Сергій Єфремов

Фотографія Сергій Єфремов (photo Sergey Efremov)

Sergey Efremov

  • Дата смерті: 31.03.1939 року
  • Рік смерті: 1939
  • Громадянство: Росія

    Біографія

    Єфремов Сергій Олександрович (6 жовтня 1876, с. Пальчик Звенигородського у. Київської губ., — 31 березня 1939). Народився в сім’ї священика. В 1901 закінчив юриди. ф-т Київського ун-ту. З сер. 90-х роках 19 ст. займався літературною діяльністю.

    Співпрацював у багатьох виданнях. Автор досліджень з історії української літератури. Зі студентських років перебував в українських політичних організаціях. Був ініціатором створення (1908) та одним з лідерів Товариства українських поступовців» (ТУП) — організації, яка стояла на платформі конституційно-демократичного ладу та автономної України.

    Після Лют. рев-ції 1917 обраний чл. виконає, до-та Ради товариств, воєн. орг-ций Київщини. Виконком призначив його комісаром по розбору справ охоронного відділення. 4 березня Рада ТУПа, членом якого був Єфремов, вирішив взяти на себе функції укр. об’єднуючого центру. Були запрошені представники укр. с.-д., військових, робітників, кооп. орг-ций, правосл. духовенства, разл. про-ст. Так була створена Центр. Рада. 8 березня з’явилося відозву ТУПа, а 9 березня відозву Центр. Ради «До укр. народу». Єфремов був їх автором і поставив свій підпис під цими док-тами. Вони закликали підтримати новий товариств, лад, об’єднуватися в політ., екон. і культурні спілки, створити укр. фонд, підтримувати укр. пресу, готуватися до Учред. Собр.. до-рої вирішить питання про автономію України. На з’їзді ТУПа (25-26 березня, Київ) Єфремов виступив з доповіддю про його діяльність до рев-ції і вніс пропозицію про реорганізацію. З’їзд обрав його перед. нової партії — «Союзу автономістів-федералістів» — з наступного з’їзду (червень) стала називатися Укр. партією соціалістів-федералістів (УПСФ). Це була ліберально-демокр. партія, близька до кадетів. Один з організаторів газ. «Нова Рада», к-рую з 25 березня випускало «Про-во сприяння укр, лит-ре, науці і позов-ву» (Єфремов — член рук-ва про-ва) і до-раю пізніше стала офиц. органом УПСФ, а Єфремов провідним автором. Був ідеологом і теоретиком укр. нац. рухи. Стаття «На парт. теми» («На партійні тими» викладала історію створення та діяльності укр. політ, партій («Нова Рада» 1917, № 10. 13, 14). ст. «Сіль у оці» («Сіль в оці») присвячена відношенню інтелігенції до рев. подій на Україні: Єфремов аналізував причини відриву її означає. частини від народу, ворожості по відношенню до його справедливим вимогам, причину яких бачив у денаціоналізації, відриві інтелігенції від своїх нар. коріння («Нова Рада», 1917, № 18). Один з керівників Укр. нац. конгресу (5-7 квіт.); були присутні близько 900 справ. Обрані з їх числа нові члени поповнили Центр. Раду, до-раю трансформувалася в представить. орган; Єфремов сувм. з В. К. Винниченко став заст. перед. Ради М. С. Грушевського. Єфремов увійшов і в виконає, к-т — Малу Раду.

    В кін. травня у складі укр. делегації виїжджав в Петроград, вів переговори про автономію України з представниками Брешемо. пр-ва і Петрогр. Ради РСД, к-рие звинувачували українців у тому, що їх вимоги негайного надання Україні автономії — це «ніж у спину рев-ції». Єфремов відповів ст. «Шлях до Риму» («Шлях до Риму»): «Укр. інтелігенція завжди була близька до російської, поруч з нею боролася за загальне звільнення. Однак це звільнення вона розуміла інакше, у великих масштабах і більш широких рамках. Для рос. інтелігенції досить було звільнення політ., екон. і соціального. Отримавши «права людини і громадянина», багато з рос. демократії вважали б свої обов’язки закінченими і на тому готові були зупинитися. Інакше розуміла своє завдання демократія пригнобленої нації, українська інтелігенція. Для неї звільнення було б неповним, коли б народ український не отримав усіх прав як нація… В цьому і лежить, власне, суть справи — що рев-ція начебто не зблизила укр. та рос. демократію, а розвела їх і створила низку непорозумінь і докорів» («Нова Рада». 1917, № 70). З 15 червня до кін. серп. Єфремов — генеральний секретар з міжнаціональних справ. Надалі держ. посад не займав, залишаючись перед. УПСФ, ця партія складалася в осн. з дорев. діячів нац. руху, була суто інтелігентської. В Центр. Раді соціалісти-федералісти були в меншості, але серед державних діячів високого рангу їх було багато, що було пов’язано з їх високими професійними та діловими якостями. Єфремов різко критикував більшовиків (див. «Лист без конверта» на ім’я команд. Укр. сов. військами Ю. М. Коцюбинського, «Нова Рада». 1918 р., N 15). УПСФ разом з ін. укр. партіями засудила гетьманський переворот. У той же час делегація діячів на чолі з Винниченко та Єфремов вела переговори про надання режиму демокр. характеру і входження представників укр. демократії в пр-во. Переговори не увінчалися успіхом, але пізніше ряд членів УПСФ отримав посади в гетьманській адміністрації. Єфремов був противником збройного повалення гетьмана, до-рої підготувала Директорія. У період перебування у влади Директорії (кін. 1918 — нач. 1919) Єфремов працював в Укр. Академії наук.

    При Сов. влада у 1919 був поміщений у в’язницю. У 1920 УПСФ розпалася. Єфремов нек-рої час переховувався, а після оголошення в 1921 амністії повернувся до наук. роботі, повністю залишив політ, діяльність. Багато зробив для орг-ції роботи Всеукр. Академії наук (ВУАН), був обраний академіком, а потім і віце-президентом ВУАН. У 20-ті рр. опубл. ряд наук. досліджень з питань літ-ри. Єфремов не став прихильником Сов. влади, він примирився з його існуванням, але не змінив свої життєві ідеали.

    Єфремов був заарештований 2 липня 1929, 19 кві. 1930 по сфальсифікованим звинуваченням в кер-ві националистич. контррев. «Спілкою визволення України» («Спілка визволення України») Верх. судом УРСР засуджений до розстрілу, замененному 10 роками позбавлення волі. Помер у місцях ув’язнення. Реабілітований у 1989 році.