Джамалуддин

Фотографія Джамалуддин (photo Djamaluddin)

Djamaluddin

Біографія

В польовому таборі Нижегородського драгунського полку на Кавказькій укріпленої лінії чествовавшие гостя з Франції російські офіцери розповіли йому романтичну історію старшого сина ватажка повсталих горців, що носив ім’я Джамалуддин, якого самі добре знали. Трохи більше трьох років тому він служив поручиком в уланському Литовському Його Імператорської Високості великого князя Михайла Павловича полицю! Олександр Дюма сподівався дістатися до високогірного аулу Карата на кордоні Чечні та Дагестану, де жив і зовсім недавно помер молодий чоловік. Його незвичайна доля гідна пера романіста.

В 1858 році, незадовго до взяття укріпленого аулу Гуніб російськими військами і полонення Шаміля на Кавказі побував Олександр Дюма. Вирушаючи в Росію, автор «Трьох мушкетерів» обіцяв паризькій публіці розповісти справжню історію знаменитого імама і навіть зустрітися з ним особисто.

В польовому таборі Нижегородського драгунського полку на Кавказькій укріпленої лінії чествовавшие гостя з Франції російські офіцери розповіли йому романтичну історію старшого сина ватажка повсталих горців, що носив ім’я Джамалуддин, якого самі добре знали. Трохи більше трьох років тому він служив поручиком в уланському Литовському Його Імператорської Високості великого князя Михайла Павловича полицю! Олександр Дюма сподівався дістатися до високогірного аулу Карата на кордоні Чечні та Дагестану, де жив і зовсім недавно помер молодий чоловік. Його незвичайна доля гідна пера романіста.

«Бій був жахливий»

1839 РІК. Відвідав Кавказ імператор Микола I, обурений надзвичайним посиленням влади Шаміля і абсолютною бездіяльністю тодішнього намісника генерал-ад’ютанта барона Р. В. Розена, наказує його наступнику графу Е. А. Головіну терміново покінчити з підняв зелене знамено газавату (священної війни з невірними) імамом. Зібравши всі сили, Головін відправляє в похід каральний корпус під командуванням генерала П. Х. Граббе. Мета експедиції — Аварія, а точніше — гірська вершина Ахульго, де влаштував собі резиденцію вождь бунтівників. Імператор тішить себе надією, що, оволодівши цією горою і розоривши столицю Шаміля, російські війська позбавлять його сили і впливу, а ще краще, якщо візьмуть в полон. Важка дорога на Ахульго. На кожному кроці — засідки, завали. Нальоти стрімкого і невловимого супротивника… Граббе шле до горців парламентера з відозвою, в якому пропонує добровільно визнати над собою владу імператора, обіцяючи натомість великі привілеї. Відповідь Шаміля небагатослівний і дихає презирством: він не приймає поставлених умов.

І ось Граббе стоїть під гірської фортецею, де засіло до 10 тисяч осіб. Негайний штурм обіцяє величезні втрати, і Павло Христофорович вирішує почати з облоги. Однак минулі три місяці не змінили положення. Нерви у генерала здають. Він наважується послати полки на напад, потім ще і ще. Війська всякий раз з великими втратами відступають. Однак у захисників гірської твердині закінчується продовольство, потім вода. Майже половина їх вже загинула, а іншу косить епідемія віспи. У середині серпня Шаміль пропонує переговори. Граббе згоден, але відразу ставить умову: вождь спочатку пришле до нього в аманаты (заручники) свого старшого сина Джамалуддіна.

Коли виснаженого й переляканого восьмирічного хлопчика приведуть в намет генерала, він посадить його за стіл із стравами і, жалісливо спостерігаючи, як той поглинає їжу, через ад’ютанта передасть військам коротке слово: «Штурм!»

«Бій був жахливий, — доповідає згодом наміснику Граббе. — До півтора тисяч чоловік зважилися померти і на пропозицію капітуляції відповідали пострілами з гвинтівок і ударами кинджалів».

До кінця чотириденної битви Граббе поспішає відрапортувати наміснику Головіну про повну перемогу. Але генерал глибоко помилявся. Війна з Шамілем займе ще рівно два десятиліття. Імам піде з другим сином Газі-Магометом, коли штурмують увірвуться в останню печеру гори Ахульго, пробравшись таємною стежкою, а потім зуміє подолати вважалося непрохідним ущелині Аварське Койсу.

За оборону гірської фортеці Шаміль заплатив свободою старшого сина, життями дружини, молодшого сина, сестри. Тут його ненависть до росіян ще більше зміцніла і стала єдиним всепоглинаючим почуттям. Тепер багато років він буде жити тільки нею.

Без права листування

ДОЛЕЮ привезеного в Петербург первістка горського вождя особисто розпорядився Микола I. Його визначили спочатку в Олександрівський корпус в Царському Селі, куди поміщали зовсім маленьких хлопчиків, які втратили батьків-дворян, як правило військових, потім перевели в Перший кадетський корпус, який готував майбутніх офіцерів.

Незважаючи на витало в корпусі дух казарми, можна сказати, що Джамалуддин потрапив у добрі руки. Дисципліна і порядок тут і в миколаївське час не були надто виснажливими, а педагоги виявилися розумними, чуйними людьми. Від сина горського вождя не вимагали зміни мусульманської віри, дозволяли носити черкеску з газирями і кинджал на поясі, наукам ж навчали всерйоз. Він не був на особливому положенні, але за ним, звичайно, доглядали. Адже син найлютішого ворога государя виховувався разом з нащадками найяснішої прізвища!

У 1847 році Джамалуддин писав батькові: «Здрастуйте, дорогий і неоцінений мій батько. Протягом восьми років нашої розлуки я не маю ніякої звістки про вас… Мовчання ваше сильно засмучує і тривожить мене і навіть служить причиною, що я не можу вчитися так, як слід було б при всіх тих засобах, які я маю з ласки Монарха Руського… Я проводжу час приємно і з великою для себе користю. Ще раз благаю вас, шановний батечку, напишіть мені хоча б кілька рядків…»

Шаміль ніколи не отримає ні це лист сина, ні інші його послання. Історики виявили лист Джамалуддіна в архіві Окремого корпусу жандармів, з чого випливає, що воно просто не було надіслано.

Якщо син нічого не знав про батька, то до Шаміля доходили чутки про те, що відбувається з Джамалуддином. У рішенні Миколи виховати з його первістка російського офіцера імам вбачав жорстоку насмішку над собою і мстив щосили. У травні -червні 1842 року він розквитався з генералом П. Х. Граббе, в пух і прах розбивши його 10-тисячний загін під Герзель-аулом. Павло Христофорович, який втратив ичкерийских лісах 1700 солдатів, 66 офіцерів і весь обоз, врятувався дивом. Влітку 1845 року Шаміль розгромив вщент експедиційний корпус нового намісника графа Михайла Воронцова, зробив за прикладом своїх попередників похід на нову столицю імама аул Дарго.

Тим часом підросла Джамалуддіна імператорським наказом виробили в корнети і відправили служити в уланський Литовський Його Імператорської Високості великого князя Михайла Павловича полк.

«Мій дорогий і улюблений Джамми»

ПРИЗНАЧЕННЯ збіглося з перекладом полку з Польщі в Росію. Литовські улани вступили в древній Торжок, який на той час був широко відомим містом. Він славився, зокрема, гостинністю іменитих городян, серед яких пальму першості тримав багатий будинок Оленіних. Глава сімейства А. Н. Оленін багато років очолював Академиюхудожеств, був прийнятий при дворі і водив сердечну дружбу зі світилами російської культури. А серед його онучок виділялася ангельською красою народжена в 1832 році Лізонька. На руках її носив Олександр Пушкін, вітчизняної словесності навчав Іван Андрійович Крилов, давав уроки малювання автор «Останнього дня Помпеї» Карл Брюллов. Улани швидко стали завсідниками оленинской вітальні. Але тільки один з них уникав пози і вина, тримався просто і природно, говорив стримано, ретельно підбираючи слова, а на поясі носив великий кинджал.

— Хто цей загадковий корнет? — зацікавилася Єлизавета Оленина.

— Джамалуддин, син Шаміля.

— Як, невже того самого?

— Так, він — старший син кавказького імама.

Ще більше дівчина здивувалася, дізнавшись, що молодий чоловік у черкесці мріє про кар’єру вченого, захоплюється вищою математикою, що більше всього на світі хвилюють його поки ще нерозгадані таємниці електрики. Лізонька познайомилася з незвичайним уланом і відразу ж заволоділа його серцем. Молоді люди порозумілися. Батько Лизаньки був радий вибору доньки. Йому подобалося, що Джамалуддин — не вертопрах і, можливо, коли-небудь стане відомим вченим. Їх майбутній шлюб схвалив сам імператор, пообіцявши Оленину, що буде посаджене батьком на весіллі. В знак монаршого благовоління він справив нареченого в поручики.

У вишуканому ароматі гліциній, під білосніжними колонами старовинного особняка солодкою музикою звучали для Джамалуддіна ніжні визнання чарівної Лизаньки:

— Джамми, мій дорогий і улюблений Джамми!

— Мені випало велике щастя, — вторив їй коханий, — опинитися далеко від тієї страшної війни, що веде мій батько, знайти в Росії свій будинок, знайти дорогу до прекрасним знанням і зустріти тебе.

Чутки про майбутнє весілля докотилися до Шаміля. Одна думка про те, що російська аристократка стане дружиною його сина і, напевно, народить йому дітей, призводила імама в шаленство. Як не допустити цього сорому?

Викуп

КРИМСЬКА війна 1853 — 1856 років відволікала російські війська на Кавказі від полювання за Шамілем. І він скористався ситуацією.

Влітку 1854 року імам велів своєму середнього сина Газі-Магомеду йти на Грузію, розорити Цинандалі і взяти заручників знатнішим для подальшого торгу з російським царем. Предмет торгу був очевидний: Шаміль хотів повернути сина.

«Повітря наших гір зробить його знову аварцем, — говорив він, — і я передам йому священне знамено війни з невірними».

Газі-Магомед виконав волю батька. В Кахетії йому вдалося захопити великий обоз, в якому з дітьми та гувернерами їхали в Тифліс княгині Чавчавадзе і Орбеліані, близькі до царської родини. Обміняти їх Шаміль погоджувався тільки на Джамалуддіна, зажадавши, втім, ще й мільйон рублів золотом.

— Бачить Бог, я бажаю тобі тільки добра, — пояснював викликаному в Зимовий палац синові імама Микола I. — Але твій батько непоступливий. Він вимагає свого негайного повернення. Пробач, сваритися з грузинськими князями мені не з руки.

— Дозвольте мені хоч на день з’їздити в Торжок! — благав государя нещасний закоханий.

— Прямо на Кавказ! — був непохитний імператор.

Обмін відбувся навесні 1855 року. Шаміль спочатку був невимовно радий, що йому вдалося повернути старшого сина, але дуже скоров ньому розчарувався. Джамалуддин став зовсім чужим. Він анітрохи не поділяв переконання батька про цілях і змісті кривавого газавату, а після неодноразових прохань сина про примирення з царем Шаміль і зовсім став цуратися Джамалуддіна.

Ліза Оленина тим часом з далекого Торжка стежила за долею свого коханого і з поверталися з відпустки на Кавказьку війну офіцерами слала йому любовні листи. Зіркі мюриди Шаміля перехоплювали їх.

Джамалуддин і сам прагнув повернутися до предмета своєї пристрасті. Через лазутчика йому вдалося встановити зв’язок з нижегородським драгуном Альошею Оленіним, братом Лизаньки. З дагестанських гір в російський табір прийшла записка французькою мовою.

Джамалуддин просив зустріти його на передовому рубежі з провідником, якого він вишле. Глухої ночі, поставивши на карту життя, лихий драгунів Оленін помчав на допомогу кавказького одному. Але коли до мети було вже недалеко, його перехопив новий гонець від Джамалуддіна. Син імама сповіщав, що батько довідався про задуманому втечу і виставив засідку, а значить, їх підприємство провалилося.

У покарання за спробу до втечі Шаміль заслав сина в високогірний аул Карата на кордоні Чечні та Дагестану, де його утримували під вартою. Тут 25-річного юнака швидко охопила тяжка хвороба — не те сухоти, не то туга по другій батьківщині. Шаміль сполошився. Він увійшов у контакт з російським командуванням і просив князя А. В. Барятинського прислати лікаря. Олександр Іванович відгукнувся. За його розпорядженням командир Кабардинського полку князь Мирський відправив з Хасавюрта в гори кращого польового медика С. Піотровського. На жаль, той нічим не зміг допомогти, і у вересні 1858 року Джамалуддин тихо помер…

Через рік повержений Шаміль своїми очима побачив пам’ятки Петербурга, якими так захоплювався його син: Ісаакіївський собор, Публічну бібліотеку, Олександринський і Маріїнський театри, гавані Кронштадта. Відвідав Перший кадетський корпус. Тут він просив показати в дії гальванічну машину, яку так розхвалював Джамалуддин. Електрична сила справила на імама просто містичне враження. Довго вдивлявся він у портрет чарівної дівчини, не стала його родичкою лише через затіяного ним підступного набігу.

Єлизавета ж Петрівна прожила довге, насичене подіями життя. Погоревав кілька років про ненаглядном Джамми, красуня двічі виходила заміж за аристократів свого кола: спочатку за А. А. Дмитрієва-Мамонова, потім за барона Р. А. Енгельгардта. Вона доводиться тіткою відомому радянському композитору А. А. Оленину, чудового співака-баритону П. С. Оленину і екстравагантної камерної співачки графині М. А. Олениною-Альгейм, яка прославилася тим, що на старості років, у 1946 році, вступила у Французьку комуністичну партію.

Карався чи Шаміль докорами сумління за погубленого їм щастя, а напевно, і життя сина? Хто знає. Але ось що відомо напевно — перебуваючи в почесному полоні, він багато чого переосмислив.

…Що стосується Олександра Дюма, він так і не сів за роман про дивовижні перипетії долі Джамалуддіна, чому було безліч причин. А шкода… Адже на наших книжкових полицях поруч із «Трьома мушкетерами» сьогодні міг би стояти захоплюючий роман про Кавказькій війні.