Алан Ширер

Фотографія Алан Ширер (photo Alan Shearer)

Alan Shearer

  • День народження: 13.08.1970 року
  • Вік: 46 років
  • Місце народження: Ньюкасл-Апон-Тайн, Великобританія
  • Громадянство: Великобританія
  • Зріст: 183 см
  • Вага: 79 кг

Біографія

Ширера визнали слідом за Роналдо і Джордж Веа третім футболістом Європи 1996 року.

ПОЧАТОК ШЛЯХУ

З самого старту кар’єри футбол був для Ширера на першому місці, все інше — на другому. Багато зірок, як-то Гаскойн, Бекхем, створюють собі популярність шляхом численних скандалів. Ширер — не з їх числа. Невипадково про його особисте життя, на відміну від «Спайс Боя» Бекхема, мало пишуть у британській пресі. «Ширер — це суперзірка без характеру суперзірки», — так свого часу висловився про 9-му номері «Ньюкасла» помічник тренера збірної Дон Хоуї.

У 14 років Ширер покинув свій рідний Ньюкасл і вирушив у Саутгемптон, щоб стати професійним футболістом. Це була єдина робота, яку він у той час хотів займатися. У школі Ширер навчався неважливо, особливо багато проблем у нього було усної англійської. Але Ширер і не бажав для себе вченого кар’єри. Він хотів стати футболістом. «Футбол у той час був для мене всім», — згадує Ширер.

Дебют Ширера в матчах англійської першості відбувся 9 квітня 1988 року і вийшов прямо-таки феноменальним. «Саутгемптон» зустрічався з «Арсеналом», і 17-річному Ширеру вдалося забити у цій грі відразу три м’ячі! «Не думаю, що в той момент я усвідомив розмір того, що сотворив, — каже Ширер. — Але факт залишається фактом: після цього мене викликали в клуб і запропонували перший професійний контракт. Я знав, що тоді мною цікавився ще і «Ньюкасл», але мені не хотілося нікуди їхати».

За словами Ширера, в матчі з «Арсеналом» йому найбільше запам’яталася реакція на його хет-трик вболівальників. — «У запалі гри я не звертав на шум трибун уваги, але коли мене замінили, то зазнав непередавані почуття. Цілий стадіон — і весь скандує моє прізвище! Це було просто фантастичне відчуття».

ШИРЕР ЗБІРНА

Дебют Ширера у збірній Англії відбувся в лютому 1992 року в матчі проти французів. Але тоді з-за травми хрестоподібних зв’язок йому не вдалося закріпитися в команді.

Ширера це не зупинило. Він продовжував забивати — вже за новий клуб, «Блекберн», тричі поспіль став кращим бомбардиром англійської першості. А в 1996 році до Ширеру прийшло визнання і на рівні збірної.

5 м’ячів, забитих на чемпіонаті Європи, дозволили йому стати кращим бомбардиром цього турніру. Після його закінчення Ширера призначили капітаном збірної, це сталося напередодні першого відбіркового матчу ЧС-1998 зі збірною Молдови. Гленн Ходдл викликав тоді Ширера і невигадливо запитав його: «Хочеш бути капітаном збірної, Алан?». «Не встиг він закінчити своєї фрази, — згадує Ширер, — як я відповів йому: «Звичайно, так! Для мене це величезна честь!».

Питання про те, хто повинен бути капітаном збірної, обговорювалося тоді практично у всіх британських ЗМІ. Колишній капітан Девід Платт до того часу вже своє відіграв і в пресі постійно ходили імена Тоні Адамса, Стюарта Пірса, Девіда Симэна і Пола Інса. «Коли Гленн Ходдл викликав мене, я навіть не підозрював, що він хоче мені сказати. І коли він запропонував капітанську пов’язку, я був здивований і в той же час дуже гордий. Правда, Ходдл висунув тоді одна умова. «Боюся, — сказав він, — що додаткова відповідальність позначиться на твоїх бомбардирські якості, а я не хотів би, щоб це йшло в збиток. Так що я маю намір призначити тебе капітаном тимчасово, на три гри, і лише потім вирішу, чи ти носити капітанську пов’язку постійно!».

«Коли в Молдові виконували наш національний гімн, — згадує Ширер, — у мене по всьому тілу бігли мурашки…». На стадіоні тоді зібралося, правда, всього близько 15 тисяч глядачів, але, тим не менш, цей момент, за словами форварда, йому не забути ніколи. «Як і всі підлітки, які ганяли разом зі мною м’яч у дворі, — продовжує Ширер, — я, звичайно ж, мріяв виступати за збірну Англії. Але те, що колись я стану її капітаном, мені навіть в голову не могло прийти. І я був готовий смакувати кожен момент мого перебування на капітанському посаді, навіть, якщо б воно закінчилося після цих трьох ігор».

У першому таймі матчу з молдавської збірної англійцям, незважаючи на всі зусилля, ніяк не вдавалося відзначитися. За двох старався сам Ширер, але, тим не менше, і він зміг відзначитися лише попаданням у поперечину. Але у другій половині гри форвард впорався з хвилюванням і забив молдаванам свій гол. Англійці в підсумку виграли — 3:0. «Хоча футбол, показаний нами тоді, — згадує Ширер — і був далекий від ідеалу, але це був непоганий заділ для Гленна Ходдла як нового тренера збірної і для мене як її нового капітана».

Ну а в наступній грі з поляками, яка проходила на переповненому «Уемблі», Ширер показав себе у всій красі. Двома снайперськими пострілами він зумів переломити хід невдало складався поєдинку, і в підсумку його команда здобула перемогу — 2:1.

«Призначення на посаду капітана збірної ніяк не вплинуло на моє ставлення до футболу, — каже Ширер. — Я збирався продовжувати робити ті ж самі речі, що робив до цього — забивати голи». «Я не люблю кричати і розмахувати кулаками в роздягальні, як Тоні Адамс і Стюарт Пірс, — продовжує Алан. — Своє завдання як капітана я бачу в тому, щоб в якісь моменти підказати партнерам, десь підбадьорити їх. Втім, у кожного свої характер і Адамс з Пірсом будуть вести себе так, незалежно від того, є вони капітанами чи ні».

26 липня 1997 року настав ще один переломний момент у кар’єрі Ширера. У передсезонному товариському матчі проти «Челсі» форвард невдало потягнувся за м’ячем на мокрому полі і в результаті отримав важку травму щиколотки. Фотографії Ширера, якого з перекошеним гримасою болю особою несли з поля на ношах, обійшли тоді полосыбольшинства англійських газет. Первинний діагноз був невтішним — за прогнозами лікарів, Ширер повинен був повернутися в стрій не раніше, ніж через вісім місяців і, таким чином, у нього залишався мінімум часу, щоб набрати оптимальну форму до світової першості у Франції.

«Це був найважчий період у моїй кар’єрі, — розповідає Ширер. — Тим не менш, я намагався відганяти геть усі погані думки, навіюючи собі, що у професійних футболістів бувають і серйозніші травми.» У перші тижні після травми Ширер практично не могла пересуватися без сторонньої допомоги. Через два місяці був знятий гіпс, але в нозі раніше відчувалася гостра біль. «Я добре запам’ятав слова лікаря «Ньюкасла», Роба Грегорі. «Тобі буде дуже важко, Алан, — сказав він. — Не варто чекати чудес і сподіватися на легке відновлення. Тому ти повинен терпіти!». І Ширер терпів. Він займався на тренажерах по шість годин на день, здійснював пробіжки, поступово збільшуючи навантаження. «Кожен раз після цього я повертався додому, відчуваючи себе повністю розбитим. Але це була та ціна, яку треба заплатити, щоб скоріше повернутися на поле».

І Ширер повернувся! Його повернення відбулося 17 січня, у матчі проти «Болтона» — на 2 місяці раніше, ніж форварду спочатку прогнозували лікарі. «Ти впевнений, що вже повністю готовий до гри?» — запитав Ширера напередодні цієї зустрічі головний тренер «Ньюкасла» Кенні Далгліш. «Так, я впевнений», — послідувала відповідь. «Тоді я заявляю тебе в запас». «Важко передати мої відчуття в той момент, коли я знов опинився в знайомої роздягальні і побачив там рідну футболку з номером 9, — згадує Ширер. — В ту мить я зрозумів, що повернувся!».

ШИРЕР І «МАНЧЕСТЕР ЮНАЙТЕД»

Більшість англійських уболівальників обожнюють Ширера, але є й такі, які його буквально ненавидять. Це — фани «Манчестер Юнайтед».

Ширер двічі міг опинитися в цьому клубі, але обидва рази вибирав інші — спочатку «Бпэкберн», а потім «Ньюкасл». Фани «МЮ» цього йому не пробачили і при кожному зручному випадку намагалися образити міцним слівцем. Сам Ширер одного разу розповів про один випадок, який врізався в його пам’ять.

«Це сталося під час матчу збірних Англії та Ірландії. З-за зіткнень фанатів на трибунах гра була перервана, і суддя вирішив відвести команди з поля. Ми сиділи в підтрибунному приміщенні і чекали офіційного оголошення про те, що ж буде далі. В цей час санітари швидкої допомоги під руки провели повз нас юного ірландського вболівальника, який перебував у дуже важкому стані. Хлопцю на вигляд було років вісімнадцять, не більше. Він подивився в нашу сторону і, впізнавши мене, процідив крізь зуби: «Я ненавиджу тебе, Ширер». Я подумав, що у хлопця сильний больовий шок. Але коли хтось із нас наблизився до нього і спитав, як він себе відчуває, той різко відрізав: «Не чіпайте мене. Я вболівальник «Манчестер Юнайтед!».

ЧОМУ ВІН ІДЕ…

Майбутній чемпіонат Європи стане для Ширера останнім великим турніром на рівні національних збірних. Півтора місяці тому форвард заявив про те, що після його закінчення він залишає головну команду країни.

За словами Ширера, він подумував про відхід зі збірної протягом цілого року. «Мені було дуже важко прийняти це рішення, — каже нападник. — Я багато роздумував і протягом останніх місяців постійно радився з близькими. Тим не менш, я впевнений, що це правильний крок».

Ширер заявив, що він просто тверезо оцінює ситуацію і свої власні можливості. «Я вважаю за краще прийняти рішення самостійно, не чекаючи, поки через пару-трійку років мені заявлять, що я ледве волочу ноги і вкажуть на двері». Багато в чому на рішення Ширера вплинули і причини особистого характеру. Дружина капітана збірної Англії чекає третю дитину, який повинен з’явитися на світ у вересні, і Ширер заявив, що він має намір проводити більше часу в родині. «У мене дві маленькі дочки, п’яти і семи років, — каже Ширер. — А сім’я — адже це так важливо!».

Ширер — природжений голеадор. «Я порівняв би його з бразильцем Карекой. Знаючи, що тобі належить змагатися з таким форвардом, навряд чи заснеш в ніч перед грою», — говорив у свій час про Ширере захисник італійського «Мілана» Алессандро Костакурта. Але гол, який Ширер особливо часто згадує, був забитий не їм самим, а партнером по нападу в «Ньюкаслі» Лісом Фердинандом.

Це був гол у ворота «Манчестер Юнайтед», який «Сороки» розгромили — 5:0. «Я практично від самого кутового прапорця навісив на Ліси, — згадує Ширер. — І він, перестрибнувши всіх манчестерських захисників, головою увігнав м’яч у сітку воріт. В знак радості я підняв руки і побіг у напрямку до вболівальникам. Фани тріумфували разом зі мною, але не знали, що моя радість, змішана з болем. Як тільки я зробив цей самий навіс, я відчув різкий біль у нозі. Але тут же постарався переконати себе, що моя травма — це суща дрібниця і на неї не варто звертати уваги.

Надалі я просто намагався грати. Я як і раніше регулярно забивав. А незабаром зробив мій перший хет-трик за «Ньюкасл» — у грі з «Лестером». Один з голів тоді я забив зі штрафного. Цей удар, як зараз пам’ятаю, дався мені зі страшним болем, але вона варта цього». А ось момент, коли Ширера визнали слідом за Роналдо і Джордж Веа третім футболістом Європи 1996 року, сам форвард не дуже любить згадувати. Невипадково тоді він навіть відмовився брати участь у бенкеті, який відбувся після урочистостей. «Для мене існує лише одне місце — перше», — говорить з цього приводу сам бомбардир. — Другими і третіми місцями нехай задовольняються інші!».