Равіль Гайнутдін

Фотографія Равіль Гайнутдін (photo Ravil Gaynutdin)

Ravil Gaynutdin

  • День народження: 25.08.1959 року
  • Вік: 57 років
  • Громадянство: Росія

Біографія

Муфтій Духовного управління мусульман Європейської Росії (ДУМЕР), голова Ради муфтіїв Росії, 1-й імам-хатиб Московської Соборної мечеті.

Народився 25 серпня 1959 року в селі Шалі Татарської АСС, татарин. батько працював в системі райспоживспілки, мати була швачкою,

З відзнакою закінчив Казанське театральне училище. Має вищу духовну освіту (навчався в медресе Мір-Араб в Бухарі, в яке вступив в 1979 закінчив у 1984 році). Заочно закінчив факультет режисури Ленінградського держінститут театру, музики і кінематографії. У 2001 році закінчив Академію держслужби (2001). Кандидат філософських наук.

До 1979 року працював на казанському телебаченні, в тому числі випусковим редактором інформаційних програм.

Після медресе служив першим імам-хатібом у Другій казанської мечеті «Нур Іслам».

У 1985 був переведений до Уфи в Духовне управління мусульман до Верховного муфтія, голови Духовного управління мусульман європейської частини СРСР і Сибіру (ДУМЕС, з центром в Уфі). Працював помічником муфтія з оргпитань.

З 1986 року — відповідальний секретар ДУМЕС.

У листопаді 1987 р. переведений до Москви; у 1987-88 рр. — третій, потім другий імам-хатиб московської Соборної мечеті.

З 1987 — заст. голови ради Московського міського добровільного товариства татарської культури «Туган тел».

Влітку 1988 року обраний першим імам-хатібом московської Соборної мечеті.

У квітні 1991 створив за підтримки посольства Саудівської Аравії Ісламський культурний центр при Московській Соборрной мечеті; обраний президентом Ісламського культурного центру (ІКЦ).

У 1992 році під час поїздки Р. Гайнутдіна в Гельсінкі, гендиректор ІКЦ Абдул-Вахед Ніязов Ніязов намагався вчинити переворот у московському муфтіяті. Після повернення Р. Гайнутдін вигнав А. В. Ніязова разом з його прихильниками з Соборної мечеті і створив при мечеті новий Иламский культурний центр.

У грудні 1991 року супроводжував віце-президента росії Олександра Руцького під час поїздки в Іран, Пакистан і Афганістан на переговори з керівництвом моджахедів по звільненню полонених російських громадян.

Був противником створення Вищої координаційної ради Духовних управлінь мусульман Росії (ВКЦ ДУМР), який у 1992 році увійшли відокремилися від ДУМЕС казанський муфтій Габдулла Галлиуллин, муфтій Башкирії Нурмухаммед Нігматуллін, саратовський імам М. Бібарсов, Нафігулла Аширов і А. В. Ніязов.

На початку листопада 1992 року рішенням VI надзвичайного з’їзду мусульман ДУМЕС був перейменований в Центральне духовне управління мусульман (ЦДУМ) Росії і Європейських країн СНД, Т. Таджутдін призначений Верховним муфтієм ЦДУМ.

У грудні 1993 Р. Гайнутдін проголосив створення Духовного управління мусульман Центрально-європейського регіону (ДУМЦЕР) Росії (спочатку у складі ЦДУМ), куди увійшли мусульманські парафії Нижегородської, Ярославській, Володимирській, Тверської областей, а також Ставропольського і Краснодарського краю; став імам-мухтасібом (керівником) ДУМЦЕР. На установчому меджлісі в січ. 1994 обраний імамом-мухтасібом (муфтієм), головою ДУМЦЕР.

У 1993-94 створив в Москві Вищий ісламський коледж (почав роботу в 1994).

У березні 1994 р. виступив із заявою з приводу звинувачень на адресу А. В. Ніязова в гомосексуалізмі і його відношення до ІКЦ при Соборної мечеті («…за неодноразові порушення Статуту, а також за перевищення своїх повноважень та дії, які призвели до розколу мусульманської общини не тільки Москви, але і Росії, А. Ніязов був відсторонений від займаної посади. Починаючи з того часу його діяльність на цій посаді припинилася і не признавалася ні мною, ні Радою ІКЦ, який був утворений Московської Соборної мечеттю. Вважаємо, що порушення ним високих вимог мусульманської моралі, що призвели до таких згубних наслідків, не дає право пану А. Ніязову надалі виступати від імені мусульман і мусульманських організацій столиці і більше того — Росії».(www.flb.ru/Nyjas/abdul.html// ).

Часто супроводжував міністра закордонних справ Андрія Козирєва в його поїздках по країнах ісламського світу: у Ліван, Сирію, Єгипет, Іран, Туреччину.

У вересні 1994 Верховний муфтій Т. Таджутдін препринял спробу усунути Р. Гайнутдіна від руководстваМосковской Соборної мечеті безпосередньо в момент проповіді Гайнутдіна. В результаті на п’ятничній молитві 23 вересня 1994 президією ДУМЦЕР було прийнято одноголосне рішення про канонічне виході ДУМЦЕР зі складу ЦДУМ».

ДУМЦЕР встановив зв’язки з ВКЦ ДУМР, але до його складу не увійшов.

На організованому Т. Таджутдином З’їзді мусульман Росії і європейських країн СНД 17 січня 1995 Р. в Уфі Гайнутдін був оголошений відсторонений від обов’язків священнослужителя «за підтримку розкольницьких дій арабських організацій, за порушення канонів традиційного ісламу».

Під час президентської виборчої кампанії 1996 року провів у стінах московської Соборної мечеті одноденну міжнародну конференцію «Іслам і демократія» (з участю дипломатів арабських країн). Доповідачі зійшлися на думці, що ці поняття один одному не суперечать і таким чином висловилися «за Єльцина».

В липні 1996 року по иницативе Р. Гайнутдіна був створений Рада муфтіїв Росії, головою якого він був обраний.

У грудні 1998 підтримав ініціативу Московської Патріархії по створенню Міжрелігійної ради Росії (МПР), в який увійшли ВЗЦЗ МП, БМР, традиційна Буддійська Сангха Росії і Конгрес єврейських релігійних об’єднань Росії (КЕРОР). Співголова Міжрелігійної ради Росії.

18 січня 1999 перейменував Духовне управління мусульман Центрально-європейського регіону (ДУМЦЕР) Росії в Духовне управління мусульман Європейської Росії (ДУМЕР).

16 березня 2000 на зустрічі з президентом РФ Володимиром Путіним подарував йому кинджал, зазначивши, що за мусульманськими звичаями такий подарунок — знак найвищої поваги до співрозмовника.

22 березня 2000 на четвертому засіданні МС вступив у конфлікт із запрошеним в МС Т. Таджутдином і зі скандалом покинув засідання.

У вересні 2001 р. підписав відкритий лист депутатам Держради Татарії від татар, що проживають за межами республіки, з проханням відмовитися від переведення національної писемності з кирилиці на латиницю («Російська газета», 14 вересня 2001).

У жовтні 2001 р. закликав державну владу надати допомогу у вирішенні проблем мусульман. На думку Гайнутдіна, загроза появи в Росії радикальних настроїв серед мусульманської частини населення досить реальна. Мова йде про те, що впродовж останніх десяти років багато молодих людей з числа віруючих, не маючи можливості здобути релігійну освіту в Росії, виїжджали і продовжують виїжджати для навчання в ісламські країни. «Провчившись в цих країнах за сім-вісім років, молоді люди приїжджають в Росію, де вони почнуть вимагати для наших мусульман таких же умов життя, які існують в чисто мусульманських країнах, і такі випадки вже були». Гайнутдін висловив переконання, що саме держава повинна надати підтримку мусульманам, в тому числі і фінансову, виділити приміщення для створення ісламських інститутів та університетів, щоб молоді мусульмани могли вчитися у Росії. (НГ, 6 жовтня 2001)

У квітні 2003 р., у відповідь на заклик Талгата Таджуддіна оголосити джихад США у зв’язку з агресією Іраку, Гайнутдін сказав, що оголошення джихаду «не має ні богословської, ні правової, ні моральної сили», а тому не підлягає виконанню. (Відомості, 15 квітня 2003).

Член Ради із взаємодії з релігійними об’єднаннями при президенті, співголова Міжрегіонального ради Росії.

Вважає, що «російські мусульмани сповідують помірний іслам, не протиставляючий влади» (Московський комсомолець, 12 березня 2001). Заявляв, що Закон «Про свободу совісті» 1997 року цілком його влаштовує.

Член Ради із взаємодії релігійних організацій при Президенті Росії.

Підтримує хороші стосунки з низкою арабських фондів (серед яких називають саудівський фонд «Ібрагім аль-Ібрагім»), а також, за деякими даними, зі спонсорами з Туреччини. Спирається на підтримку деяких підприємств, створених в Росії татарськими підприємцями. Шейх. Член Виконкому Всесвітньої татарського конгресу.

Нагороджений орденами Дружби і Пошани.