу у ВПС.

15 липня 1952 року Анатолій Башашкін вивів відроджену збірну СРСР на перший матч олімпійського турніру в Гельсінкі в ролі капітана. А закінчив Олімпіаду, як і всі його партнери по ЦБРА, був розжалуваний у рядові. Виступи у збірній він завершив 5 грудня 1956 року в Мельбурні, отримавши разом з іншими нашими футболістами-олімпійцями золоту медаль чемпіона.

Після закінчення кар’єри футболіста Башашкін поступив в Академію бронетанкових військ, з дипломом якій працював з військової спеціальності на Україні. Вийшовши в запас, не витримав, повернувся у футбол, очолював ташкентський «Пахтакор», московську «Красну Пресню», недовго працював помічником Костянтина Бєскова в «Спартаку». Не можна сказати, що його тренерська кар’єра вдалася. Зразком для нього залишалася армійська команда, кольори якої він захищав майже 11 років, його бойові товариші Григорій Федотов, Всеволод Бобров, Валентин Ніколаєв, Олексій Гринин, їх ставлення до футболу, до тренувальної роботи. А з новим поколінням він, як не старався, не міг знайти спільної мови. Коли до Анатолію Васильовичу зверталися за коментарями журналісти з приводу того чи іншого матчу, він вже через лічені хвилини йшов у спогади на тему «так, були люди в наш час, не те, що нинішнє плем’я: богатирі — не ви!».

І ось не стало ще одного богатиря. Світла йому пам’ять.