Єлизавета Боярська

Фотографія Єлизавета Боярська (photo Elizaveta Boyarskaya)

Elizaveta Boyarskaya

  • День народження: 20.12.1985 року
  • Вік: 31 рік
  • Місце народження: Ленінград, Росія
  • Громадянство: Росія

Біографія

Ліза Боярська — студентка-другокурсниця Театральної академії, дочка відомих петербурзьких артистів Лариси Луппіан та Михайла Боярського, дуже соромиться, коли її представляють «донькою відомого актора».

Просто Ліза

— Дочка «Атоса», Аліка Смєхова, не приховує, що в дитинстві щосили користувалася популярністю свого батька, а що ж дочка д’артаньяна»?

— Коли тата впізнавали на вулицях, говорили: «Ой, Боярський», я не була «проти» і не була «за», я до цього звикла. І ніколи цим не хвалилася. Часом мені було навіть неприємно, особливо якщо знайомлять з людиною і представляють не Лізою, а дочкою Боярського. Я перш за все людина, просто Ліза. Я щаслива, що батькова дочка, але не люблю, коли цим зловживають.

— Ви готувалися вступати в університет, займатися PR-менеджментом, і раптом опинилися в Театральній академії.

— У мене «організаційний» пунктик: люблю все організовувати, писати списки і т. д. На курсі я за все відповідальна. Бажаючи застосувати це свою якість, весь 11-й клас готувалася до вступу, аби стати хорошим пиарменом. Що змінило моє рішення? Одна з причин — сходила на відкриття Навчального театру на Мохової, де виступали студенти Театральної академії. І я, як ненормальна, і півтори години просиділа проридала, нічого не могла з собою вдіяти.

— З-за хорошої гри?

— Із-за заздрості. З якою наївністю, радістю, яку ти доносиш ще й до глядачів, можна бути щасливим. Мене це зачепить.

— Але ви ж і раніше ходили в театри, дивилися кіно, і потім, артистами зазвичай хочуть стати з самого дитинства, тим більше в акторській родині.

— Раніше цього боялася. Мені завжди здавалося, що я скромна. У мене дуже чутливе нутро, про що думала, що воно тільки моє, боялася його оголювати на сцені. Але настав момент, коли зрозуміла, що нічим іншим займатися не хочу. Батьки були, м’яко говір

я, здивовані моїм рішенням. Природно, в інституті йшли розмови: «А, донька Боярського, ну точно надійде». Мені ж потрібно було довести собі, що я можу сама. Підготувала велику програму і вчинила. Тепер вчуся з жадібністю, а в школі до 9-го класу була абсолютно порожня голова, цікавили хлопчики, косметика. Пізніше зрозуміла, що потрібно освіта, вивчила до пристойного рівня англійський і німецький. У моїй професії це вже знадобилось. Влітку в Петербурзі та Мюнхені знімався фільм «Захід», про останні дні Гітлера. Фільм німецький, німецькі актори. І мене туди взяли на епізодичну роль медсестри німкені, мені пощастило, їздила зніматися в Німеччину.

Мрію про божевілля

— Восени ви ще встигли знятися в чотирьох серіях фільму «Демон полудня».

— Для мене було щастям зніматися в цьому фільмі і працювати з чудовим режисером Олексієм Вікторовичем Козловим. Це дуже заразливий людина, знімав фільм за своїм сценарієм, чітко знав, чого хотів, підходив до кожного актора, рухався з ним протягом всієї сцени, розвивався разом з кожним героєм. Вийшов черговий серіал, а дуже правдивий фільм про людське життя, де нещасні дорослі залучили у свої страждання молодих хлопців. Вийшла драма, Чехів. Я коли дивилася матеріал, думала, буду оцінювати тільки себе, але після хотілося довго міркувати саме про фільмі. Це не тільки моя думка. Мама сказала, що їй дуже сподобалося, але, значить, татові точно не сподобається. Тато, звісно, видав купу зауважень і довго говорив про побачене, а це вірна ознака, що і він не залишився байдужий.

— У міркуваннях ви здаєтеся дорослішими своїх років.

— Мені це не раз говорили, та й сама відчуваю. Наприклад, з моєю героїнею Оленкою з «Демона півдня» ми знаходимося в одному сімнадцятирічному віці, і у режисера існує певна думка, як розмовляє молодь: «Тебе це прикололо? Відійди від мене, баклан». Мені ж було дивно вимовляти такі слова, бо що я ці фрази не вживаю.

— Ваша молода героїня робить досить сміливі вчинки у стосунках з чоловіками.

— Те, що вона робить, мені здається небезпечним. Ймовірно, в цьому є моя обмеженість, я дуже правильна людина. Я смілива всередині, сміливо за все беруся, але вчинити сміливо не можу. Ось зараз спізнювалася на інтерв’ю, тато мені каже — біжи навпростець через Мийку, по льоду. Але я ніколи не встану на лід, хоча люди ходять, це сміливо, але небезпечно, а тому погано. Можу заступитися за кого-то, але не за себе. Може, це скромністю називається, навіть не знаю. У цьому ми схожі з татом. Мама у нас інша, якщо їй не дали здачу в магазині, підійде і потребує її, а нам з татом незручно, посоромилися. Дурна риса, розумію, це багатьох дратує. Хоча тато у нас дуже вольовою і хоробра людина, за жінку точно заступиться.

Мрію про божевілля, це те, якою б я могла бути поза навколишнього мене життя. Мрію йти босоніж під дощем два кілометри по шосе, або розбити вщент сервіз, або розірвати подушку і вивалятися в пір’ї. Правда, ці безумства не мають глобальних наслідків, пір’я можна пропилососити, осколки підмести, а щоб не захворіти після прогулянки по шосе, випити аспірин.

Віддати себе собі

— Ви запросто погоджуєтесь на інтерв’ю, це по доброті душевній чи розумієте необхідність самореклами?

— Звичайно, розумію, але з іншого боку, скільки б разів я не давала інтерв’ю, приходжу до висновку, що, в принципі, можна прибрати диктофон, щоб просто поговорити з людиною. Отримую велике задоволення від бесіди, сама про себе багато дізнаюся. Те ж саме і з кіно. Я знялася, відчула величезну палітру радощів, в чомусь реалізувалася, подивилася матеріал, і тепер мені все одно, побачить хто-небудь цю картину чи ні. У мене немає мети стати знаменитою, я не хочу, щоб мене впізнавали на вулиці. Я хочу просто досягти такого рівня, щоб бути не популярною та затребуваною. При цьому хочу мати сім’ю, багато дітей.

— Ваш брат досить рано одружився, у 18 років, у нього донька…

— Я абсолютно точно знаю, що не буду в 18 років народжувати дитину, я б ще «погуляла», хоча і не гулена, але така можливість гріє. Дітей люблю і відчуваю, що буду хорошою мамою, але є бажання ще багато чого домогтися.

Дуже люблю брата, і в дитинстві, якби запитали, кого люблю більше — маму чи тата, відповіла б, що брата. Тепер люблю його сім’ю: дружину, доньку. Якщо б їх не було, мені було б гірше. Сергій віддав себе родині, а я поки хочу віддати себе собі.

Хочеться багато чого досягти самої, без підтримки. Я вже сама себе рухаю, ходжу на студії, розмовляю, розносю фотографії. Тато просто спостерігає за тим, що відбувається. Я до нього вдаюся, кричу: «Тату, як чудово, сьогодні зйомки тривали цілих чотирнадцять годин!» Він сам-то багато знімався, і тому для нього такий довгий знімальний день скоріше тягар, але по очах бачу — схвалює. Тато ні в що не втручається в мою роботу, ні на навчання, він споглядач, але я відчуваю, що він у мене вірить, це сильно допомагає.